"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Ростислав Семків: «”Вбивство п’яної піонерки” – це портрет часу мінус ідеологія»
На третій день фестивалю «Книжковий Арсенал» говорили про роман для підлітків та дорослих та переосмислення індивідуальної пам’яті в контексті роману Сергія Оксеника «Вбивство п’яної піонерки». Про те, скільки в романі детективного та ностальгійного, чи міг він вийти в радянський час та віртуальну реальність 1960-х міркували письменник Андрій Курков, доцентка Національного університету «Києво-Могилянська академія» Ірина Борисюк, головна редакторка журналу «Однокласник» Наталія Степанчук та літературознавець Ростислав Семків.
 
 
«Назва цього роману відразу викликає посмішку і нагадує радянський вірш. Насправді, в цій книжці немає ностальгії. Радянський контекст книжки не такий вже важливий для сучасних читачів. Це своєрідна віртуальна реальність. Те, що було для людей, які жили в радянський час життям, для наших дітей та онуків стало стало віртуальною реальністю», – розпочав розмову письменник Андрій Курков.
 
«У книжках Сергія Оксеника було дуже добре відчуття контакту із читачами, – зауважив літературознавець Ростислав Семків. – У нього було надзвичайне відчуття підліткової аудиторії. Це не просто підлітковий детектив, це ширший, оновлений жанр. За формою – це піонерський детектив, але він показує іншу, альтернативну радянську реальність, яка теж існувала без ідеологічних речей».
 
Ростислав Семків називає книжку «Вбивство п’яної піонерки»  книгою спогадів: «Не у всі книжки ми можемо так зануритися. В ній відчутно, як виглядав світ у 1965 році, чим люди захоплювалися, як вони грали у волейбол та рибалили, як вони спілкувалися. Це надзвичайно феноменальна книжка. У ній чудово відчитується голос Сергія Оксеника».
 
«Цю книжку також можна сприймати як історичну, – додає Андрій Курков. – Це ціла нова епоха для читачів, на яких вона розрахована. Цей історичний контекст може бути ще цікавіший, ніж сюжет».
  
Про головних героїв та частку ностальгії у книжці розповіла Ірина Борисюк: «Детектив у цій книжки є лише оболонкою. Протягом сюжету ми бачимо, як автор то повертається до неї, то відходить. Це надзвичайно предметний і дотиковий світ. За кожним словом тут чути Сергія Оксеника. Подієве тло і сюжет дуже посаджені в час.
 
 
Коли ми починаємо усвідомлювати усі ті страшні речі, про які розповідає головний герой, і які відбувалися на рівні державної ідеології, як вони просочилися у побут, стає моторошно. Є герой-агент, є міліціонер Ревмір, який обманює читацькі очікування. Це дурник, якому ми поступово починаємо співчувати. Це книжка про двох героїв – маленького хлопчика та дорослого чоловіка, які проходять етап свого становлення та усвідомлення».
 
 
Також Ірина Борисюк розповіла про літературу пам'яті та літературу провини у контексті роману: «Ця книжка мене приголомшила. Для радянського часу є типовим героєм жертва, де людина не може обрати, де і коли народитися. А тут маленький хлопчик бере на себе відповідальність за весь світ. Фінал цієї книжки дивовижний, вона для дуже вдумливого читання. Її поціновуватимуть як дорослі, так і підлітки».
  
Андрій Курков вважає, якби цю книжку видали в радянський час, її б відразу заборонили, бо вона могла би впливати на читачів того часу.
 
Про те, як змінювалися герої протягом оповіді та слово «вбивство» у назві розповідає Наталія Степанчук: «Два головних героя розчаровуються, ким вони є на момент дії книжки. Ревмір змінює свій статус і діяльність, і Володька змінюється також. У назві є слово вбивство, ще й зовсім юної дівчинки. Обставини, за яких воно сталося, не вкладаються в голові. Ця книжка, як пересторога, чого не треба допускати в своєму житті. Наприкінці, головний герой розмірковує про кращу реальність, про людей, які будуть жити після нас. Це послання у майбутнє».
 
За словами Ростислава Семківа, головні герої цієї книжки неправильні, погані піонери. Вони не вірять у дійсність навколо – так їх оцінюють люди з їхнього оточення. Ревмір – поганий міліціонер, він порушує образ ідеального радянського міліціонера. Однак це люди, які мають принципи. Можуть говорити про важливе, дивлячись в очі. В ній багато скепсису щодо того, що тоді вважалося добрим. Агент уособлює в собі негативний дух доби. Але крім цього в книзі багато сонячного і теплого. Стосунки батьків і дітей наповнені щирістю. Це альтернатива тій дійсності.
 
  
«Сергій Оксеник користувався дитячою літературою, як киснем. Щоб легше сприймати дійсність і долати складні ситуації», – додає Андрій Курков.
 
«Для мене час спогадів ще не настав, – каже Володимир Моренець. – Книжка мала підназву «книжка для підлітків будь-якого віку» і в цьому весь Сергій. Він ставився із захопленням до сучасної молоді, він розумів її. Це найважчий людський вік, коли ти підліток: треба все доводити, відстоювати, виборювати, нічого не мати, з усіх сторін «відгрібати» і це можна продовжувати. Сергій Оксеник вмів говорити серйозні речі, не впадати в пафос і не втрачаючи сутність».
 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage