У книгарнях з’явилася нова зворушлива і кумедна книга дитячої письменниці Валентини Захабури «Лео-Фу, або Я народився собакою». На сторінках книги — пригоди французького бульдога Лео. Песик Лео живе у родині, де його всі люблять. Він теж виявляє свою любов, як уміє, але чомусь господарі вважають, що він робить збитки. Тож часто бульдог чує у свій бік: «Лео, фу!» і навіть вважає, що Лео-Фу — це його ім’я. Проте одного дня безтурботне життя Лео змінюється: йому доводиться розлучитися з люблячою сім’єю і навіть почати ходити на справжню роботу.

Чи має головний герой книги реального прототипа, та чи буває у собак справжня депресія читайте у розповіді авторки Валентин Захабури:

Історія про Лео-Фу має свого прототипа. Це моя собака Луна, моя французька бульдожка. Саме вона мене надихала на створення цієї книжки. Якби не вона, то не знаю з яким настроєм я б вийшла з ковідних заборон і як би прожила цей перший рік повномасштабного вторгнення. Луна справжній собака-компаньон: вона весела, кумедна і  додає  радості мені і всім, хто її зустрічає. Я називаю Луну «собака що збирає лайки». Коли  виходжу з нею на вулицю, то людям одразу кортить її погладити. А погладити французького бульдога — це означає отримати крапельку щастя. 

Історія Лео-Фу має особливу присвяту групі Lucky French, яка навіть під час повномасштабного вторгнення продовжує рятувати французьких бульдогів в Україні з рук безвідповідальних господарів. Дуже милі собаки, з дуже ніжним і лагідним характером часто зазнають жорстокого обходження. Їх використовують для розведення, утримують в сараях без прогулянок (взагалі), взимку тримають на холоді. Годують непотребом. І ось власне із такого жорстокого розведення була забрана моя Луна. Їй було лише два роки, а її вже двічі використали для отримання нових цуценят задля продажів. Вона не вміла гратися, не вміла радіти, вся її радість була аби її погладили і пригостили чимось смачненьким.  Ми бачили як вона розквітає, як  починає довіряти світові, довіряти людям, як вона вчиться гратися іграшками, бавитися з іншими собаками, і це справді величезна насолода дати комусь маленькому шанс на щасливе життя.

Луна не боїться вибухів, вона була нашою розрадою в перші дні, коли почалися обстріли Києва і, справді, саме вона додавала нам оптимізму і радості, коли ще геть нічого не було зрозуміло, коли росіяни стояли на підходах до Києва і від цього було просто дуже страшно, бо ми чули обстріли Ірпеня й Бучі. Але поруч була така світла і радісна Луна.

Але це все якісь надто серйозні описи. Книжка насправді весела і мені хотілося створити веселу історію, щоб діти через комедійні ситуації зрозуміли, що тварини не іграшки і вони також можуть страждати на депресію. Що придбати тварину - це відповідальність, і що у них є свої потреби і особливості. Наші домашні улюбленці  кумедні, вони мають свої характери, але щоб ці характеру проявилися, щоб помічати моменти,  які викликають замилування треба присвячувати домашнім улюбленцям час!  І ось саме про час, якого потребують тварини фактично уся книжка. І що справді песики-компаньйони є чудовими розрадниками, вони є лікарями, тими хто витягує людей із важких депресивних станів і ми це чудово знаємо. Ось такого песика я намагалася вивести в образі Лео-Фу, який сам пережив депресію і розуміє як це складно, коли хтось цю "пресію" десь загубив.