Роман «Діти їхні» лауреата Гонкурівської премії Ніколя Матьє вперше перекладено українською
У 40 років Ніколя Матьє прокинувся знаменитим: два роки тому французький письменник отримав одну з найпрестижніших літературних нагород – Гонкурівську премію за роман «Діти їхні» (Leurs enfants apres eux). Книжка наробила чимало шуму у світі, через гострі соціальні та політичні моменти критики рекомендували її до читання Еммануелю Макрону, і врешті на початку липня вона з'явиться в Україні у «Видавництві Старого Лева». Роман переклала журналістка, письменниця Ірина Славінська. Обкладинку створила дизайнерка Тетяна Омельченко. Видання здійснене за підтримки програми сприяння видавничій справі «Сковорода» Посольства Франції в Україні.
Матьє не приховує, що роман у багатьох моментах є автобіографічним: вигадане постіндустріальне містечко Аянжі нагадує рідне для письменника провінційне Епіналь – «землю загаслих доменних печей», як охрестили його журналісти. «Діти їхні» – це ода французькому «втраченому поколінню», підліткам 90-х, що мріють вирватися з крихітних міст, де панує безробіття, апатія та деіндустріалізація. Водночас це гімн молодості та безтурботності, бо будні наших героїв – вічні літні канікули з вечірками, алкоголем, спекою, мотоциклами й розпеченими шосе.
«...Книжка мене одразу затягнула, – ділиться враженнями перекладачка Ірина Славінська, якій роман потрапив до рук на минулорічному книжковому ярмарку Salon du livre de Paris. – Написала про неї в своєму Telegram-каналі і почала думати про те, як добре було би цей текст перекласти українською. Чому? Бо це дуже рідкісний випадок, коли сучасний французький роман пропонує дуже зрозуміле українським читачам поле – 1990-ті, як мені здається, є часом дуже глобалізованих досвідів… Наприклад, життя підлітків у провінційному Аянжі з роману «Діти їхні» чудово можуть приміряти на себе і українські тогочасні підлітки».
Соціальна складова також зіграла не останню роль в популярності роману «Діти їхні». Ніколя Матьє на власному досвіді знає, як складно адаптуватись до сучасних викликів підліткам 90-х, яким все ж вдалося втекти від безнадії шахтарських містечок. Письменник зауважує, що на його очах зникав французький робітничий клас, люди, втрачаючи роботу на заводах, ставали апатійними. Це, за словами автора, зокрема й пояснює проблемність північно-східного регіону, де французи або пасивно ставляться до політичного життя країни й не беруть участі у виборах, або голосують за радикальні партії.
Проте назва роману натякає, що сюжет не вичерпується підлітковою проблематикою чи деіндустріалізацією. Це цитата з «Похвали предкам» – 44 глави «Книги Сираха»: «... Деякі з них лишили ймення, яке ще й досі з похвалою згадується. Про деяких же з них згадки немає: вони зникнули, наче б не жили ніколи, а й були вони так, мов ніколи не було їх, – а з ними разом і діти їхні». Тобто перед читачем розгортається ще й конфлікт поколінь, вічна тема стосунків батьків і дітей.
«Мені дуже імпонує, що цей роман може стати книжкою для сімейного прочитання – і батьків, і старших підлітків, – додає Ірина Славінська. – Так, у ньому є відверті сцени та перчені слівця, але за цим шаром відкривається дуже цікава етична дилема та тема особистого вибору, приналежності до певного простору – у сенсі географії та світогляду. Думаю, це безцінні теми для сімейної розмови».
Ніколя Матьє – французький письменник. Народився у 1978 році в містечку Епіналь (Лотарингія) в сім'ї електромеханіка і бухгалтерки. Вивчав історію мистецтва і кіно в університетах Нансі і Меца. Дебютував в 2014 році з трилером «Війна тварин», який отримав кілька літературних премій. Книга лягла в основу шестисерійного телефільму режисера Алена Тасми. «Діти їхні» – другий роман письменника, за яку той отримав Гонкурівську премію у 2018 році.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно