«Про мистецтво, яке здатне рятувати»: Давід Фоенкінос зустрівся з українськими читачами
На Дні Франції у Львові, що відбулися 3-4 липня, завітали брати Фоенкіноси, письменник і сценарист Давід та режисер Стефан. Відбувся світовий допрем'єрний показ фільму «Фантазми», в якому знялася Моніка Белуччі, та презентація українського перекладу книжки Давіда Фоенкіноса «До краси». Модерувала захід видавчиня Мар’яна Савка, переклад — Соломія Гриценяк.
У просторі ENNIO Event Square людно: чоловіки і жінки одягнуті вишукано і водночас невимушено, вони тихо перемовляються між собою, займають місця в залі, відчувається легкість і французький шарм. На сцену піднімається Давід Фоенкінос і Мар’яна Савка. Близько години вони спілкуватимуться про книжку Давіда «До краси», яка вийшла два роки тому у «Видавництві Старого Лева» в перекладі Ірини Славінської. Після події вишиковується довжелезна черга за автографом і фото з автором. Відчувається, як всі сумували за живим спілкуванням і взаємодією, брати Фоенкіноси вперше з часів карантину виїхали за межі Франції і дуже втішені, що завдяки Alliance française трапилася така нагода. Ми занотували кілька тез із розмови для наших читачів.
Про радість зустрічей
Мар’яна Савка: Нам усім тут бракує французької легкості. І українці, і французи пережили складний період, коли не вистачало краси й емоцій. Увесь час розділився на час до пандемії і після. Два роки тому ми презентували книжку Давіда «Ніжність», і я щаслива, що брати Фоенкіноси знову повернулися до Львова. Я рада, що у такий непростий час ми маємо можливість бачити одне одного.
Давід Фоенкінос: Я радий знову зустрітися зі своїм видавцем і вдячний, що мій черговий роман опублікований в Україні. Маю багато приємних спогадів про вас, і вихід цієї книжки особливо зворушує. Роман дуже серйозний, а після презентації відбудеться допрем’єрний показ комедії, яку я зробив зі своїм братом. Присутні будуть плакати, а потім сміятися і танцювати, вийде дуже емоційний день. «До краси» — мій п’ятнадцятий роман. Перед тим ми зустрічалися на презентації «Ніжності», за якою ми зняли фільм з Одрі Тоту. Сьогоднішня книжка теж могла б стати фільмом — це історія чоловіка, який вирішує покинути все, щоб працювати охоронцем у музеї.
Про роман «До краси»
Мар’яна Савка: Коли читала книгу, виникло відчуття, що опинилася всередині французького кінематографу. Дещо уповільнений час, різні епізоди неспішно накладаються один на одний. Немає конкретної емоції, лише безліч відтінків, і не відразу можна зрозуміти жанр. Тут присутній гумор, але в якийсь момент розумієш, що книжка трагічна. Це так схоже на людське життя, коли не можна чітко розкласти свої емоції на палітру — вони завжди переплетені між собою. Важливо, що чоловік, який є головним героєм, різко змінив своє життя. Його мотивація незрозуміла. І тільки згодом, коли додаються нові сюжетні лінії, ти усвідомлюєш, що насправді сталося в його житті. Коли ми говоримо про книги, то завжди задумуємося, що стало поштовхом для написання роману, чи має ця історія за собою реальні події чи повністю вигадана.
Давід Фоенкінос: За моїм задумом на початку роману не можна зрозуміти, чому персонаж все покинув. Поступово читач усвідомлює чому чоловік, який працював в академії мистецтв, вирішує працювати охоронцем у музеї. Все не так просто, це пов’язано з його студенткою, яка теж пережила драму. Книжка про те, що коли з нами стається щось страшне, краса може розрадити. Персонаж сидить у музеї і дивиться на прекрасні твори мистецтва, які таким чином його рятують. Роман має реальну основу. Коли мені було 16 років, я дуже хворів і переніс складну операцію. В лікарні мене розраджували книги. Тут є особистий досвід про мистецтво, яке здатне рятувати. Я міг би написати на початку книги фразу Достоєвського, що краса врятує світ. Один із персонажів говорить ці слова, і вони мене завжди дуже зворушують. На початку роману герой сидить в музеї навпроти картини Модільяні. Коли він чує екскурсоводів, то має бажання встати і виправити їх. Мені надзвичайно подобається момент, що персонаж щодня приходить на роботу і бачить одну і ту ж картину, це ніби колега. В нього виникає враження, що може говорити з портретом. То не випадковість, а натяк на те, що буде далі, пов’язаний з трагічною історією життя Модільяні.
Про красу і те, що дає силу
Мар’яна Савка: У нас дуже багато внутрішньої сили, яка дозволяє переживати складні моменти. Цей роман сприймається по-іншому у читанні до пандемії і після. Давід проводить читачів над прірвою емоцій. Усвідомлюєш багато нюансів: інколи ми недооцінюємо значення травматичних речей, які насправді впливають на все наше життя. Художниця Анастасія Стефурак дуже вдало намалювала обкладинку. Українці також естети, наш шлях до краси коротший, ніж у Франції, але ми зараз бачимо країну, що потужно розвивається у напрямку мистецтва. Наші обкладинки достатньо естетичні, щоб сподобатися французькому автору.
Давід Фоенкінос: Оформлення дуже мистецьке і вишукане. Нас часто оточують люди, яких ми не можемо врятувати чи допомогти. Це книжка про почуття провини. Дівчина на обкладинці існуватиме через картини і показуватиме своє існування через картини. Ми маємо потребу виражатися через красу, щоб почуватися краще. Сподіваюся, роман «До краси» не спричинює тривожність. Він говорить про життя і надію. Навіть попри трагічний кінець присутня ідея, що можна вижити завдяки красі. Це шлях до краси, це вшанування живопису і того, що можна виразити себе через живопис. Іноді, коли мені погано, я йду в музей не для того, щоб дивитися на картини, а просто щоб знаходитися у компанії творів мистецтва. Думаю, у кожного є місця, де їм добре. Для мене це близько до релігії, не треба бути віруючою людиною, щоб відчути, що музей – культове місце, що дає силу.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно