«RECвізити» у Києві: інтерв'ю про сенс буття на сім осіб
22 листопада у залі Національного музею Тараса Шевченка презентували третю частину проекту розмов з українськими авторами «RECвізити. Антологія письменницьких голосів». На київській презентації у формі гри-інтерв'ю «ланцюгова реакція» розповідали про свою творчість, бачення щастя та буття письменники Мар'яна Савка, Василь Шкляр, Людмила Таран, Євгенія Кононенко, Богдан Жолдак та автори проекту – директорка Українського інституту книги Тетяна Терен та фотограф Олександр Хоменко.
Світлини Олександра Хоменка
Цього разу питання були не лише для героїв книжки, а й для її безпосередніх авторів. Письменники інтерв'ювали одне одного, діставали зі скриньки папірець з іменем і так визначали, хто ж наступний розповість про своє «таємне». Так ми дізналися, що Василь Шкляр та Богдан Жолдак разом вчилися, що Людмила Таран понад усе любить гуляти в ботанічному саду імені Гришка, а Мар'яна Савка пише лише наодинці.
Про інтерв'ю на шість годин
«Я прочитав цю книжку інтерв'ю із великим задоволенням, як художню річ, – розпочав із зізнання Василь Шкляр. – Після неї ти відчуваєш себе представником певного середовища, і це дуже важливе відчуття для письменника. Для Тетяни Терен вигадав дуже незручне питання: з ким їй було найцікавіше проводити інтерв'ю?».
«Якщо мені не цікаво із кимось говорити, якщо не захоплюсь якоюсь рисою чи фактом біографії, то просто не зможу записати це інтерв'ю, – відповідала Тетяна. – Інтерв’ю можуть тривати до шести годин, і за цей час ми випитуємо усе, починаючи від ранніх спогадів до ще ненаписаних текстів. І ці ниточки на обкладинці – вони не випадкові, все з усім переплетено. Це головна ідея проекту».
У свою чергу про особливості роботи над проектом журналістка запитала фотографа Олександра Хоменка. «Під час зйомки інтерв'ю основна робота на Тані, а моє завдання – зробити гарні ілюстрації, хороші портрети, в яких буде видно людину. Це простіше, бо не треба готуватися. Треба бути уважним, спостережливим і вміти відчувати».
Про муз і сенс буття
Богдан Жолдак поцікавився, яке місце у творчості Євгенії Кононенко посідають чоловіки. «Чоловіки пишуть заради жінок, жінки пишуть заради чоловіків, – відповідала письменниця. – Моя подруга запитувала, хто мій «музак» (від музи – ред.). Вважаю, цим словом понижується цінність жіночої творчості. Але перший мій читач завжди чоловік, хоча я й не завжди готова назвати його ім'я».
«У чому сенс буття?», – таке непросте питання поставила Людмила Таран Мар'яні Савці. «Якщо коротко, то сенс мого життя власне в тому, що я люблю життя, – зізнавалась видавчиня. – І я вдячна за кожен день, що мені дає Господь, і я маю спроможність щось робити. А якщо ширше, я страшенно вдячна за те, що «Видавництво Старого Лева» – це значно більше, незмірно більше, ніж я сама, якою б мобільною і швидкою, енергійною не намагалась бути. Я нічого б не могла зробити, якби навколо нас не було стільки цікавих людей, які творять культурний простір і які змінюють цю реальність. І ця зміна реальності є сенсом мого життя».
Про щастя писання
Тетяна Терен зізналася, що її вразила розмова з Людмилою Таран. «Можна запитати про те, що таке щастя. Людина, коли її запитуєш про щастя і любов, губиться і не може відповісти, – розповідала журналістка. – А пані Людмила може. В літературі й писанні, який саме момент для вас приносить найбільше щастя?».
«Кожен етап він по своєму цікавий, – відповідала пані Людмила. – Мені дуже подобається, коли з’явилась ідея і розвивається, наче з твого бажання, але й живе самостійним життям. Коли вона ще у твоїй голові, ти її чітко бачиш і чуєш. Це певний етап щастя, за яким може початися розчарування, бо на папері усе виглядає зовсім по-іншому. І тоді настають інші щасливі моменти, коли ти перечитуєш і не розчаровуєшся».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно