Про чоловіків чесно і чуттєво: у Людмили Таран вийшла збірка новел
У письменниці Людмили Таран у «Видавництві Старого Лева» вийшла збірка короткої прози «Айвенко, або Чоловіки — це…». Авторка відома читачам своїми численними публікаціями, художньою прозою і поезією, літературознавчими дослідженнями, з останніх видань – це книжка-діалог «Яблуня» (2019) та збірка новел «Остання жінка, останній чоловік» (2016). У новій книзі у фокусі Людмили Таран чоловіки, вона уважно розглядає їхні почуття, шрами і зморшки та майстерно описує історії. Фон, як і їхні вік, роль та жінка поруч, щоразу інший: протистояння на Майдані Незалежності, звіряння у Вероні, карнавал у Венеції. Хай де б були герої, їхні долі і переживання пронизують читача наскрізь.
Дизайн обкладинки створила Тетяна Омельченко.
У книжку увійшло 14 новел, між персонажами відчувається внутрішній зв’язок, тихе перегукування між сторінками. Це чоловіки, які шукали, втрачали і кохали, це жінки, які пам’ятають. Здебільшого, у збірці зустрічаються зрілі люди, які підбивають підсумки й оживлюють спогади. Чесна й чуттєва проза Людмили Таран спонукає до переосмислення узвичаєного та глибоких екзистенційних переживань.
Людмила Таран розповідає: «Саме новела “Айвенко” дала назву цілій книжці, вона визначальна. Річ у тім, що дехто дорікав: мовляв, образи чоловіків у мене здебільшого змальовані як не зовсім симпатичні. Звісно, нічого однозначного у світі немає. Отже, написала річ, де герой постає певним зразком для наслідування. Принаймні, самодостатня героїня захоплена ним, як була б захоплена в реальності і я. Назвою хотілося підкреслити: є в нас дивовижні чоловіки! Всю книжку задумала як оповідь із акцентом саме про них – різних. До новіших речей долучила деякі давніші: з огляду концепції, здається, вони й читаються по-іншому. Зрештою наскрізна тема давно відома: чоловіки у стосунках із жінками (безліч варіантів), роль батька в розвитку особистості доньки (безліч варіантів) тощо».
Дизайнерка Тетяна Омельченко ділиться: «Це збірка історій про стосунки і впливи чоловіка на жінку. Саме тому мені хотілось створити не конкретний образ, а складений, який би відображав різні чоловічі сутності. Геометрія і гра з нюансами кольору в зображенні обличчя уособлюють зібраний образ чоловіка з новел Людмили Таран. Фіолетовий тут досить нейтральний, без гендерної приналежності, тому кожен може побачити в ньому свій відтінок. Пантонний друк, покликаний проілюструвати яскраві відмінності персонажів із книги».
«Айвенко – збірний образ, без конкретного прототипу. Загалом, завжди намагаюся писати так, щоб ніхто себе не впізнав: ще почнуться претензії! Всі мої тексти – “пазли” з вигаданого й реального, саме тому мені й подобається писати: витворювати “свою” дійсність. Виняток – зокрема новела “Криївка на Інститутській”. Описане в ній насправді пережила моя однокурсниця. Чимало деталей мені не довелося вигадувати: сама ж була свідком тих кривавих подій. Не знаю, наскільки вдалося надзавдання, яке завжди ставлю перед собою: передати виміри тілесного й символічного, побуту й буття», — додає авторка.
Людмила Таран — письменниця, журналістка, літературознавиця. Закінчила філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Вивчала чеську мову у Літній школі слов'янських студій Масарикового університету. Працювала вчителькою в одній із шкіл Києва, провідною науковою працівницею Київського літературно-меморіального музею Максима Рильського, керівницею прес-центру Національного університету Києво-Могилянська академія, редакторкою відділу часопису «Українська культура», оглядачкою газети «Вечірній Київ», старшою науковою працівницею Українського центру культурних досліджень. Авторка численних збірок поезій та короткої прози, інтерв’ю та статей. Твори перекладали англійською, литовською, польською, російською мовами. Членкиня Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно