Письмо як фетиш
Савка Мар'яна
28.08.2014
Хто з нас пам’ятає, як воно – писати рукою? Ну не те щоб ми всі забули, як це робити. Я впевнена, усі пам’ятають. Але хто користується кульковою ручкою, щоб писати статті, реферати, романи, зрештою, листи і вірші? Може, ви й належите до таких щасливців, але я ні – причому вже багато років, відтоді як клавіатура комп’ютера злилася з пальцями рук в єдиний організм, який творить текст. Даруйте, я знаю, що ви скажете: не під пальцями ж народжуються слова, а в голові. Якісь там нейрони від мозку подають сигнал – і от пальці вистукують… щось геніальне, чи геть посереднє. Все одно, зараз мені найменше хочеться оцінювати якість письма. Мене раптом зацікавила така річ: а чому в мене вірші не народжують на папері, а просто на екрані, останнім часом то й узагалі – у фейсбуці?
Я задумалась і стала відкочувати спогади на багато років назад, коли не було в нас комп’ютерів, лише товсті зошити і кулькові ручки, які час від часу протікали і ляпали на сторінки чорнилом. Я пам’ятаю, що кілька разів у школі міняла свій почерк. Нахиляла літери то вправо, то вліво. Інколи мені чийсь почерк подобався більше за мій і я з легкістю наслідувала чужі вигини, округлості чи, навпаки, розмашистість письма. Не можу похвалитися швидкістю писання від руки: коли в студентські роки мені доводилося конспектувати лекції, для мене це перетворювалося нас справжню муку – я не встигала, не вміла робити нормальних скорочень, писала некрасивим почерком, з якого зрештою далеко не все потім могла розібрати. На полях конспектів зазвичай малювала квіточки, тваринок і різні візерунки, а також писала вірші. Так, писала вірші від руки. Креслила щось, черкала, але ж писала. Щоправда, ніколи не отримувала задоволення від вірша, поки не переписувала його начисто. І от настає ера комп’ютеризації. Давалася вона нам не просто. Спершу була друкарська машинка. Я тоді переживала фазу життя під назвою «треба ж, мабуть, стати науковцем» і позичила у свого наукового керівника стару, але міцненьку австрійську друкарку, на якій хвацько вистукувала статті з літературознавства. Ще й збиралася купити в кредит свою власну. На щастя, до цього не дійшло: бо інакше мені б довелося виплачувати кредит ще кілька років після того, як я пересіла за комп’ютер.
Ось він – світить синім екраном. А я боюся зробити будь-який зайвий рух, щоб його не зламати. І при цьому умудряюся постійно витирати створені мною ж файли без можливості відновлення. Пам’ятаю, як ми цілим офісом однієї щоденної газети, в якій я працювала літредактором, слізно просили у нашого шефа повернути нам нортон, бо ми геть не злюбили ворд! Але щоденне тренування не минає безслідно – і ось я вже так легко стукаю по клавіатурі, що лінуюся писати від руки. А ось я пишу вірші на компі і – о диво! – відчуваю справжнє задоволення.
Їх, звичайно, за той час змінилося чимало, стаціонарні пластмасові здоровані, які гуділи, як порохотяг, різного калібру ноутбуки – але задоволення досі не минає. Зауважила одну цікаву зміну: у мене вигарнів почерк, став розмашистим, артистичним, з довгими лініями і красивими завитками. Пишу я переважно тонкими гелієвими ручками – але не книжки, а на книжках. Тобто ставлю красиві автографи. Коли ж нема під рукою ноутбука, то можу спробувати записати кілька поетичних рядків. Але… Погано виходить. А все тому, що живе письмо на папері перетворилося для мене у предмет фетишу. Я зупиняюся на вимальовуванні літер, моя рука не зливається з пером чи кульковою ручкою в єдиний організм, думка затинається, перечепившись об красивий візуальний образ літери чи слова. Звичайно, якісь квитанції я заповнюю від руки ганебно недбало, але спробувала б намалювати, чи то пак, написати листа – що вийшло б? Ох, я не пам’ятаю, справді, коли писала востаннє. Може, це був би й красивий лист, а от чи цілковито щирий? Не впевнена. Він був би занадто красивим, щоб бути цілковито щирим. Отож краще я відкрию свою електронну пошту і наклацаю вільного, як вітер, нічим не скованого, не возведеного у фетиш, чесного листа. Тим паче, дехто із моїх друзів давно вже чекає!
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно