"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Сергій Осока: «У кожного свої місця сили, а в мене — час сили, і це минуле»
На Старий Новий рік на фейсбук-сторінці «Видавництва Старого Лева» відбулася онлайн-презентація збірки новел Сергія Осоки «Три лини для Марії». Модерувала зустріч Мар’яна Савка. Друзі-письменники поспілкувалися про місця сили і часи сили, реальність і метафізику, що у прозі Сергія вигадки, а що власний досвід. Надзвичайно тепла зустріч в зумі і присутність сотень глядачів із усіх куточків України та світу підтвердили, що можна бути поруч, підтримувати і наповнювати одне одного, незважаючи на локдаун і відстань. Запис розмови можна подивитися за посиланням. Ми занотували для вас кілька цікавих тез.
 
Мар’яна Савка про новели Сергія Осоки
 
Українці — це люди, які дуже люблять традиції і тримаються за них. У книжці Сергія Осоки є традиції – частина його життєвого матеріалу і дитинства, з якого виткано багато новел, і вони містять містерію. Навіть якщо історії у книзі не зовсім святкові чи мають певний трагізм, у них є багато очуднення. З неймовірно органічного матеріалу, з інколи дуже брутальних, жорстких і простих речей проростає магія. В цьому якраз майстерність Сергія як новеліста... Коли читаєш від першого оповідання й далі, то помічаєш структуру нанизування історій. Ти ніби занурюєшся в новели, але бачиш значно більше полотно. Це розповідь значно ширшого масштабу, багато людей перетинаються у ній. Тексти у збірці — мікросюжети, які мають продовження і перегукуються в наступних історіях, відчувається тісний зв’язок між персонажами і новелами.
 
Сергій Осока про реальність і вигадку у прозі
 
Звичайно, не все мною написане є автобіографічним, більшість сюжетів оброблено. Я, чесно кажучи, дещо змінюю, коли доводиться описувати негативні образи з негативних людей, бо можуть впізнати та образитися, роблю, щоб не було так очевидно. Інколи опублікую на фейсбуці текст – і приходять знайомі, односельці, друзі дитинства, починають розпитувати. Особа наратора – це більшою чи меншою мірою я. Є історії з чужих життів, які колись почув, і намагався їх перевідчути, пропустити через себе, але це маленька кількість, здебільшого там все особисте. Кілька разів пробував писати щось більшого формату, скажімо повість чи роман. Але думаю, що в мене не «романна» мова, а «новельна».
 
Сергій Осока про мотивацію і творчість
 
Дуже часто мотивувала до писання Світлана Бондар, коли була головною редакторкою онлайн-видання «Opinion». Я туди дописував, інколи замість колонок давав прозу. Відчував певне зобов’язання, постійно ловив натхнення, роздумував над текстами, накликав на себе певний настрій. Після збірки «Нічні купання в серпні», що вийшла влітку 2016, до літа 2020 писав новели, які згодом увійшли у нову збірку.
 
Оповідання «Три лини для Марії» з’явилося навесні. О 4-5 ранку, коли я тільки збирався лягати спати, відчув, що приходить історія, яка не дасть мені заснути. Сідаю за комп і починаю строчити цей текст. Поки пишу, то не думаю про читача. А коли вже зроблено і відчуваю завершеність, то стає цікаво, що про нього можна сказати, подумати. Коло спілкування в мене здебільшого фейсбучне, я мало з ким спілкуюся вживу, після публікації спостерігаю за коментарями, лайками, поширеннями.
 
Я згоден з тим, що хтось тексти диктує, їх пишу не зовсім я. Є відчуття, що слова мають бігти трошки попереду, щоб ти навіть не встигав записати. Воно як цунамі, що накриває, і ти ледве-ледве встигаєш нотувати. Зазвичай осяяння емоційно сильне, мене аж трусить, хочеться швидко записати. Це дуже важко пояснити словами. Я ніколи не мав планів, не придумував структуру. Пишучи перше речення, я не знаю, що станеться з героєм в останньому.
 
Мар’яна Савка про оформлення збірки новел
 
Раджу купувати усім книжку «Три лини для Марії» як мінімум у двох екземплярах, тоді її можна скласти у пазл. Я мала честь бути ілюстраторкою цієї обкладинки. Переживала, бо дуже хотіла намалювати, але було ніяково підійти до арт-директора і сказати про своє бажання. Тоді задумала такий хід — намалювати картинку, поширити у фейсбуці і подивитися на реакцію. Сергій сказав, що йому сподобалося.
 
Тексти органічні, все неймовірно живе і, коли роздумувала з чого створені ці новели, з чого створений Осока як письменник-новеліст, зрозуміла, що це прожитий досвід і вміння органічно розчинятися у природі. В реалізмі автора багато метафізики. Він творить новелами реконструкцію того часу і простору, де був щасливим, де всі були поруч. Тексти дають відчуття живого дому, живого середовища, коли в ятерях можна ловити справжніх линів, йти десь городами, відчувати важливість моменту і бути відкритим до світу.
 
 
Сергій Осока про ретроспективу і дім
 
У мене завжди оповідання ретроспективні, все, що було в минулому. Коли ти на нього дивишся з теперішнього, то змінюються вектори. Тоді воно здавалося буденнішим і простішим. А тепер дивлячись, видно якесь осяяння. Я черпаю натхнення з минулого, не можу писати про тепер. Сучасне не викликає натхнення. У кожного свої місця сили, а в мене — час сили, і він трошки позаду.
 
Вся школа, університет — це канікули, безтурботність, натхнення. Були батьки, дід і баба, не треба перейматися, як заробляти собі на життя. Тоді здавалося, що дім — це там, в селі, саме туди я їхав додому. Коли закінчив університет, почалася робота, то почав значно менше повертатися в село. Той час закінчився.
 
Черпати з різних джерел у мене не виходить. Вірш можу написати, якщо треба, вмію себе змусити, розумію техніку. А проза виходить лише зі справжнього живого натхнення. Я не зможу повторити емпіричний досвід, піти на річку, поставити ятері, бо там зараз бездушне болото, купатися неможливо, а ятері покрали. Двічі в одну річку не ввійдеш. Я багато разів приїжджав у село, шукав того затишку, але в будинку нікого немає, там порожньо, і він, на жаль, не може викликати теплих почуттів.
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage