«Схожість подій – це нормально для всього пострадянського простору, з якого ми всі вийшли», – Рімантас Кміта
На 26 Book Forum завітав литовський письменник та перекладач Рімантас Кміта. Його книга «Хроніки Південного» вийшла друком українською у «Видавництві Старого Лева». Молодіжний роман Рімантаса розповідає про життя литовського старшокласника в 1990-х роках. Прагнення до самоствердження, перші самостійні заробітки, стосунки та перший секс, алкоголь, проблеми з батьками та однолітками – теми, знайомі більшості тінейджерів. Про дорослішання у 1990-х і 2000-х та литовського-українські паралелі говорили з Рімантасом Кмітою та модератором зустрічі Павлом Коробчуком. Проект реалізовувався за підтримки Литовського інституту культури.
Про паралелі між Україною та Литвою:
«Ця іронічна історія – це єдиний спосіб представити литовську дійсність 1990-х років. Коли ми пригадуємо наше становище після розпаду Радянського Союзу, то стає трохи смішно зі спогадів про те, як ми бігали в пошуку різних речей, які почали надходити зі Заходу. Схожість цих подій – це нормально для всього пострадянського простору, з якого ми всі вийшли».
Про автобіографічність роману:
«Коли я почав писати, то думав, що це буде автобіографічний роман, де я показуватиму, як з реґбіст став письменником. Однак, коли почав створювати головного героя, не міг згадати всі життєві обставини та як саме я дійшов певних висновків. Там є багато історій з мого життя. Але література – це те, що відбувається в голові у письменника та головного героя. Сексуальне виховання і еротика в ті часи були важливою темою, про яку варто говорити. Ми виростали з батьками з радянським минулим, де ніхто не говорив про сексуальне виховання дітей. І тут раптом падає радянська стіна і з Заходу приходить порнографія, еротичні журнали. У молодої людини в цей час в голові вибухає бомба, з її тілом відбувається щось незрозуміле, а вона не знає що з цим робити. В радянський період у Литві буда єдина книга, де описувались такі речі й яку батьки ретельно ховали від дітей, а діти шукали та знаходили. І сьогодні дивно читати, як в ті часи в книзі пояснювались сексуальні проблеми тощо».
Про реґбі:
«Ситуація з реґбі у моєму житті схожа на ситуацію з сексом. Ми нічого не знали про секс, як і про реґбі. Підглядали крізь кущі за грою, і було страшно, бо реґбі – це жорстока гра. Ми дізнавались правил та зрештою навчилися грати. І, граючи, дійшли висновку, що футбол – це гра джентльменів, в яку грають хулігани, а реґбі – гра хуліганів, в яку грають джентльмени».
Павло Коробчук про книгу «Хроніки Південного»:
«Події книги описують становлення Литви, і у ній є дуже багато паралелей з українською дійсністю. Коли я читав цей роман, то думав, що він написаний про Україну. Це був би один із найкращих романів про нашу країну, якщо замість литовського міста поставити якесь маленьке українське місто, наприклад, Дрогобич. Адже є дуже багато спільного: виварювання джинсів, талони і купони. Литовське село дуже нагадувало мені українські села. Читаючи книгу, я був здивований, що Литва теж торгувала з Польщею. І навіть расові питання у наших країнах звучать ідентично. Майже весь роман дуже іронічний, це свідома іронія, і при цьому це чоловіча книжка».
До участі в розмові також долучилась Вероніка Міронова, яка допомагала перекладати розмовну вуличну термінологію. Адже знайти відповідники – це дуже складно. «Я робила літературне редагування перекладу. Моє завдання відтворити соціолект (це не діалект), адаптувати його до українського. Бо ми не розмовляємо тією мовою, яку читаємо в книгах».
Оскільки у книзі головний герой грає в реґбі, а також сам письменник довгий час займався цим видом спорту, то неодноразово в розмові зринали питання про реґбі та перехід зі спортивної кар’єри до літературної.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно