Про жирафа, зоопарк, відповідальність і ліниве око
Я подумки писала «Опікуни для жирафа» цілий рік, відколи побачила в зоопарку Північної Кароліни ведмедя, який туди потрапив із цирку. Ведмідь був геть не прилаштований до життя. Коли він бачив людей, а в зоопарку їх повнісінько, то постійно позував, ходив туди-сюди, підкидав м’ячика... Тобто він був наскільки видресируваний, що не мав спокою. Він досі стоїть мені перед очима. Зараз у США, як і в Україні і багатьох інших країнах світу, проходить великий рух щодо прав тварин: марші за права тварин і волонтерські акції.
Світлини - зі сторіни авторки у Facebook
Зоопарки – багатогранне явище. Деякі зоопарки, як оце вищезгаданий Каролінський, переважно рятують звірів, які вже не приживуться у природі. Але водночас, досі є такі зоопарки, які суто заробляють гроші, купуючи десь тих чи інших тварин. Наприклад, днями я дізналася, що в Північній Кароліні є зоопарк, який не дозволяє активістам входити. У яких же умовах там живуть тварини? І це США 2018 року! А скільки подібного є у приватних зоопарках… У світі назагал.
Я багато думала, що ми можемо робити для тих звірів, які живуть у зоопарках, у неволі… Адже їхні умови часто жалюгідні. І якось я дізналася, що нині діє багато різних програм, за допомогою яких люди можуть ставати опікунами тварин. Звісно, опікунство – це умовність. Ви відвідуєте тварину, залишаєте якісь кошти на годування. Ми з чоловіком стали опікунами північному кардиналу, пташці. Такі програми створюються небайдужими людьми. Є, до прикладу, центри, які рятують пташок, виходжують їх, а потім випускають – і пташки легко адаптовуються в природі. Або лікарні, де лікують поранених човнами черепах: мажуть їхні рани медом і антибіотиками, а після одужання випускають в океан. Чи центри, які утримують маленьких черепашенят, які щойно вилупилися, щоб їх не з’їли хижаки. Коли вони підростають, їх випускають в океан. Однією такою маленькою черепахою опікується наш похресник Марко. Це дає дитині розуміння чогось більшого, ціннішого.
От із оцих міркувань у моєму тексті родина починає опікуватися жирафом, розуміючи, що вони можуть зробити. Адже подібні програми справді є в Київському зоопарку. Такий крок може стати добрим для підготування дитини до розуміння цієї відповідальності, до багатогранності аспекту зоопарку. Діти часто сприймають зоопарки як розвагу. Важливо, на мою думку, пізнавати більше. Можливо, ці діти будуть потому створювати центри опікунства, рятувати тварин, ставати ветеринарами, дослідниками… Врешті просто допомагати бездомним тваринам із вулиць. Як мій тато.
Остаточно склався текст, коли я зустріла протагоністку. Дівчинку, яка носить оклюдери, щоб вилікувати «ліниве» око. Якщо не носити оклюдери, то є загроза, що в дитини буде косити око. Раніше цього не знали чи не звертали уваги. І одна із моїх дуже близьких людей має таку проблему на все життя. Коли я зустріла дівчинку Марусю – щасливезну усміхнену дитину! – яка носить різноманітні оклюдери, то зрозуміла, що вона і є моїм основним ключиком до тексту, який довго не писався. А ще я роздивилася різноманіття дизайнів, що мама дитини спеціально розробила! Адже така грайливість змінює бачення дитинкою себе серед інших. А іншим часто такі оклюдери цікаві. Цим і ставлення змінюється.
Дітки, які носять оклюдери, майже не присутні у дитячій літературі. Це ніби очевидно, але я почула саме це і від мами цієї дитини. Я вдячна їм, що вони мене підтримали і багато радили в тексті.
Ілюстраторка Женя Гайдамака зуміла програтися цими серйозними темами. Тобто ця книжка буде дуже багатогранна і насичена кольорами життя. Водночас вона порушує і складніші теми інклюзії, еко-відповідальності.
Незважаючи на всі ці аспекти, книжка написана легко. Вся історія ведеться від імені 8-річного хлопчика. І подана саме через його бачення. На це рішення мене надихнули мої учні з курсу читання Joyful Fox Reading Club, особливо Ксюша, яка мріє отримати Нобелівську премію за найкраще оберігання еко-системи.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно