Stary Lev Logo

Різний і рідний: на Book Forum презентували збірку оповідань «Селфі в Парижі»
Про місто, що змушує хвилюватися, насолоджуватися і ставати іншими, та книжку «Селфі в Парижі» спілкувалися в межах 28 Book Forum Мар’яна Савка, Лариса Денисенко, Ірина Славінська, Галина Вдовиченко, Олена Чернінька й упорядниця видання Ольга Ренн. Крім оповідань учасниць презентації, до книжки увійшли тексти Катерини Бабкіної, Ірени Карпи, Гаськи Шиян та Андрія Шкіля. Письменниці одягнулися як парижанки та поділилися своїми селфі з Парижа (і не тільки), що транслювалися фоном на проєкторі, та особливими спогадами з романтичного і непередбачуваного міста. Ділимося цитатами з розмови з французьким шармом.
 
Мар’яна Савка: Париж – місто, яке хочеться запам’ятати і описати себе в ньому. «Селфі в Парижі» є результатом вписування українських письменників в паризький ландшафт. У збірці міжжанрові тексти, тому її можна називати кросовером: щось ближче до оповідання, до есея чи спогадів. У творах є багато спільного, бо всі вони про любов – Париж місто емоційне, його або любиш, або ненавидиш.
 
Ольга Ренн: У мене був Париж Шредінгера, ніби й стався зі мною, а ніби й ні, я потрапила в місто під час трансатлантичного перельоту. На той час не мала Шенгенської візи, щоб вийти за межі аеропорту й побачити Париж і не померти, а зробити селфі. Через ці тексти я змогла відчути Париж, він мені подобається, хочу там побувати. Тут є комічні епізоди, мімішні і драматичні. У такий спосіб витворюється цікавий спільний текст.
 
Галина Вдовиченко:
Моя перша зустріч з Парижем була у 1998 році, ми приїхали з групою журналістів. Дивували крихітні кімнати в готелях й особлива атмосфера. Я пішла сама гуляти і не губилася, тоді мені хотілося побачити місця, пов’язані з деякими письменниками: Гемінґвеєм, Саган… Тими, хто надихався Парижем. Романи Франсуази наповнені вулицями, скверами, парками Парижа – моє оповідання про неї.
 
Лариса Денисенко: Моя перша зустріч із Парижем була в дев’яностих. Наш друг звідти зустрів і провів до квартири, перед тим попередивши, що вона – як три ліфта. Це був старовинний будинок із дивною конструкцією. Якщо відкрити балкон, то перебувати там було досить приємно, а в кімнаті ноги впиралися у вбиральню, що була за ширмою. Ми готувалися до Парижа і вдягнули все найкраще. Друг був у стриманому жакеті і джинсах, а ми виглядали як люди, що знімалися у кліпах Мадонни в масовці у вісімдесятих. Він із нас іронізував із паризькою зверхністю, але насправді це місто, яке приймає все.
 
 
Олена Чернінька: Ми прилетіли в Париж з Мар’яною на концерт Мадонни і хотіли назнімати Ейфелеву вежу з найцікавіших ракурсів для кліпу. Нам розповіли, що в метро, коли їде через річку, з одного з вікна на кілька секунд відкривається вигляд на «сталеву леді». Ми зайняли позиції, наготували фотоапарат і за пів хвилини до моменту поїзд різко смикається, я сідаю на коліна незнайомцеві і розумію, що часу вставати нема, треба знімати! Відео було зроблено! Коли я вставала, то чоловік продовжував сидіти як манекен без жодних емоцій і рухів.
 
 
Ірина Славінська: Я вчилася у школі з французькою мовою і з 13 років їжджу у Францію регулярно. Це близька мені країна. Я була в Парижі, коли горів Нотр-Дам. Це мала бути відпустка: музеї, виставки, зустрічі з друзями. Під вечір виходимо з кондитерської і бачимо жовтий дим, чоловік зауважує, що так горить свинець. Тоді я заходжу навмання у твітер, вводжу «Нотр-Дам, пожежа» і бачу перші фотографії з пожежі пам’ятки. Це було дуже страшно.
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage