Шість пригодницьких історій для читання та обміркування

20.11.2017

Пригодницькі новинки, які потрапили до цієї добірки, не лише цікаві для прочитання, а й важливі для роздумів. Це три книжки про пригоди тварин (а отже, вони не без екологічної тематики та питання захисту прав тварин), дві книжки про вампірів та джинів (які за замовчуванням є Іншими, причому іншими, яких бояться та дискримінують), а також детектив, у якому не обійшлося без питання утисків дівчат.

Тетяна Петренко, Букмоль. Illustration: Bonnie Pang

Бартімеус: Амулет Самарканда, Джонатан Страуд

Лондон знов заполонили чарівники. Тільки на це раз вони не махають паличками й не роблять нічого величного власноруч. Усі їхні магічні сили полягають у вмінні приборкувати різноманітних бісів, джинів та інших більш чи менш могутніх демонів. Здатність поневолити потойбічну істоту й змусити її виконувати твої бажання – оце і є магія. І на тлі фантастичного й характерно похмурого Лондона дванадцятирічний Натаніель нудиться у домі свого наставника, зневажаючи його за слабкість, і прагне помститися своєму кривднику, могутньому чарівнику Саймону Лавлейсу. Для цього хлопець потайки викликає джина Бартімеуса, щоб той викрав у Лавлейса амулет Самарканда. І ця подія неабияк змінює життя Натаніеля.

Оскільки фокус зміщується з чарівника на знаряддя його чарів, себто джина, це дає змогу не тільки побачити все видове різноманіття й демонічну кухню зсередини, а й дещо затягає нас у постколоніальну проблематику.

Такою є перша книжка «Трилогії Бартімеуса», названої, як ви вже помітили, не за ім’ям головного чарівника історії, а за ім’ям джина. Бартімеус істота не тільки прадавня й могутня, а ще й розсудлива та іронічна (і саме від його імені розказано половину книжки). Він – типовий трикстер. До всієї історії джин ставиться як до чергової веселої пригоди, стаючи не лише знаряддям Натаніеля, а і його альтер его, знижуючи градус трагізму й серйозності ситуації, в якій опинився хлопець. А оскільки фокус зміщується з чарівника на знаряддя його чарів, себто джина, це дає змогу не тільки побачити все видове різноманіття й демонічну кухню зсередини, а й дещо затягає нас у постколоніальну проблематику.

З одного боку, нам показано, як зневажливо й з острахом чарівники ставляться до сильних демонів, бажаючи лише полонити їх і поставити на своїй варті. З іншого ж боку, перед нами оповідь сильного джина, з якої очевидно, що він не такий уже поганий хлопець. Він не буде бездумно знищувати чарівників направо й наліво. У якийсь момент починаєш чекати, що ці двоє, Натаніель і Бартімеус, попри відмінність їхнього статусу, подружаться, зрозуміють, що між ними можливі інші стосунки, ніж повелителя й слуги (бо все до того йде) і зруйнують панівний уклад цього магічного всесвіту.

Джонатан Страуд Бартімеус: Амулет Самарканда / переклад з англ. Володимира Панченка. — Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2017.

Маленький вампір, Анжела Зоммер-Боденбурґ, Ніколас Уоллер

Вампіри й мисливці на вампірів досі існують! Але у цій книзі мисливець – не герой, а вампіри – не головні поганці, а навпаки, жертви.

Мисливець на вампірів Рукері, взявши собі в помічники молодого вайлуватого винахідника Мейні, вирушає на велике полювання. А тим часом клан вампірів Секвільбегів збирається разом у старому склепі, де потрапляє до Рукерової пастки. Рятувати свою родину випадає Рудольфу, відносно молодому вампіру, якому втрьохсоте виповнюється 13. А допоможе йому в цьому новий друг, фанат книжок про вампірів, Тоні. І вдвох хлопці спочатку виявлять, що відмінності між смертними й безсмертними не такі істотні, а тоді вирушать на допомогу клану Рудольфа.

Попри приналежність до різних світів, першими знаходять спільну мову саме діти. Адже саме вони відкриті до нових досвідів і є найменш упередженими (і в цьому світі, і в потойбічному).

Цікаво, що ця книжка робить вампірів такою собі нацменшиною чи краще сказати культурою на межі знищення. А завзяття, з яким Рукері прагне їх повбивати, відбиває нетолерантність та комплекс упереджень. Адже вампіри в книзі не просто не п’ють людську кров, а ніяк не заважають смертним. Тож Рукером керують ті ж почуття й нерозуміння, що керували ку-клукс-кланівцями чинити самосуд. Це сліпа, необґрунтована, але потужна злоба. І характерно, що, попри приналежність до різних світів, першими знаходять спільну мову саме діти. Адже саме вони відкриті до нових досвідів і є найменш упередженими (і в цьому світі, і в потойбічному).

Анжела Зоммер-Боденбурґ, Ніколас Уоллер Маленький вампір / переклад з англ. Ані Хромової. — Харків: Юнісофт, 2017. — 208 с

101 далматинець, Доді Сміт

Улюблений сюжет, знайомий усім з диснеївського мультику, тепер в українському перекладі. Це історія викрадення цуценят далматинців і подвиг їхніх батьків у пошуку своїх дітей. А також декларація прав тварин і осуд всіх, хто вдягає хутро й зневажливо ставиться до своїх домашніх улюбленців (усі люди в хутрі мають щось від безжальної й холодної Лютелли де Явол, викрадачки далматинців).

Але завжди є свідомі люди, готові виявити доброту й піклуватися про всіх знедолених тварин. Таким є подружжя Любеньких, які є улюбленцями пари далматинців, Понґо й Леді. Так, улюбленці далматинців, а не навпаки.

Щоправда, час написання книжки (1956 рік) істотно позначився на її жіночих образах. Якщо придивитись, то серед цуценят далматинців нема сильних жіночих персонажів. Для більшості з них (а більшість далматинців тут – хлопчики) викрадення – це своєрідна ініціація. Щоб врятуватися, цуценята мають уподібнитися до свого батька, виявити витримку, кмітливість і здібності допомогти своїй родині.

До речі, серед тварин, які допомагають далматинцям дістатися дітей і вивести їх назад, жіночих образів теж майже немає. Типові жінки в 50-ті – це милі віддані створіння, призначені для того, щоб ходити в красивих сукнях, робити собі зачіски, готувати весь день і чекати на свого чоловіка з вічною усмішкою на обличчі. Цей образ позначився на Леді, матері викрадених цуценят. Вона красива й дуже гарна мати, але водночас про неї так і хочеться сказати «мила дурепа». Леді знає людську мову значно гірше за свого чоловіка. Вона не така розумна, ба більше, їй важко зрозуміти, яка в неї лапа права, а яка ліва (навіть старий досвідчений пес не має сил її цього навчити). Але поза тим вона віддана подруга Понґо, яка не залишається вдома, а вирушає на пошуки своїх дітей разом із чоловіком.

Доді Сміт 101 далматинець / текст Доді Сміт, ілюстрації Тетяни Цюпки / переклад з англ. Наталії Ясіновської. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. — 240 с.

Айван, єдиний і неповторний, Кетрін Епплґейт

Айван – самець горили, який живе в шапіто. За своєю природою він вожак, а місія вожака – захищати свою зграю, та кого йому захищати тут, у клітці? Проте одного дня Айван дає обіцянку, що маленьке слоненя Рубі не житиме все своє життя в таких умовах, а вирушить до собі подібних у значно кращий простір зоопарку. І відтоді в нього вперше з’являється потреба когось захистити, хоча це ой як не легко, навіть коли ти доросла й могутня горила.

Ця книжка перетворюється на пошук засобів для ведення діалогу, адже для виконання місії Айвану потрібно донести свою думку до людей.

Сильний, але такий дитинний, Айван нагадує Чарлі, чоловіка з розумовими вадами з «Квітів для Елджернона». Він любить малювати, хоча зазвичай люди погано розуміють його малюнки. А ще в Айвана є травма, спогад про яку він витісняє, – люди вбили його родину. Хоча це аж ніяк не означає, що люди перетворюються у цій книзі на кривдників. На відміну від багатьох інших творів на тему жорстокого ставлення до тварин, в «Айвані, єдиному і неповторному» немає як такого злого генія – людини чи категорії людей, які були б винні в усіх бідах тварин. Мак, власник шапіто, – не поганий хлопець. Він не зі зла завдає тваринам фізичного чи душевного болю. По-своєму він піклується про них (як батьки, які дозволяють собі бити дітей з виховною метою). Просто Мак, як і багато інших дорослих, не вміє їх розуміти, не вміє поставити себе на їхнє місце. На відміну від дівчинки Джулії, яка добре бачить, що саме малює Айван, а також інколи знаходить з ним спільну мову.

Тварини в шапіто постають незахищеною категорією, дуже схожими на дітей. Їхній «татко» Мак не такий чуйний, як татко Джулії. Вони не можуть самі домогтися чогось, їм потрібна підтримка інших дорослих. Тож ця книжка перетворюється на пошук засобів для ведення діалогу, адже для виконання місії Айвану потрібно донести свою думку до людей. А це ой як не легко, коли ти лише горила з пачкою паперу й фломастерами.

Кетрін Епплґейт Айван, єдиний і неповторний / переклад з англ. Ірини Вяхк. – Київ: КМ-Букс, 2017. – 256 с.

Небезпечні мандри, Річард Адамс

Книжка Річарда Адамса нагадує пригоди Толкінових гобітів, от тільки замість гобітів тут – кролі, замість тролів та дракона – коти, лисиці й великі людські хитрощі.

Двоє кролів, Ліщина й П’ятий, вирішують залишити свою затишну колонію, оскільки у П’ятого (слабкого кроля із даром ясновидіння) є дуже недобре передчуття щодо майбутнього (ще б пак, колонія розташована на будівництві). Тож зібравши ватагу з інших охочих кролів вони вирушають у небезпечні мандри. Їм трапляється багато загроз, але найбільші з них – це не очікувані елілі (так кролі називають хижаків), а інші кролі. Ми бачимо різні колонії із різними звичками: одні вибудовують навколо своєї приреченості на смерть від людської руки щось на кшталт культу, інші створюють сильну військову державу з чіткою кастовою системою і жорсткими правилами, а ще є домашні кролі, які живуть у клітках, в достатку й без небезпек, але й без свободи. Тож різні кролячі уклади життя відбивають різні людські державні уклади, а також стають уроком кролям з того, як збудувати ідеальну справедливу державу, кролячу республіку.

У кролів є своя красива мова й міфологія – вони час від часу розповідають історії про славетного першокроля Ель-аграйру (такого собі кролячого Одіссея й Соломона в одній постаті), який неабияк хитрував задля збереження й добробуту свого виду. Ліщині з друзями теж треба вподібнитися Ель-аграйрі, щоб вижити та знайти кролиць для майбутнього своєї нової маленької колонії. І, можливо, якщо їм вдасться, їхні нащадки переказуватимуть у великому колі чи то казки, чи то міфи про славетних Ліщину й Кучму, ясновидця П’ятого й багатьох інших звірят цієї історії.

Річард Адамс Небезпечні мандри / переклад з англ. Олександра Мокровольського. – Київ: Рідна мова, 2017. – 544 с.

Розбишацький детектив, Діана Мельникова

Леся й Сергій постійно встряють у якісь пригоди. То вони тікають від охоронців з будівництва, то прогулюють свої додаткові заняття й розслідують викрадення цінної археологічної знахідки, меча Святослава. При цьому у цій парі детективів Шерлоком є Леся, а доктором Ватсоном – не такий метикуватий Сергій. Але з розслідуванням вони примудряються впоратися значно краще, ніж київський Скотленд-Ярд. Хоча батьки весь час встромляють їм палки в колеса – для них оцінки дітей у школі й дуже брудний одяг, в якому повертаються зі своїх пригод Леся й Сергій, природно важливіші за якесь там розслідування.

«Розбишацький детектив» також про те, як дівчата завдають удару у відповідь.

Назва книжки зовсім не означає, що її герої – типові розбишаки. Розбишаками тут за замовчуванням виявляються всі дівчата, які поводяться не як дама в біді чи не як зразкова дівчинка, а є активними учасницями різноманітних пригод і подій. Тож «Розбишацький детектив» також про те, як дівчата завдають удару у відповідь. Тут є і мама, яка в свої шкільні роки влаштовувала неабиякі хімічні експерименти у школі (за що їй діставалось від директорки школи), й елегантна тренерка з баскетболу (все ж жінка й баскетбол – не найтиповіше поєднання), та й сама Леся, стаючи головною детективкою, ладна прогулювати скрипку й лазити серед кажанів. Щоправда, цим дівчатам доведеться постраждати від свого професійного вибору – натяк «ти ж дівчинка» лунає тут напевно щодесять сторінок. Шкода тільки, що з книжки очевидно, що дівчата страждають від патріархальної системи, але не очевидно, чи йдуть вони проти нею, чи вона їх таки (з)ламає.

Ну й останнє спостереження: українські музеї нічим не гірші за Лувр. У них теж є на що дивитись і з них теж є що викрадати.

Діана Мельникова Розбишацький детектив / текст Діана Мельникова, ілюстрації Марія Гермашева. – Київ: Фонтан казок, 2017. — 208 с.