"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Рефат Чубаров: «Трагедія, яка прийшла на нашу землю, висвітлює особливих, сильних духом людей»
У другий день Книжкового Арсеналу відбулась презентація українсько-кримськотатарської антології «Кримський інжир» за участі українського кримськотатарського політика й громадського діяча Рефата Чубарова, активіста Аліма Алієва, видавчині Мар’яни Савки, письменниць Анастасії Левкової, Катерини Калитко, Джемілє Сулейманової та Надзвичайного і Повноважного Посла Канади в Україні Романа Ващука. 
Тираж закінчився
 
Нагадаємо, книга побачила світ з ініціативи «Кримського Дому» та завдяки підтримці Посольства Канади в Україні.
 
Книжка «Кримський інжир» об’єднала найкращі твори учасників першого українсько-кримськотатарського літературного конкурсу, що відбувся 2018 року. Поезія і проза, переклади українською й кримськотатарською, що увійшли до антології, дуже різні за жанром, стилем і поетикою, проте Крим — це та спільна тема, що їх об’єднує. «"Кримський Інжир" анонсується як головна кримсько-татарська книжка цієї весни, – розповіла Анастасія Левкова. – Ця книга є результатом конкурсу, який "Кримський Дім" оголосив минулого літа. Конкурс стимулював писати українські твори про Крим, зокрема – твори кримськотатарською мовою. В результаті у книгу увійшли переможці у 6 номінаціях. Якість творів українською мовою оцінювала письменниця Катерина Калитко, Джеміліє Сулейманова – твори кримськотатарською мовою, видало антологію "Видавництво Старого Лева" на чолі з Мар’яною Савкою, а ми з Алімом відбирали твори до антології. Книга вийшла за підтримки Посольства Канади, представником якого є Роман Ващук».

«Під час минулорічної дискусії на Книжковому Арсеналі про кримськотатарську культуру, я подумав: «Здається, у кримськотатарській літературі спостерігається стагнація, – згадував Алім Алієв. – Тоді ми здзвонились з Настею Левковою і вирішили створити літературний конкурс "Кримський Інжир". Надійшло 244 роботи з усього світу: України, Канади, Туреччини, Німеччини… Для мене було важливо, щоб книжка вийшла у "Видавництві Старого Лева" – одному з кращих сучасних видавництв. Сподіваюсь, що ці тексти матимуть нові форми – музичні, театральні, кінематографічні. Адже це –інтелектуальний діалог між кримськими татарами і українцями, пізнаємо одне одного через мистецтво й літературу. Це перша антологія про Крим, що містить не класичні, а саме сучасні твори. Отже, мова розвивається. Тим паче, що тексти написані і латинкою, і кирилицею. Сподіваюся, «Кримський Інжир» припаде вам до смаку – і наступного року ми збиратимемо ще більший урожай».
 


«Якщо говорити про регіони України, звідки надходили нам тексти, то це Крим, Херсонщина, Донеччина, Львівщина. Не було ні вікових обмежень, ні обмежень за національністю. А ще не було імен авторів текстів. Журі оцінювало твори, не знаючи, хто їх написав», – додала Анастасія Левкова.

«Ця книга важлива подія у кримськотатарській літературі і, сподіваюсь, – в українській, – розповіла Джемілє Сулейманова. – А для авторів ці твори найперше є можливістю висловитись. У них – те, про що плаче душа, але про що не можна говорити вголос в Криму. Нам зараз тут, у Києві (на щастя), неможливо уявити як це – не мати змоги говорити. Не лише про річницю депортації 18 травня, а й про те, що наприклад, відбувся такий конкурс як "Кримський Інжир". А про конкурс хотілося би говорити багато, бо він відкрив нові імена у кримськотатарській літературі, а вже відомі імена засяяли у новому світлі».
 

 
«Я страшенно втішилася, що відбувся діалог, потік кримськотатарської та української мов, – поділилась враженнями від перечитування конкурсних творів Катерина Калитко. – Проте змушена була зіткнутись з тим фактом, як мало знають українці про Крим і наскільки викривленими є ці уявлення. Деякі твори мали від’ємну літературну вартість, а деякі – були злочинними. Бо на п’ятому році війни бути настільки нечутливими до проблем меншості, але не меншин, – злочинно. Існує безодня тем і образів, що кричать про потребу літературного осмислення: від депортації у 44-му році до Анексії і недавнього «Чонгарського інциденту». І попри це, мені доводилось читати конкурсні твори на кшталт "Криме, невірний сину, повертайся в Україну". Власне, вони і є віддзеркаленням тих непорозумінь, як ми нині маємо. Йдеться, звісно, про твори, що не потрапили до жодної з номінацій. Натомість твори, що увійшли, – зводять підірвані містки у нашому діалозі. Нещодавно я відвідала виставку кримського мистецтва у Мистецькому Арсеналі. Мою увагу привернув щит, сплетений з виноградної лози та шовкових ниток. "Як цікаво, – подумала я, – що шовк і виноградна лоза (надбання культури) створюють елемент зброї". Гадаю, саме так повинна працювати культура – створювати надійний щит, що нас оберігатиме». 
 
«Минулоріч ми говорили про те, що кримськотатарська література – "сувенірна", це спогад, зацукрований і неживий. Важливо, щоб існувала література живих сенсів. Надзвичайно ціную, що у моєму найближчому колі є люди, що стимулюють процес діалогу. Бо українці зацікавлені в тому, щоб кримські татари відчували себе в Україні вдома. Те, що ми не змогли захистити дім, – наша спільна проблема. І я дуже прагну, щоб цей дім повернувся. Адже переживати біду депортації знову, в сучасному світі – трагедія. "Кримський Інжир" є нагадуванням того, що повернення додому – це незакрите питання, але ми перебуваємо в процесі його вирішення», – зауважила Мар’яна Савка.
 

 
«Історія знає, на жаль, не один приклад, коли народи підпадали на своїй землі під трагедії, – додав Рефат Чубаров. – І часто культурні й наукові досягнення діаспор закривали лакуни в розвитку й прогресі, коли свобода поверталась на їхні рідні землі, після років боротьби, незгод та протистоянь. Якщо говорити українську діаспору, то багато мислителів не дочекались Незалежності, але їхні досягнення відчули в повній мірі нащадки. Тому зараз ми в жодному разі не повинні опускати рук. Під час конкурсу "Кримський Інжир" я був вражений, наскільки спорідненими було звучання цих творів, українською і кримськотатарською мовами. Парадокс, але трагедія, яка прийшла на нашу землю, висвітлює особливих, сильних духом людей. Я прагну, щоб їхнє просвітлення об’єдналось, щоб освітило нашу землю і з Криму зникла темрява».
 

 
Після завершення дискусії свої твори зачитали переможці конкурсу «Кримський Інжир», тексти яких увійшли до антології: Сергій Аркуша, В’ячеслав Гук, Юлія Ємець , Сієре Ковче, Єва Райська, Антон Полунін та ін.
 
 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage