Ростислав Мельників: «Без Харкова я б не відбувся як поет»
Екзотичні історії Харкова у рамках презентації книги віршів «Апокрифи степу» розповідали поет Ростислав Мельників і літературний критик Тетяна Трофименко під час Книжкового Арсеналу. У книзі Ростислава Мельниківа нерозривно переплетені два образи: «місто», за яким, власне, починається «степ». «Степ» у збірці - символ усього й нічого, початку і кінця. Автор зізнається, що цей образ манить його, а «місто» - це данина Харкову.
«Якби не Харків - мене не було б як поета», - пояснював Ростислав і присвятив місту вірша «Югурта». «Місто — яблуко червоне — з підвіконня впало й покотилось», - читав Мельників і пояснив назву, що відсилає слухача до останнього роману письменника Розстріляного Відродження Майка Йогансена. «Югурта - це головний герой роману, що розвивається одночасно з іншим героєм - містом. Початково вірш був без назви, але потім я зіставив його із твором Йогансена, адже в обох випадках йдеться про Харків 20-х років, який почав формуватися з революції 1905 року. Саме тому останніми рядками вірша є «панно, починається століття й впало яблуко на аркуш ...».
«Апокрифи степу» - не збірка віршів, а книга, що містить кілька сюжетних ліній, і вони переплітаються між собою, - розповів автор. - Одна з них - це рефлексія стосовно втраченої старосвітської України, це алюзія на плачі романтиків за золотою добою козаччини, це треноси, обрамлені степовою стихією».
Відтак у книзі з'являється образ «уламків розбитого дзеркала - усього, що залишилося від країни мандрівних дяків». І не випадково у книзі зринають біблійні образи, наприклад, популярний у 90-х образ Йони: «Я твій Йона, маленький Боже, я сто років тебе не бачив, - читав Ростислав. - Йона є влучним символом людини (у цьому випадку - поета), що пережила ізоляцію, переосмислила себе і повернулась».
Не уникнула збірка й теми війни, попри те, що вірші зібрані у ній були написані з 1992 по 2012 роки. «Вірш про війну - єдиний, де я вживаю ненормативну лексику, щоб зобразити внутрішню напругу солдата, який безвилазно сидить в окопі, і, власне, бачить світ з цього окопу. Загалом, я не бачу потреби вживати у поезії ненормативну лексику... Мої вірші про війну написані давно і не стосуються російсько-української війни. Але якщо оцінювати сучасні воєнні вірші - найсильнішою вважаю жіночу лірику. Наприклад, вірші Ірини Цілик».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно