Про унікальність Річардаса Ґавяліса і «Вільнюського покеру»
Нещодавно у «Видавництві Старого Лева» з’явився переклад роману литовського письменника Річардаса Ґавяліса «Вільнюський покер». Книжка вийшла 1989 року в Литві і розійшлася шаленим тиражем, близько 200 тисяч примірників розкупили за два місяці. Про постать Ґавяліса, про культуру на зламі радянської і пострадянської епох, феномен «Вільнюського покеру», його унікальність та важливість не лише для литовців, а й цілої Європи й України зокрема, спілкуються на 27 Львівському міжнародному BookForum. Книжку презентує авторка післямови, письменниця Маріанна Кіяновська і літературознавець Остап Сливинський. Ми занотували кілька цікавих тез із події.
Остап Сливинський:
Про постать Ґавяліса
«Річардас Ґавяліс є своєрідною легендою литовської літератури. Його класичний роман «Вільнюський покер» унікальний, від нього відраховують історію постмодерної постколоніальної литовської літератури. Вперше з’явився на українському видавничому ринку у перекладі Володислава Журби майже через 30 років після литовського видання. Автор застав радянський час і згасання імперської машини у свідомому віці. За освітою був фаховим і цінованим фізиком, крім письменницького ремесла займався журналістикою».
Тираж закінчився
Маріанна Кіяновська:
Про те, чому її післяслово до роману таке деталізоване
«Ґавяліс був закорінений в інтелектуальну традицію французької літератури. Після 1960 року там характерні інтелектуальні коментарі, які іноді перевищують текст. Моя післямова трохи коротша за сам роман. Чому я не могла обмежитися кількома абзацами чи сторінками, розповідаючи про Ґавяліса? Бо в нас немає методу читання такого тексту, де йдеться не тільки про те що сказано, а й як сказано. Я поставила перед собою завдання показати складну інтертекстуальну структуру. Ґавяліс існував в реаліях літератури, де все живе було загнано глибоко під спід, а все неживе функціонувало назовні й отруювало внутрішнє. Він перший на пострадянському просторі створив текст постмодернізму і зразу деконструював, тому що в естетиці Річардаса це вже було минулим».
Чому книжка з’явилася в українському перекладі вчасно
«У романі дуже багато цитат і алюзій, які не кожен зможе побачити. Це й тексти російських дисидентів, які не публікувалися на території радянських країн. Ґавяліс застосовує цитатність як метафізик. Він формулює 10-15 тез про природу насилля, які тільки зараз почали проговорювати, а вони в ньому в живому художньому тексті. «Вільнюський покер» для нас не прийшов із запізненням на 30 років. Бо тільки зараз з’явилося, грубо кажучи, 1000 людей здатних прочитати цю книжку. Треба знати антропологію, історію культури, постструктуралістів».
Про ефект від читання «Вільнюського покеру»
«Будь-яка епоха трансформацій неминуче створює больові точки. Навіть якщо вони й розкидані у часі, спрацьовують не хронологічно, а у зв’язку з тригером. Ґавяліс вибудовує свій текст на тригерах, там не існує хронології, він деконструює нашу дійсність. І це теперішня психофізична реальність, ми 2020 рік живемо без хронотопу. Людина, яка читає «Вільнюський покер», починає більше розуміти про себе у цій дійсності. А якщо прочитати ще Пруста, то ми отримуємо метод, як не просто дивитися на реальність, а ще й формувати її».
Про можливості письменників
Річардас показує, що кожна мікроподія фрактально примножується, розростається і стає безкінечною. Ми не можемо впливати на певні речі, але кожна подія складається з кількох елементів і ми можемо в центр поставити будь-який. Нас привчають думати, що насилля завжди повторюється, але необов’язково. Людина має вибір і сама історія має вибір, на який впливають публічні люди, письменники. Вони показують як можна історію розповідати так, щоб фрактал залишався тим самим з точки зору фактів, але щоб нам була важлива ідея, а не насилля, майбутнє, а не виживання, маргінальна меншість, а не той, хто встановлює правила гри.
Про багатожанровість роману
Цей роман є всім одночасно. Там є спеціально задумані алюзії і структурні елементи, які повністю пов’язують з модернізмом і «Уліссом». Там є багато речей, які прив’язують до міфопоетичної структури реальності. Там є багато фантастичних елементів, тому текст можна вважати магічним реалізмом. Там є елементи притчі, казки. Можна прочитувати як поему, так і есеїстику. Коли читаєш «Вільнюський покер» через призму Джойса, Гоголя, Фуко, Паскаля чи французьких структуралістів постійно відкривається інший Ґавяліс.
Переклад здійснено за підтримки Литовського Інституту Культури та Литовської ради з питань культури.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно