Сергій Осока: «Коли пишеш прозу, слова мають бігти попереду»
У Львові триває Місяць авторських читань, у рамках якого львів`яни отримали унікальну нагоду зустрітися з автором поетичної збірки «Небесна падалиця» та книги короткої прози «Нічні купання в серпні», полтавським письменником Сергієм Осокою. Разом з модератором зустрічі, поетесою та головним редактором «Видавництва Старого Лева» Мар`яною Савкою говорили про те, що надихає, про твори, які торкаються глибин душі, про Facebook як засіб для популяризації читання, про мовне звучання тексту, про нелюбов ванілі й кориці, про різницю між написанням поезії та прози й багато іншого.
«Мені страшенно подобається, як пише Сергій і що він пише, – розпочала Мар`яна Савка. – Він не боїться бути таким, яким є, у своїй прозі та поезії».
Сергій розповів, що коли відчуває натхнення, одразу усамітнюється та пише, навіть якщо доводиться перервати зустріч з друзями абощо. «Писання визначається тим, що всередині, а не тим, що зовні. Євген Плужник писав про всесвіт, який можна слухати з кімнати. Це десь такий самий варіант. Пишеться чи не пишеться – не залежить від місця. Писати можна будь-коли і будь-де, головне, аби поруч був комп’ютер і тиша навколо. Чи писання – це певною мірою терапія? Так. Можливо, я цим щось вивільняю зсередини себе».
Автор наголосив, що не може змусити себе писати щось силоміць, а творить лише за покликом серця. «Я не орієнтуюся на читача, коли пишу, – розповідав Сергій. – Я пишу тому, що мушу писати. Звичайно, приємно, коли є резонанс серед читачів. Але не це спонукає написати. Я можу враховувати якісь побажання, але я писатиму так, як хочу. Критика важлива для наступного тексту. А для цього – ні, бо він уже відбувся».
Мар`яна Савка поділилася з публікою своїми враженнями про книгу, зокрема про образи, що наповнюють твори Осоки. «Немає відчуття, що Серій вирішив вбрати своїх героїв у бантики, – говорила поетеса. – Вони дуже щирі і точні. І хоча прописані трохи зміненими, їхня серединка така, якою є насправді. І цей світ наших людей, український світ, не є штучно прикрашеним. Є відчуття, що ці образи також проростають з мови. Вона дуже органічна і дуже прив’язує до твоєї батьківщини».
«Коли пишеш прозу, слова мають бігти попереду, – додав Сергій. – Ти маєш за ними наче не вистригати. І якщо цього відчуття немає – треба йти займатися іншими справами. Мої тексти – не силувані, а такі, в яких слова біжать попереду».
А ще автор зізнався, що йому більше до вподоби сумні твори. «Для мене поезія – це завжди ностальгія. Вірші – більше смуток за минулим, аніж думки про майбутнє. І, вважаю, смуток – це значно багатше почуття, аніж радість».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно