0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Про Війну і Майдан. Вийшли чотири збірки відомих поетів України
Олег Коцарев, Тексти
 
У цих збірках є кілька віршів, які з часом цілком можуть бути записаними у "класику". Це – «Життя Марії» Сергія Жадана («Meridian Czernowitz»), «Абрикоси Донбасу» Любові Якимчук («Видавництво Старого Лева»), «Червона книга» Дмитра Лазуткіна («Meridian Czernowitz») та «Открытый дневник» Бориса Херсонського («Дух і Літера»).
 
Старозаповітна війна Сергія Жадана
 
Новій книжці Сергія Жадана задає настрій і дух її назва – «Життя Марії». У цілковитій відповідності до неї, збірку віршів і перекладів (з перекладів тут переважно Чеслав Мілош і трохи Рільке) переповнено міфологічними й архетипними мотивами.
 
Гра з релігійною образністю й термінологією, з аналогіями, де в один ряд стають сучасні переселенці й релігійні вигнанці минулого (наприклад, перші християни), відбувається на тлі глобального відчуття самоти, деколи – сумної іронії, деколи й очевидної депресії:
 
«Прифронтове місто напередодні Різдва. / Всі йдуть до церкви, ніхто не знає слова. (…) / Сніг чорніє, ніби відрубана голова. / Марія співає з сиротами та вдівцями…».
 
У «Житті Марії» війна, мабуть, головна тема, а от революційних моментів не густо. Поет осмислює події підкреслено антипропагандистськи, антиполітично (хоч біженці й не забувають зазначити, що своє місто вони спалили самі). І війна постає такою собі старозаповітною карою за несвідомі, а то й невідомі помилки, тож у героїв цієї книги шансів осягнути цю кару, здається, не набагато більше, ніж у героїв прози Франца Кафки.
 
Важлива річ у Жадана – співпереживання. Воно лежить в основі більшості віршів. Мається на увазі й співпереживання з ворогом і його прихильниками, чи, краще тут сказати, з Іншим. У поета, як і в його героя-капелана, для кожного знайдеться бодай слово.
 
На жаских прострілюваних перехрестях віршів про війну і спокійніших текстів Сергій Жадан, серед інших важливих епічних справ, займається і пошуком «героїв нашого часу». Шукає він їх часто на нижніх поверхах суспільних реалій. Тож чимало з них не сильно різняться від «героя нашого часу» Савки з п’єси іншого класика. В ці постаті Жадан вглядається сам і пропонує вглядатися читачам, вишукуючи в них людське.
 
А поза схематикою і символікою в книжці чимало сюжетів, що виглядають подібними до реальних історій, справжніх доль людей доби війни. Найвиразніше вони виписані в розділі «Чому мене немає в соціальних мережах».
 
Ці та інші сенси й мотиви в «Житті Марії» покладено на характерну, вже навіть можна сказати, класичну жаданівську форму. Найчастіше – дуже ритмічні, римовані тексти. Їхня музичність і прозорість вдячно сполучається з доволі несподіваними порівняннями з вельми віддалених сфер. Інколи така доступність і ефектність, щоправда, сягає примітивного рівня. Це відбувається частіше не у воєнних текстах, а таки в громадянських:
 
«Свобода відкрита своїм і чужим, / Тим більше – в Україні міняється режим. / Можна навіть пропхати закон - / є чувак у мінюсті / з поганяловом Флакон…».
 
Другий характерний тип – підкреслено розповідні й риторичні верлібри. У кожному разі вірші з «Життя Марії» виглядають формально дуже чіткими і продуманими, впевненими і, повторюся, класичними. При цьому є враження, що драматична історія наших років дозволила Жадану вийти з дещо замкненого кола тем, мотивів і образів останніх кількох років.
 
Здається, цей вірш із «Життя Марії» має шанс опинитися серед ключових у літературній інтерпретації війни на сході:
 
- Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?
- Ми, капелане, мешканці міста, якого немає.
Прийшли сюди, принесли покору і втому.
Передай своїм, що стріляти більше немає по кому.
Наше місто було з каменю та заліза.
У кожного з нас тепер у руці дорожня валіза.
У кожній валізі попіл, зібраний під прицілом.
Тепер навіть у наших снах пахне горілим.
Жінки в нашому місті були дзвінкі й безтурботні.
Їхні пальці вночі торкались безодні.
Джерела в місті були глибокі, наче жили.
Церкви були просторі. Ми їх самі спалили.
Найкраще про нас розкажуть могильні плити.
Можеш із нами просто поговорити?
Даруй нам свою любов, стискай лещата.
Тебе ж, капелане, і вчили сповідувати і причащати.
Розкажи нам, навіщо спалили наше місто.
Скажи хоча б, що зробили це не навмисно.
Скажи, принаймні, що буде покарано винних.
Скажи взагалі бодай щось, чого не скажуть в новинах.
- Добре, давайте я розкажу вам, що таке втрата.
Звісно, всіх винних чекає гідна розплата.
І невинних вона, до речі, теж чекає потому.
Вона чекає навіть тих, хто взагалі ні при чому.
Чому саме ви потрапили до темних потоків?
Потрібно було уважніше читати книги пророків.
Потрібно було оминати пекельні діри.
Для мирянина головне – не бачити в дії символи віри.
Пам’ятаєте, що сказано в пророків про біль і терпіння,
Про птахів, які падають на міста, мов каміння?
Ось саме тоді й починаються, власне, втрати.
В кінці – там взагалі погано, не буду навіть розповідати.
Яка між нами різниця? Як між приголосними й голосними.
Всі готові сприймати смерть, якщо це буде не з ними.
Ніхто й ніколи в цьому житті не омине розплати.
Я завжди говорю про це своїм, коли не маю чого сказати.
Я не знаю нічого про неминучість спокути.
Я не знаю де вам жити і як вам бути.
Я говорю про те, що кожному з нас властиво.
Якби ви знали, як нам усім не пощастило.
 
 
Розкладання Донбасу від Любові Якимчук
 
Книжка «Абрикоси Донбасу» стала гучною і давно очікуваною новинкою від поетки Любові Якимчук. Адже перед тим часто відбувався літературно-музичний перформанс під такою назвою й за її участі, а вірші Якимчук із «відлуннями війни» дістали помітного розголосу. Як і в попередньому випадку, війна і революція (Майдан - тут уже помітна і виразна тема) зовсім не вичерпують книги, але явно залишаються її головними мотивами, нервами.
 
У своїх відгуках на події Любов Якимчук максимально емоційна, емоційно напружена. Але при цьому й максимально експериментальна, перебуває в «активному поетичному пошуку»: то розкладає слова і сенси на елементи, по-конструктивістському послідовно й ретельно розгортає якийсь один образ, то дослухається цікавих співзвуч, надаючи особливої ваги фонетиці.
 
Зрештою, зосереджується на верлібрі (помітно ритмізованому) як на основній формі віршування.
 
З усіх поетів, про яких ідеться в цій статті, саме Якимчук найбільш сповідальна у своїх віршах. Риторика ліричного героя через це насичена, пластична, де-не-де наївна і скрізь – співчутлива. У віршах багато болючих воєнних сюжетів з убивствами мирних мешканців, вигнаннями, блокпостами тощо.
 
Разом із цим поетка, порівняно, до прикладу, з Сергієм Жаданом, набагато політичніша, публіцистичніша. В неї події постають не лише як історії, символи, образи, вони мають чітко окреслені координати «свій – чужий», і хоч авторка й не переходить меж пропаганди, вона таки виразно ці координати артикулює:
 
«цей терорист схожий на кущик / він на вітрі тремтить і втрачає останній листок» або «як було пережити цю зиму? / коли віруси зі щитами лютували / прямо на вулицях Києва / коли 100 легких душ / кружляли в повітрі зі снігом / як було пережити цю зиму?».
 
Є тут, звичайно, неодмінна міфологізація, причому ґрунтована на метафорах, без особливо помітного втручання іронії (і це – наймолодша авторка!).
 
Тож барикади «обвалюються в пекло випаленими зіницями будинку профспілок», шахтарі стають атлантами, що тримають небо, а терикони – жіночими грудьми. Взагалі, Якимчук із особливою послідовністю розробляє саме міфологію Донбасу, його географію, топоніміку та інші суто регіональні мотиви. Естетика Донбасу – від досить складного оформлення й до власне віршів – ніби покликана в цій книжці протистояти негативним стереотипам і уявленням про ті краї.
 
А противагою до міфологічного начала постає речовинність, увага поетки до деталей, мікрорівня, «непоетичного матеріалу». Тут і докладні описи та переліки, і чек із магазину «Сільпо» замість вірша та сукня від Маріанни Кіяновської замість передмови, й характерний підхід до образності, де постріл перетворюється на підпис:
 
«і на білому тлі / маленька / чорна / крапка / підпису / пробила / папір / халат / скроню».
 
Найзнаковіший, найвідоміший і найпам’ятніший вірш «Абрикос Донбасу», безумовно, цей:
 
РОЗКЛАДАННЯ
на східному фронті без змін
скільки можна без змін?
метал перед смертю стає гарячим
а люди від нього холодними
не кажіть мені про якийсь там Луганськ
він давно лише ганськ
лу зрівняли з асфальтом червоним
мої друзі в заручниках —
і до нецька мені не дістатися
щоби витягти із підвалів, завалів та з-під валів
а ви пишете вірші, красиві, як вишиванка
ви пишете вірші ідеально гладенькі
високу поезію золоту
про війну не буває поезії
про війну є лише розкладання
лише літери
і всі вони — ррр
Первомайськ розбомбили на перво і майськ —
безкінечно маятись наче вперше
знову там скінчилась війна
але мир так і не починався
а де бальцево?
де моє бальцево?
там більше не родиться Сосюра
уже більше ніхто з людей не родиться
я дивлюся на колообрій
він трикутний, трикутний
і поле соняхів опустило голови
вони стали чорні й сухі, як і я
вже страшенно стара
і я більше не Люба
лише ба
 
Стрімкий Дмитро Лазуткін
 
«Червона книга» - так зветься нова поетична збірка поета, журналіста і спортсмена Дмитра Лазуткіна. Її назва натякає не лише на заповідні рослини й тварини, але й на загальну пристрасність аж до крові.
 
У «Червоній книзі» практично цілий розділ присвячено темі війни і революції, а окремі такі вірші зустрічаються і в інших частинах видання.
 
На відміну від попередніх авторів, в активі Лазуткіна вже є не лише помічені, відомі чи й популярні актуальні вірші, а й текст, можна сказати, офіційно легітимізований як «сучасна класика», канонічний зразок сьогоднішньої громадянської поезії. Йдеться про вірш «Реквієм», який навіть звучав з головних сцен країни під час минулорічного відзначення Дня незалежності та річниці початку революції.
 
РЕКВІЄМ
За законами математики –
Мінус доля на мінус час…
Небо ридма ридає, солдатики,
Небо ридма ридає по вас.
Хтось на мапі звіряв маршрути,
Хтось дививсь на зірки з печер…
Нерозкритими парашутами
Рахуватимуть вас тепер.
По розмоклій траві розкидано,
Збиті сонця, немов бурштин.
Нині небо ридає ридма,
Диким полем гірчить полин.
Батьківщина або територія…
Кожен сам обирає шлях.
Запікається кров’ю історія,
Мов у дерево входить цвях.
Ваші хрестики, ваші прихистки,
Ваша правда, ваш сум і щем…
Відповідно до правил балістики,
Так розквітло німим вогнем.
Ще чекають вас, ще вимолюють,
Проглядають рядки новин
І виколюють очі колами
Цих роз’ятрених Україн.
І нічого крізь сльози не видно
І біліє надтріснута вісь…
Нині небо ридає ридма,
Зі свічок опливає віск.
Вже за все перед Богом прощені
Линуть ангели-дембеля…
Засинайте спокійно, хлопчики,
Це навіки ваша земля.
 
Як видно з наведеного вірша, Дмитро Лазуткін оприявлює свою ідеологічну позицію ще виразніше. Не цураючись формулювань прямолінійних і патріотичних (хоч і до відвертої «плакатності» не вдається):
 
«Бунту і спротиву прагне душа, / кров’ю насититься. / Світ закіптюжений, свіжа іржа, / жодного місяця / (…) Їхні жінки вигодовують змій, / моляться жерлам. / А Україна проходить крізь стрій, / бо ще не вмерла».
 
А разом із тим лишаючись відкритим і чутливим до сумнівів, відтінків, до амбівалентності:
 
«на снігу не замерзає кров / на морозі правда очі коле / і вирує місто як ніколи / і стає огидно від промов / (…) хто по небу вогники несе? / де вона – яка понад усе? / йдуть світи – від бою і до бою / йдуть сніги повільною ходою».
 
Лазуткін – найбільш стрімкий і пристрасний автор з усіх, про яких ідеться в цьому огляді. Його «ритми і мелодії» не настільки музичні, проте саме вони найгучніше й найшвидше пульсують. Громадянська лірика Лазуткіна – найліричніша.
 
У ній важить не так співпереживання, порозуміння, як власне переживання, емоція в більш-менш чистому вигляді. Спалах, звук, рух, біль, динаміка як така. І ліричний герой тут важливіший від узагальненого героя нашого часу.
 
При тому, на диво, «Червона книга» відстороненіша, ніж попередні. Що можна пов’язувати з біографічними моментами (Жадан і Якимчук – уродженці Луганщини, Лазуткін до обпаленого війною Сходу безпосереднього стосунку не має), а можна пов’язати і з особливостями поетичного мислення, і особисто я обираю другий варіант.
 
Так чи сяк, а в підсумку Дмитро Лазуткін як швидше емоційний споглядач, аніж учасник, виявляється відчутно екзистенційнішим. Особливо уважним до самої ситуації, диспозиції, сентиментальним, зворушеним дослідником, що вивчає рух, наприклад, «скрипалика-Павлика», «такого чужого серед таких своїх», небезпечним і понівечиним фронтовим містом у напрямку супермаркету:
 
забув про безпеку забив на романтику
щасливий допоки живий
ти мовчки крокуєш до супермаркету
своєю країною мрій
скрипалику-павлику де твоя музика?
липка мов старий пластилін
у синій шинелі в картузику з ґудзиком
ідеш поміж сірих руїн
там де асфальт вигинається ніби віолончель
там де сотні разів перебігав дорогу на червоне світло
такий чужий серед таких своїх…
хоч саме вони – свої – чомусь уперто дражнили тебе
то хворим на всю голову –
коли блукав замурзаним і їв вишні з руки
та усміхався перехожим
то божевільним придурком – коли щосуботи зі своєю скрипочкою
приходив до пам’ятника леніну і награвав веселі козацькі марші
згодом – називали тебе контуженим боягузом
коли ти майже припинив з’являтися на люди ховаючись у підвалі від вибухів
котрі мов перестиглі груші будили тебе і штовхали
і розстискали свої кулачки на подвір’ї
ну і звісно ж – бовдуром гальмом відмороженим
вважали тебе
повсякчас
мовляв
усі пацани як пацани нормальні
от тільки павлику не пощастило…
павлик ніколи
не ображався
павлик молився
і добре ховався…
і ось він іде крізь майдани роздерті
на згині вогню
на олівчику в смерті
повз місто усе
попри зблиски і смерки
бо дуже потрібні – вода і цукерки
 
Боротьба за вільну особистість Бориса Херсонського
 
Книжка Бориса Херсонського «Открытый дневник» стоїть тут трохи окремо в усіх сенсах. Почати хоч би й з того, що це не суто поетична книжка, а збірник публікацій зі сторінки поета у Facebook протягом 2014 року, де є, відповідно, не лише вірші, а й есеї, репліки, роздуми та інше, що зазвичай люди публікують у соцмережах.
 
Значуща, звісно, і помітна поколіннєва різниця. Якщо, за сумнівною, але прийнятою в Україні традицією періодизації за десятиліттями дебютів, Сергія Жадана можна віднести до «дев’яностників», Дмитра Лазуткіна й Любов Якимчук, відповідно, до старших і молодших «двотисячників», то Борис Херсонський уже виглядає справжнім тобі «шістдесятником» (принаймні «сімдесятником» уже точно).
 
Ну, й нарешті, Херсонський – представник російськомовної поезії, про яку нині дискутують, чи називати її українською російськомовною, чи російською, чи українською, чи ще як, тобто хоч-не-хоч він перебуває в гравітаційному полі дещо інших традицій.
 
Підозрюю, саме поколіннєві особливості – причина того, що Борис Херсонський найбільш антитоталітарний автор з усіх, про яких тут написано. Антитоталітарний у широкому сенсі, може, краще буде сказати, що багатьом його віршам притаманний пафос боротьби проти будь-якої диктатури, пафос відстоювання права на самодостатність вільної особистості. Адже щораз
 
«люди выходят на площадь, расходятся по одному / входят в дома к композиторам, говорят – дай тебя обниму, / дай тебе заплачу, а ты напиши / реквием, напиши просто так, для души. / Чтобы плакали скрипки, чтобы звучал орган, / и воть тебе чистая прибыль, вот тебе чистоган, / вот семье прожиточный минимум, договорись со мной, / пиши, а я постою здесь, за твоею спиной.»
 
Поет активно використовує в своїх віршах ігри з упізнаваними смисловими конструкціями, іронічно їх зіштовхує, перемішує, переосмислює. При цьому, правда, часто не відходячи далеко й від власне подієвості, а як наслідок і публіцистичності. Чимало віршів «Открытого дневника» торкаються подій війни і революції, а ще, звичайно, одеської трагедії 2 травня 2014 року (Борис Херсонський живе в Одесі):
 
«Она мне пишет: я понесу цветы к обелиску, / я возложу цветы к обелиску, вернее к огню, / жизнь – это дрянь, я отношусь с презрением к риску. / Да, я знаю, сейчас в Одессу ползут танки и БТРы, / на них нас убивать едут фашисты-бандеры, / Вот, она мне пишет все это и другую фигню…».
 
Від прямої, прозорої публіцистичності Борис Херсонський легко переходить до «розмивання» тканини поетичного тексту, до філософування. Власне, він виглядає найінтелектуальнішим автором з усіх наших чотирьох героїв громадянської лірики.
 
Поезія «Открытого дневника» формою віршування ближча до Сергія Жадана – подібне римування, подібний не силабо-тонічний, але виразний і майже залізничний ритм. Ритм, що, можливо, якнайкраще передає задуму в трагічні часи.
Потужна індивідуалістичність (ба навіть «одноосібництво»!), філософізм текстів Бориса Херсонського – можливо, саме через це мені здається, що найглибше входить у плоть цих трагічних днів і в пам’ять про них ось такий його вірш без назви:
 
Я ей говорю - собирай чемодан, документы - в отдельный пакет.
Чемодан - вокзал - дальше - хер знает куда.
А она - с яблонь уже осыпался цвет,
а клематис цветет, и в море прозрачна вода.
Я говорю - ночью опять стреляли, ближе к нам, чем вчера.
Только самое необходимое - лишнего не бери.
А она - посмотри, какое солнце с утра,
Не хочешь - не слушай меня, просто - смотри.
 
У певному сенсі обнадійливий вірш. Таким і не шкода статтю завершити.
 
Поети України продовжують працювати з темами Майдану і війни. Це, мабуть, надовго. Адже коли ці мотиви відійдуть із прицілу громадської думки до сфери історичних подій, і тоді залишатимуться важливим матеріалом для літератури.
 
Сьогоднішня поезія підходить до війни і революції з такої перспективи, де головною точкою відліку є людина (хоча цікаво було би побачити й інакший підхід, звісно, в якісному виконанні).
 
Громадянські мотиви неодмінно переплітаються з іншими, врівноважуються, і це добре. Адже нездорове зациклення й дисфункціональність як – великий ризик для поезії в ті дні, коли розмовляють гармати чи коктейлі Молотова.
 
Вам може бути цікаво
Відомі фіналісти Міжнародної Букерівської премії 2020
Обличчя зі шрамами: «Амадока» Софії Андрухович
Диваки, зануди, генії: найцікавіші факти з життя світових класиків. Частина 2
Від Вінні-Пуха до Гаррі Поттера: Найвідоміші персонажі дитячих книжок
Отримуйте 20% кешбеку від Monobank за книжки «Видавництва Старого Лева»
Карантин триває: чим себе зайняти, щоб не нудьгувати
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати