Шарлотте Кернер: «Клон має такі ж права, що і людина»
У суботу, 2 червня, автор книжки «Франческа. Повелителька траєкторій» та працівник NASA Дорж Бату разом із письменницею Шарлотте Кернер спілкувалися про роман для підлітків «Світлокопія» («Blueprint» – в оригіналі), що незабаром вийде у «Видавництві Старого Лева». Бату презентував авторці один із перших блупрінтів людства – креслення літака. Роман, в якому головна героїня клонує себе та створює собі доньку зачіпає ряд етичних та психологічних питань.
«Blueprint – це перша технологічна копія документа, яка була зроблена ще в середині 19 століття. Це реальний блупрінт, який датований 1909 роком, – розпочав розмову Дорж Бату. На презентації він подарував блупрінт Шарлотті Кернер. – Його мені передав люб’язно архів NASA. Це креслення літака. В мене в руках шматок світлочутливого паперу – коли цей шматок накладається за допомогою приладів на креслення і вмикається сильне світло знизу, то на світлочутливому папері відбивається білими лініями креслення. По суті, це перший клон людства. Власне тому, ця книжка так і називається «Blueprint».
«Blueprint» – це історія про клона, про першу клоновану людину, – продовжив Бату. – Історія піаністки Ірен Зеварт, яка дізнавшись про свою невиліковну хворобу, просить науковця клонувати її. Для чого це їй? Аби мати дитину, або залишити копію себе світу? Відповіді на ці питання можна дізнатися, прочитавши книжку. Українською її переклала Наталка Сняданко. Книжка породжує безліч запитань. Клон – хто він: друг чи ворог, підтримка чи суперник? Для мене, як батька двох доньок, які є копіями своїх бабусь, ця тема виявилася близькою. В романі описуються стосунки між донькою і матір’ю. Коли донька дізнається, що вона насправді не донька, а клон, все йде шкереберть. Це книжка про складні психологічні стосунки між поколіннями, між особистісним і другим «я».
«Я намагалася себе поставити на місце клона, – розповіла про процес писання авторка Шарлотте Кернер. – Книжка написана від його імені. Я намагалася поставити себе на місце матері. Чому жінка захотіла створити копію себе, ставила себе на місце Іріс – головної героїні. Багато моїх знайомих хотіли б мати дітей шляхом клонування. Є жінки, які не хочуть стосунків з чоловіками, і саме таким чином хочуть отримати дітей.
Перед тим, як взятися за роман, письменниця провела багато досліджень: «Я працювала журналісткою довгий час. Перед початком роботи над книгою треба було зібрати багато інформації. Я ходила в лабораторії, хотіла дізнатися, як це відбувається. Звісно, зараз немає клонів, тому, щоб зрозуміти їхню психологію, я досліджувала психологію близнюків. Ще одним джерелом були терапевти, психологи та психотерапевти, які досліджують психологію родини. Є багато конфліктів, де батьки змушують дітей робити щось, що хочуть вони, а не діти. Це породжує конфлікт і подібний зображений у книзі. Іріс смертельно хвора, тож один із мотивів клонування, коли людина не хоче померти. Я зверталась до лікарів із питанням, від якої хвороби можна померти в 50 років, і які в неї можуть бути думки».
«Хартія з прав людини має заборону із клонування людини. Але мене цікавить чому, – продовжила розповідь письменниця. – Ситуація може так розгорнутися, що клон може стати щасливою людиною. Клонування після смерті можна розглядати тоді, коли батьки втрачають дитину. Я не думаю, щоби мені хотілося, щоб мене клонували після смерті. Не знаю, чи це може бути доречним. Читач має вирішити для себе сам, чи можна клонувати людину. Третина читачів каже категорично ні, бо це жах. Третині байдуже. А ще третина бачить в цьому шанс. Особливо жінки, які хочуть мати дітей, але не можуть. Книга породжує різні думки і позиції щодо цього питання».
«Назва книжки немає слова «клон» у німецькому варіанті. У багатьох є асоціації, мовляв, клон не є людиною або є несправжньою людиною. Насправді – це людина, він виглядає як людина і має такі ж права. Клон народжується й проживає ті ж стадії, що й людина, росте, стає підлітком. У книжці клон-підліток шукає свою ідентичність і знаходить. Книжка оптимістична. Вона бореться за себе справжню», – додала Кернер.
У книжці стосунки клона та її матері схожі на людські стосунки матері й дитини, реальні батьки начебто «клонують» своїх дітей, хочуть щоб вони були ними ж. Та все ж ці стосунки відрізняються.
«На перших читаннях в школі запала повна тиша, потім одна школярка запитала: тобто ви хотіли сказати, що душу клонувати не можна? Так, це і є основна думка цієї книжки. Ми клонуємо людину, але все рівно щось лишається», – додала про основну ідею книжки авторка.
Шарлотта Кернер розповіла, що їй було важливим показати становлення дівчинки: «Вона знає, що вона клон, але не усвідомлює цього. Є екранізація за мотивами книжки, однак у фільмі дещо інший сюжет. Але там є один геніальний епізод: сцена без слів, матір і дочка у фільмі мають спільну родиму пляму (німецькою це звучить, як «відзнака матері») – ознака того, що ти позначений своєю мамою. Але коли головна героїня хоче стати іншою, вона вирішує вирізати свою пляму».
«Довго думала над кінцівкою книжки, врешті мати помирає і клон стає мисткинею, але не піаністкою, як матір. Як і в реальному житті, вона теж починає розуміти, що вона дуже схожа на матір, але приходить до цього свідомо», – підсумовує авторка.
На питання Доржа Бату, який винахід людства є найважливішим авторка відповіла, що книгодрукарство: «Це гарна можливість передавати знання далі між поколіннями і людям, які житимуть потім».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно