"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Провокація по-дорослому

Катерина Котвіцька, Україна Молода 

Як говорити з дітьми про мистецтво без усіляких «-ізмів»

«Хіба це мистецтво? Та мій малий у садочку кращі шедеври малює», — не раз доводилося чути від дорослих при перегляді абстрактних картин. Майже безсенсово пояснювати, що сучасні художники — у системі. Щоб розуміти їхні творіння, треба знати, чому Боттіччелі намалював Венеру в мушлі, що такого гарного у Джоконді да Вінчі, як винайдення поїздів вплинуло на мистецтво, навіщо Пікассо писав своїх дружин зі спотвореними обличчями і чому деякі картини такі недбалі. У пригоді стане книга «Як розмовляти з дітьми про мистецтво» мистецтвознавця з Франції Франсуази Барб-Галль. Вона написала її ще 2002 року. За цей час книга стала для багатьох педагогів, музейників і батьків справжнім путівником у світі мистецтва. Її переклали дев’ятьма мовами, а нещодавно вона вийшла українською в якісному перекладі Софії Рябчук у «Видавництві Старого Лева».

Арт «вздовж і впоперек»

Франсуаза Барб-Ґалль кілька років тому на запрошення «Культурного проекту» проводила у Києві п’ятиденний семінар «Як розмовляти з дітьми про мистецтво». З нагоди виходу своєї книги француженка погодилася 22-26 квітня завітати на «Книжковий арсенал». «Я багато думала про Україну останні місяці й чи зможу я колись знову приїхати і вас усіх побачити», — написала Франсуаза.

Усе життя мистецтвознавець присвятила дітям та їхнім батькам. Франсуаза Барб-Галль відома далеко за межами рідної Франції, педагог та авторка книг, які допомагають краще зрозуміти арт.  Вона навчалася у Сорбонні та Школі Лувру, в якій зараз і викладає. Окрім цього, читає лекції та проводить майстер-класи і практичні семінари у багатьох країнах світу, є засновницею асоціації «Як оглядати картини», консультантом у міністерстві освіти Франції.

Її книга «Як розмовляти з дітьми про мистецтво» розділена на дві частини — практичні поради та добірка 30 полотен різних епох, із поясненнями. Мистецтвознавець поділила коментарі на три категорії: для дітей 5—7, 8—10 та 11—13 років. У передмові Француаза звертається до дорослих читачів: «Гортайте її, носіть із собою, читайте вздовж і впоперек: якщо врешті вдасться переконати вас, що нічого складного в ній нема, моя праця не була марною».

«Освіта через культуру — тема №1»

Перекладачка з французької, англійської і польської Софія Рябчук, яка донедавна працювала у «Культурному проекті» з Наталією Жеваго, а зараз — у громадській організації «Український центр розвитку музейної справи», знайома з Француазою Барб-Ґалль з 2011 року. На «Книжковому арсеналі» заплановано їхню спільну презентацію книги. «Будуть цікаві розмови. За останні роки Француаза написала декілька книг, а також ще одну частину цього видання. Щодо сучасного мистецтва, то Франсуаза охоплює більше сучасний живопис, там вона не згадує скульптуру та інші види мистецтва, можливо, це буде продовження. У книзі «Як розмовляти з дітьми про мистецтво ХХ століття» йдеться також про скульптуру, інсталяцію», — розповідає «УМ» Софія Рябчук.

На питання, чому Софія взялася за переклад, відповідає: «Мені як мамі і людині, яка займається гармонійним розвитком дитини, ця книга видалася страшенно потрібною. Власне, дитяча освіта через культуру — тема №1 для мене. З точки зору роботи над текстом, переклад не був складним, бо Франсуаза Барб-Галль справді легко і гарно пише. Складно було зберегти цю легкість і не порушити її під час перекладу українською, не вилізти за межі образів. Вона з великою повагою ставиться до дитини, її поглядів і бачення, не нав’язує своїх трактувань».

Софія Рябчук вивчала досвід Франції у сфері освіти, досліджувала, як із мистецтвом знайомлять школяра в Європі. «У Франції це теж проблема. Франсуаза говорила про те, що її книга стала своєрідною методичкою для учителів. За моїм дослідженням, у Франції, де школа має три ступені — молодша, середня та старша, — у кожній викладають історію мистецтва, враховуючи вікові особливості. У нашій школі дають лише елементарне поняття про техніки. Але ж це не дає українському учневі загального розуміння пласту мистецтва у світі», — пояснює проблему Софія Рябчук.

Вона впевнена, що найбільша проблема української освіти у тому, що вчитель є лише ментором, який дає знання та розказує, як має бути. «Рідко трапляються такі вчителі, які провокують, щоб дитина задумалась. Не слід забувати, що навчання — це процес активний. Ми ж часто вважаємо його пасивним: нам диктують матеріал, ми його записуємо, вчимо, переказуємо — і все. Підхід Франсуази у тому, щоб провокувати, при цьому не важливо — правильно чи неправильно дитина сказала, головне, що вона мислить і ділиться своїми думками», — продовжує перекладачка.

Окрім перекладацької діяльності, Рябчук займається сферою освіти, співпрацює з дитячими центрами, музеями, розробляє програми, як працювати з дітьми поза школою в сучасних умовах. На її думку, момент приходу в музей — справа проста, але важливо, щоб дитині там сподобалося. А це залежить і від батьків, які мають із дітьми після музею піти в кафе, і від музейників, які своїми виховними порадами — «Не чіпай» і «Тут тобі не вулиця. Не стрибай» — лише відлякують відвідувачів. «Батьки мають зорієнтувати дитину у музейному просторі і врахувати вікові особливості дитини. Зовсім малим дітям за одне відвідування можна показати максимум три-чотири об’єкти. Якщо ми говоримо про активне сприйняття, то потрібно щось обговорити, щоб у пам’яті щось відклалося. Екскурсія абсолютно не годиться, бо вона передбачає пасивне сприйняття. На відміну від школи, музей не має обов’язкової програми, і це дуже добре для дітей», — Софія Рябчук радить батькам, як говорити з дітьми про мистецтво.

 

 

                

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage