Сергій Гридін: «Син був першим моїм читачем»
Книгу "Не такий" про підлітка Потапа, який страждає від надмірної ваги і пов’язаних з цим неприємностей, 42-річний Сергій Гридін зі Здолбунова, що на Рівненщині, писав, виходячи з власного досвіду. Письменник визнає, що у віці його головного героя, потерпав від схожих проблем, тому цілком може уявити собі почуття Потапа.
Книга "Не такий" увійшла до довгого списку номінантів щорічної премії "Дитяча книга року ВВС-2013".
Її автор розповів ВВС Україна, хто став найпершим читачем його книги, що б він порекомендував батькам такого хлопця, як Потап, і чи планує він відстежувати подальшу долю свого головного героя.
ВВС Україна: Як би ви у кількох реченнях розповіли, про що ваша книга?
Сергій Гридін: Це – книга про маленького товстого хлопчика, який має проблеми у спілкуванні зі своїми батьками, з однолітками, дівчатами, і про те, як він ці проблеми вирішує.
ВВС Україна: Як би ви визначили її жанр?
Сергій Гридін: Складно сказати. Напевно, це підліткова психологічна повість, якщо такий жанр існує.
ВВС Україна: У мене склалося враження, що ваша повість потенційно дуже кінематографічна – її сюжет динамічний, у ній немає статичних сцен, навіть саундтрек у вигляді добірки пісень гурту "Бумбокс", що їх слухає головний герой, готовий. Ви часом не уявляли собі цю книгу як кінострічку, коли писали її?
Сергій Гридін: Коли писав, то навіть і думки такої не було. Але отак, як ви мені зараз розказали, то одразу така думка з’явилась. За великим рахунком, я писав цю книжку про себе. Колись, у віці років 15-16, я мав такі самі проблеми, як мій головний герой. Я був трохи товстіший, ніж зараз, тож чудово розумію головного героя, тому мені було просто писати про це. Якби за моєю книжкою зняли фільм, це було б ідеально. А "Бумбокс" подобається мені, тому я його і прописав. І моєму 16-річному синові, до речі, теж подобається.
ВВС Україна: Ваш син читав цю книгу?
Сергій Гридін: Він був найпершим моїм читачем – я дав йому почитати книгу, щойно написав її.
Він підправляв деякі моменти, давав мені поради, бо я вже досить давно закінчив школу, а він зараз навчається, тому йому простіше дивитися на ці речі. Йому книжка дуже сподобалася, тому я і віддав її у видавництво.
ВВС Україна: Можливо, це моє суб’єктивне враження, але мені здалося, що всі без винятку вчителі, котрих ви описуєте, – це персонажі, які не викликають надмірних позитивних емоцій. Якби у мене була дитина, то після прочитання вашої книги я б навряд чи віддав її до української школи. Це такий художній хід чи справді все так погано у нашій школі?
Сергій Гридін: Насамперед, є деякі школи, у яких дійсно все так погано. З іншого боку, це – справді такий художній хід, бо я показував вчителів, як вони виглядають в очах дітей. Є дуже мало вчителів, які в очах дітей виглядають хорошими. Це потім ми виростаємо і розуміємо, що, можливо, вони тоді були хорошими для нас, вчили нас чомусь реально потрібному у нашому житті. Але поки дитина вчиться в школі, вона цього не розуміє. Тому я намагався показати вчителів, може, трошки гіршими, ніж вони є насправді, щоб вони прочитали цю книжку і усвідомили, що бажано бути трошки кращими в очах дітей, яких вони вчать.
ВВС Україна: Як ви собі уявляєте читача "Не такого": його стиль, інтереси, вподобання? Які книжки б йому ще сподобалися?
Сергій Гридін: Якщо зовсім чесно, то книжки для підлітків пишуться для дуже вузької категорії. Ті підлітки, які читають, – це маленька частина від загальної кількості всіх підлітків. Тому мені дуже важко уявити свого читача. Але цікаво, що при спілкуванні про цю книжку на зустрічах з читачами, дуже багато питань задавали мами хлопців віком 14-16 років. Вони прочитали цю книжку і багато для себе відкрили. Для мене це було дивно, тому що я писав перш за все для дітей, а виявляється, її дуже часто читають дорослі і, зокрема, мами.
ВВС Україна: Як на мене, інтерес батьків підлітків до цієї книжки був передбачуваним. Що б ви порадили батькам такого хлопця як ваш головний герой Потап?
Сергій Гридін: Після того, як я написав цю книжку, я навіть сам став по-іншому ставитися до своєї власної дитини. Я її написав, потім перечитав і зрозумів, що діти часто дивляться на своїх батьків зовсім іншими очима, ніж нам хотілося б. Зараз я більше намагаюсь зрозуміти його проблеми, його ставлення до життя. Того самого я хотів би побажати і іншим батькам, які прочитають мою книжку.
ВВС Україна: Раніше ви брали участь у конкурсі "Книга року ВВС" з книгами для наймолодших читачів. Зараз ви перейшли на підліткову літературу. Чи не плануєте далі відстежувати долю Потапа по мірі його дорослішання, писати книги для ще старшої аудиторії?
Сергій Гридін: У мене наразі є написані ще дві книжки для підлітків, з цієї самої серії. Вони трошки інші – скажімо, про перший секс, про перші стосунки з дівчатами. І ще є написана доросла книжка. Можливо, колись я вирішу написати, скажімо, жіночий роман. Я не є літератором, я не зациклений на отриманні прибутку від літератури, тому й не прив’язаний до якогось певного жанру. Я пишу те, що мені наразі цікаво писати зараз. Тому цілком можливо, що я відстежу долю Потапа, напишу про нього дорослого і те, яким чином його доля склалася надалі.
ВВС Україна: Яку книгу ви прочитали останньою?
Сергій Гридін: Буквально цього тижня я закінчив читати "На запах м’яса" Люко Дашвар.
Її звинувачують у певній літературній попсовості, але мені дуже подобаються її книжки, я їх перечитав майже всі, причому зазвичай не встаючи з місця по 4-5 годин. Можливо, щось у її романах не довершено, щось неправильно передано. Можливо, вона відображає нашу дійсність у чорному світлі, але мені подобаються її книги, і я отримую велике задоволення від їхнього прочитання.
З Сергієм Гридіним спілкувався Святослав Хоменко
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно