Про котів і про собак: шість дитячих книжок про тварин-безхатьків
Собак і котів називають тваринами-компаньйонами. Колись давно люди приручили їх для своїх практичних потреб — ловити мишей, допомагати на полюванні, охороняти двір. Та з часом коти і собаки стали більше «друзями», аніж помічниками людини. Ці тварини потрібні нам для позитивних емоцій, спільних прогулянок, спілкування і навіть як порятунок від самотності. Але буває, що люди зраджують своїх чотирилапих друзів. Тоді тварини опиняються на вулиці, самотні та непристосовані до життя без господаря.
У сьогоднішній добірці — книжки про покинутих собак і котів, їхні пригоди та пошуки господарів.
Лариса Лавренюк, Букмоль
Був собі пес, українська народна казка у переказі Едуарда Назарова
«В одному селі жив колись пес. Ціле життя служив він справно, але ось постарів: і нюх не той, і око не те, і ноги ніби не свої.» Так просто і зрозуміло починається мультфільм, яким захоплювалися в дитинстві теперішні батьки. Хоч господарі пса були людьми добрими, та врешті-решт і їм набридають усі непримності, які стаються через старого пса. Так бідолаха опиняється у лісі. Там він зустрічає вовка, колишнього ворога, який тепер стає другом і допомагає псу повернути любов господарів.
До теми. Купити книжку «Усміхаки»
Дотепна і цікава історія про пса та вовка декілька років тому з’явилася у вигляді книжки у видавництві «Час майстрів». Тепер улюблені кадри з мультфільму можна «зупинити» і розглядати та перечитувати безліч разів. Мабуть, казка «Був собі пес» — із тих, якими буде захоплюватися ще багато поколінь. Бо ті почуття, якими наповнена історія, вічні: і дружба, і винахідливість, і почуття вдячності, і підтримка тих, кому це тепер необхідно.
Був собі пес. Українська народна казка у переказі Едуарда Назарова / текст та ілюстрації Едуарда Назарова. — Київ : Час майстрів, 2012. — 33 с.
Фердинанд і Пух, Ліна Жутауте
Фердинанд — це великий рудий кіт, що вважає себе найгарнішим у світі, а у майбутньому збирається стати ще й найбагатшим і найславетнішим. А Пух — мале довірливе цуценя, яке вважає Фердинанда своїм другом. Обидвоє живуть на Сміттєзвалищі серед інших бездомних котів, собак, зграї ворон та розжирілих щурів. Чому вони потрапили сюди, в холоднечу, сморід і гамір, де треба увесь час шукати їжу, Фердинанд і Пух самі вже не пам’ятають.
Та одного дня вони втрачають навіть цей притулок. Гордість Фердинанда, висміяного перед усім «товариством», змушує його піти в невідоме. Малий Пух настільки вірить своєму другу, що відразу погоджується іти за ним і терпляче чекає, коли друг «згадає» дорогу до нового притулку.
Хоча кіт Фердинанд переконаний у тому, що котам друзі не потрібні, зрештою навіть він починає цінувати дружбу Пуха. Друзі потрапляють у різні халепи, намагаються допомогти один одному і, нарешті, знаходять своє щастя — добрих господарів та власні миски з їжею.
Історія про Фердинанда і Пуха — із тих, у які віриш. Розумієш, як важливо відчувати поруч тепло друга, коли ночуєш у вогкому ящику з ганчір’ям під зливою та спалахами блискавки. Віриш у підступність безвусого зайця Панича, що через глузування оточуючих став лихим і нещасливим. Навіть курка Петунія, якій хочеться пригод, а не просто сидіти в курнику і нести яйця, виглядає переконливо.
Ліна Жутауте Фердинанд і Пух / текст та ілюстрації Ліни Жутауте. — Харків : Віват, 2017. — 96 с.
Маленький песик купить господаря, Ольга Добросовістна, Олена Бугренкова
«Якщо люди можуть купувати собак, то, мабуть, і собаки можуть купувати собі людей», — десь так розмірковує маленька собачка Матильда. Вона знайшла на вулиці гаманець і тепер охоче придбала б собі турботливого господаря. Про доброго господаря, окрім Матильди, мріють інші персонажі цієї історії — лабрадор Пиля, коти Шланг, Альфонс і Зюзя. А допомагає їм здійснити свої мрії кіт-чарівник котоФей.
Герої книжки розмірковують про те, як впливає ім’я тваринки на її поведінку; чи потрібно котам та собакам намагатися бути кращими — вихованими і чистішими, чи хороший господар любитиме їх і такими, якими вони є.
До теми. Купити книжку «Врятуй тварин»
Задум, на перший погляд, гарний, та виявилося, що читати цю книжку з дітьми досить складно. За довгими розмовами та розмірковуваннями губиться інтрига та втрачається інтерес до сюжету — хотілося б більше подій. Окрім того, в тексті є слова та жарти, які важко зрозуміти дітям, на них доводиться зупиняти читання та пояснювати, про що йдеться. Наприклад, коли злодії, що побачили літаючого котоФея, налякалися, чи то не полтергейст. Кіт Зюзя радить собачці Матильді шукати бабусю-пенсіонерку в метро, бо «…ті, хто виходять на пенсію, тут-таки починають їздити в метро. Просто катаються туди-сюди». До того ж трапляються у книжці й недоречні стереотипи. Так, коли лабрадор Професор бачить, як собачка Матильда розплакалася, вперше побачивши себе вмитою у люстерку, він кривиться й каже: «Ці дівчатка такі дурні!».
Ольга Добросовістна Маленький песик купить господаря / текст Ольги Добросовістної, ілюстрації Олени Бугренкової / пер. з рос. Ольга Пилипенко. — Харків : Віват, 2017. — 32 с.
Чаппі. Історія про справжнього собаку, Аманда Грехем, Донна Гайнел
Коричневому цуценяті Чаппі пощастило більше, ніж персонажам попередніх книжок. Він живе не на вулиці і не на сміттєзвалищі, а в зоомагазині у центрі міста. Поруч з ним завжди знаходяться інші тварини — породисті собаки, кошенята, кролики, змії, риби і миші. Та Чаппі все-одно почувається самотнім. Песик мріє про затишний дім, приязного господаря і м’які шкіряні капці, які би він іноді жував. Та в магазині купують породистих тварин, а на звичайне цуценя ніхто навіть не дивиться. Тоді винахідливий Чаппі пробує змінитися: зв’язати собі вуха, щоб стирчали вгору, та хрумати моркву як кролик, повзти і сичати мов змія, нявчати як кошеня і навіть літати як пташка.
Казочка про Чаппі — легка і дотепна. В ілюcтраціях Донни Гейнел усі «перетворення» песика виглядають дуже кумедно. І навіть найменший читач розуміє — як би Чаппі не поводився, він все-одно залишається звичайним коричневим цуценям. Врешті-решт песик вирішує бути самим собою. Та, можливо, знайдеться хтось, хто любитиме його саме таким, яким він є насправді.
Аманда Грехем Чаппі. Історія про справжнього собаку / текст Аманди Грехем, ілюстрації Донни Гайнел / переказала Ольга Пилипенко. — Харків : Віват, 2015. — 32 с.
36 і 6 котів, Галина Вдовиченко, Наталя Гайда
Усі 42 коти жили мирним товариством у підвалі багатоповерхового будинку. Та одного дня люди замінили старі діряві двері до підвалу на нові. Крізь ці двері коти не могли вже ні зайти, ні вийти з підвалу. Так тваринки-безхатьки втратили свій притулок. Та 36 дорослих котів і 6 малих кошенят переконані, що вони не пропадуть. Треба лише вмовити добру пані Крепову з першого поверху прийняти їх у себе вдома.
Історія про 36 і 6 котів — ніби яскравий динамічний мюзикл. Перед читачем постають то смішні сцени, то зворушливі, то з’являється музика і коти один за одним ідуть в танець. Коли в книжці є 36 і 6 головних героїв-котів, а крім них ще двоє людей, то виникає сумнів, чи не перетвориться для читача уся історія на суцільні спроби зрозуміти, про кого зараз іде мова. Та усі персонажі книжки настільки оригінальні, що читач легко «впізнає» їх після кількох перших розділів. Одноокий Кутузов розмовляє смішним вуличним жаргоном, часто вставляючи словечко «карочі». Репліки Коментатора Чорного кота — ніби шаблони телерепортажів. Мале кошеня Яків у кожного про щось допитується. А улюблена примовка песиміста Ковбасюка — «Ніц із того не вийде».
До речі, історія про котяче товариство має продовження, 2017 року у ВСЛ вийшла книжка Галини Вдовиченко «36 і 6 котів-детективів».
Галина Вдовиченко 36 і 6 котів / текст Галини Вдовиченко, ілюстрації Наталі Гайди. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2015. — 136 с.
Бігль-старший, Оксана Лущевська, Наталя Гайда
Головні герої цієї книжки не коти і не собаки, а люди. Люди, які дуже хотіли б мати поруч чотирилапого друга. Та восьмирічному Колі не дозволяють заводити пса батьки. А його 74-річний сусід і приятель дядько Мирон не заводить пса, бо живе сам і не знає, хто міг би потурбуватися про пса, якби із ним самим раптом щось сталося. Окрім того, він має іншу втіху — колекцію дерев’яних качок, яких збирав і привози колись із різних куточків світу.
Одного дня біля смітників Коля знаходить старого занедбаного пса, напівбігля, і приводить його до дядька Мирона. З’ясовується, що такого старого і трохи хворого пса, як знайдений напівбігль, складно прилаштувати навіть у собачому притулку. Бо навряд чи хтось із клієнтів захоче його забрати. Та дядько Мирон помічає багато спільного між собою і знайденим псом. У бігля болить суглоб на задній лапі, а дядько Мирон страждає через біль у коліні. Вони обидвоє страждають на ревматизм, мусять бути обережними та стежити за здоров’ям, а ще — обидвоє люблять качок і прогулянки до озера.
Книжка «Бігль-старший» наповнена тихим спокійним настроєм «золотої» осені. Осені в природі й осені у людському житті — трохи сумної, але по-своєму чудової пори.
Оксана Лущевська Бігль-старший / текст Оксани Лущевської, ілюстрації Наталі Гайди. — Харків : Віват, 2017. — 48 с.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно