Шість пригодницьких історій для зимового читання
Коли пора року не сприяє тривалим мандрам, завжди можна відшукати книжку, яка відкриє вам далекі та близькі краї, не виманюючи з дому. Сьогоднішній огляд пригодницьких історій від Букмолі, сподіваємося, познайомить із новими текстами чи надихне перечитати дещо зі «старого» і гаряче любленого.
«Хоббіт, або Туди й звідти» Джона Р. Р. Толкієна
Чи застаріє колись історія про несподівану пригоду Більбо Торбина? Гадаю, що й без мега-бюджетних стрічок Пітера Джексона й сцен із них на обкладинках книжок Толкієна, історії Середзем’я читатимуть іще багато поколінь.
Для читача з невеликим досвідом – це захоплива оповідь про мандри, драконів, владу, пошуки золота й себе. Тим, хто цікавиться Середньовіччям, словами та мовами, «Беовульфом» й ісландськими сагами відкривається геть інший Толкієн, читати якого – ще більша насолода. Тонкий гумор й іронія, відсилки до інших текстів і персонажів, дрібні, але дуже вагомі деталі – це ті речі, що, можливо, не відразу впадають в око, та зрештою роблять книжки Толкієна вартими щонайменше кількох перечитувань.
Дж. Р. Р. Толкін. Гобіт, або Туди і звідти / [пер. з англ. Олени О’Лір]. — Львів: Астролябія, 2007
Епопея про Малого Вовчика Іана Вайброу
Не закохатися у Малого Вовчика вкрай складно. Від лісового світу, який створює Вайброу, спершу не чекаєш несподіванок: ті самі вовки, підступні лиси, темні хащі – хіба що лінива дитяча література не експлуатує ці кліше до дірок. Та у дотепних, щиро-наївних персонажів Вайброу таки складно не закохатися. Чому? Я сказала б, що все криється в оповіді, у тому як автор використовує ці кліше та як розказує свою історію словами і малюнками.
Малий В. (а саме так головний герой часом підписує листи до родини) – один із низки «не-таких» персонажів дитячої літератури, «не правильний» вовк, який не хоче коритися суспільним (або вовчим) нормам. Тож він вирушає у самостійну подорож, у тому числі, як зазвичай трапляється, ще й у метафоричні мандри у пошуках себе самого. Ми, читачі, бачимо його сліди.
Іан Вайброу. Геройська книжка Малого Вовчика / [пер. з англ. Ореста Стадника]. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2012
«Тім Таллер, або Проданий сміх» Джеймса Крюса
Нещодавно у видавництві «Час майстрів» перевидали найвідомішу книгу німецького дитячого письменника та лауреата медалі Андерсена Джеймса Крюса — повість «Тім Таллер, або Проданий сміх». Свого часу ця повість підкорила тисячі дитячих сердець в усьому світі. Особливо ж — в СРСР, де за книгою ставили спектаклі, де її неодноразово перевидавали та навіть екранізували. І це не дивно, адже історія про Тіма Тайлера — це історія, в якій легенда про Фауста переплелась із сюжетами романів Чарльза Діккенса й доповнилася критикою споживацької культури та капіталізму загалом.
Тімові, хоч який він був поважний на вигляд, дуже хотілось знову навчитися сміятись. Хоч зовні він здавався цілком задоволеним, але радий був би стати жебраком у Нью-Йорку, якби це дало йому змогу прилучити й свій голос до всесвітнього реготу.
Крім того, повість Джеймса Крюса має чимало спільного зі знайомими багатьом із вас народними казками про чортів, а його персонажі страшенно нагадують справжніх героїв — сміливих щасливців, які, попри всю свою авантюрність, лишаються високоморальними героями, що не зраджують ні друзям, ні собі, вміють робити правильні життєві вибори й відрізняти справжнє від підробки.
Окремої уваги перевидання книжки «Тім Таллер, або Проданий сміх» заслуговує завдяки яскравим та контрастним ілюстраціям Надії Міцкевич.
Джеймс Крюс. Тім Таллер, або Проданий сміх / текст Джеймса Крюса, ілюстрації Надії Міцкевич / [пер. з нім. Юрія Лісняка]. — Київ: Час Майстрів, 2016
«Викрадач вічності» Клайва Баркера
Причини втечі до дивовижного світу можуть бути у кожного свої. У десятирічного Гарві Свіка, головного героя бестселера Клайва Баркера «Викрадач вічності», — це звичайнісінька нудьга, якою наповнений ненависний йому останній місяць зими. Та одного дня у кімнаті Гарві з’являється містичний незнайомець у капелюсі, який обіцяє врятувати хлопчину з пазур «звіра на прізвисько Лютий». Не довго вагаючись Гарві вирушає з ним до фантастичного Дому, де кожен день життя сповнений свята. Чи пощастило Гарві з цим “порятунком” чи “ні”? Яку ціну він повинен буде заплатити за безкінечні розваги? Що за секрети приховують мешканці й таємничі власники Дому? Відповіді на ці запитання, з одного боку, лежать на поверхні, адже сюжет книги чимось нагадує одну з пригод Одіссея. З іншого боку, шукаючи їх, Гарві Свіка таки вдасться здивувати та заінтригувати читача — і неабиякою сміливістю, і гострим розумом, і силою волі.
Клайв Баркер. Викрадач вічності / [переклад Сергія Крикуна]. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2016.
«Хроніки Нарнії» Клайва С. Люїса
Коли вже мова про епічні пригоди, складно не згадати Люїсове семикнижжя. «Хронікам» часто дають наліпку універсальної дитячої класики, цілком задовольняючись цим статусом і не зазираючи вглиб метафоричних пригод доньок Єви та синів Адама. Звичайно, цими романами можна насолоджуватися як нарніанським ‘туди і звідти’: мандрівками поміж світами та країнами, битвами за участю кентаврів та різноманітними казковими мотивами. Та як на мене основна принада «Хронік» полягає у тому, що згодом і після кількох перепрочитань починаєш замислюватися над геть іншим: філософським підґрунтям, наскрізністю біблійних мотивів, деякими шовіністично зображеними жінками та дівчатами і стереотипно кумедними чи лихими не-нарніанцями. Втім, сподіваюся, таке ‘викриття’ Люїса не посуне «Хроніки» зі списку найулюбленіших книжок, а скоріше просто спонукає замислитися, а чи такими вже простими та прозорими є деякі з найвідоміших пригодницьких історії.
Клайв С. Льюїс. Хроніки Нарнії. Лев, Біла Відьма та шафа / [пер. з англ. Вікторії Наріжної]. — Дніпропетровськ: Проспект, 2006
«Як приручити дракона» Крессиди Ковелл
Кажуть, що пригода не заслуговує на те, щоби її розповідали, якщо в ній немає жодного дракона. Так от пригоди Гиккуса та його дракона Беззубка, поза сумнівами, варті того, щоби їх не тільки розповідали, але й читали та перечитували. Тим більше, що авторка серії книжок про приручення драконів, англійка Крессида Ковелл, яка у передмові до видання називає себе всього-на-всього перекладачкою з давньонорвезької, має неабиякий талант у розповіданні історій і вміє вправно поєднувати серйозне зі смішним, а фантастичне з буденним і знайомим кожній дитині.
Як і Малий Вовчик Іана Вайброу, головний герой повісті «Як приручити дракона» (та й усієї серії з 13 книг, українські переклади яких поступово з’являються у видавництві «Рідна мова»), вікінг на ім’я Гиккус – один із «не-таких» персонажів світового дитліту, який є повною протилежністю до того грізного маскулінного образу, що його малює наша свідомість, коли ми чуємо слово «вікінг». Власне, саме своєю інакшістю та «несправністю» Гиккус і приваблює читачів, які, долаючи разом із миршавеньким вікінгом «тернистий шлях героя» зможуть не тільки досхочу насміятися, але й навчитися важливим життєвим урокам.
Крессида Ковелл. Як приручити дракона / текст та ілюстрації Крессиди Ковелл / [пер. з англ. Анатолія Саганаї. – Київ: Рідна мова, 2017
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно