Премія «Зустріч»: члени журі про роман Василя Махна «Вічний календар»
Кілька днів тому стало відоме ім'я переможця першої Українсько-єврейської літературної премії «Зустріч», започаткованої 2020 року. Серед 27-ми книг, надісланих 17-ма видавництвами на конкурс, члени журі спочатку обрали короткий список фіналістів, до якого увійшло 5 робіт, а згодом і єдиного переможця, яким став Василь Махно та його роман «Вічний календар». Як зазначили організатори премії, Канадська недержавна організація «Українсько-єврейська зустріч», «кожен з творів є вагомим та сприяє глибшому розумінню українсько-єврейських стосунків і доповнює українську літературну спадщину». А зараз пропонуємо вам ознайомитись з думками членів журі, до якого увійшли Андрій Курков (Україна), Ганна Улюра (Україна), Мирослав Шкандрій (Канада) та Наталя Федущак (США) щодо критеріїв вибору переможця, значення цієї премії та чому ж перемогу отримав саме роман Василя Махна.
«Преміальний процес структурує видавничий ринок та впливає на літературу, і взагалі дозволяє будувати читачу певні ціннісні орієнтири. Книжок видається багато, можна загубитись у цьому потоці, тому премії скеровують. Ця премія специфічна. Вона має чіткий політичний контекст, політичний в сенсі публічного послання. Тому відповідність цінностям премії було основним питанням до книжки. Ми говоримо зараз про інклюзивність і одночасно про автентичність. Ми говоримо про пошану, повагу і збереження оригінального способу життя національних меншин, а в той же спосіб говоримо про необхідність асиміляції. Дуже складно скоординувати і синтезувати ці повідомлення в одній голові. Тому я для себе визначила, що хочу бачити в короткому списку книжки, які працюють із стереотипом (але не ретранслюють стереотип, а рефлексують його, що значно складніше). І друге – історія. Я шукала і знайшла для себе історії. У нас нема кращого способу порозумітися одне з одним, почути і зрозуміти одне одного, як тільки почути чужі історії, які нам розказують, і навзаєм розказати свою та бути в цьому максимально щирими. Тому для мене не дивно, що перемогла проза. У випадку Василя Махна – це глобальність розказаної історії».
Мирослав Шкандрій, канадський літературознавець і мистецтвознавець українського походження:
Мирослав Шкандрій, канадський літературознавець і мистецтвознавець українського походження:
«Всі твори дуже цікаві, було приємно їх читати. Найцікавіше для мене була сама тема українсько-єврейських відносин та багатокультурність. Мені сподобалося, що всі книжки намагалися переповідати цю українську ідентичність, а не тільки переплітати її з іншими етнічними чи народними оповідями. Вони також намагалися змінити погляд на українство. І для мне це важливо. Кожен твір підкреслював щось інакше. Було цікаво бачити, як кожен автор намагався вибрати форму, що найкраще відповідає темі, і я мушу сказати, що твір Василя Махна дуже імпонував тим, що мав мудрість, спокійне розвивання історії, розважливу оцінку подій та людей. І це все було на дуже майстерному рівні».
Андрій Курков, письменник, журналіст, кіносценарист:
«Всі книжки короткого списку були дуже різні, навіть мали різну енергетику, різну музику і порівнювати їх важко. Для мене головним критерієм була думка, що реальність наша значно сильніша і багатша, ніж ми вважаємо. Й історія України багатша, ніж більшість наших громадян думає. Я шукав у книжках не тільки вправного стилю і майстерності літературної, але оцього збагачення через історію, щоб мені дали емоції, яких я ще не переживав, або історію, або погляд автора такий, який я ще ніколи не бачив. Літературу завжди можна порівнювати з музикою. Є музика, яку ти слухаєш з великим задоволенням, а є музика, яка заходить в тебе і витягує в себе. Тобто відбувається таке взаємопроникнення. І ось так у мене сталося з романом Василя Махна. Музика Василя Махна мене затягнула і залишила в тому світі, який він створив».
Напередодні оголошення результатів конкурсу члени журі також мали нагоду поспілкуватись з п’ятьма авторами, чиї книги увійшли до короткого списку, а саме Катериною Бабкіною, Іриною Власенко, Максимом Дупешко, Маріанною Кіяновською та Василем Махном. Ось що розповідає про свою книгу «Вічний календар» переможець премії «Зустріч» Василь Махно:
«У будь-якому твор, який пишеться, всі речі робляться свідомо. Нічого несвідомо не пишеться. Мій задум був показати життя невеликого простору, який я назвав Митниця – у трикутнику Язлівець-Чортків-Бучач. Я походжу по лінії матері з тих країв, де оця етнічна строкатість була дуже зрима. Ці всі речі мені близькі і знайомі. Тому одразу настанова була показати весь цей етнічний спектр, який існував протягом романного часу, тобто від 1666 року до наших днів. І безумовно, що без українсько-єврейських стосунків там абсолютно не обійтися. Книгу «Вічний календар» варто прочитати тому, що там все-таки є великий шмат історичного часу. Він не є лінійний, він обривається, речі повторюються. У книзі закладена доволі складна архітектоніка. Книга начебто поділена на три частини, але всі ці речі комунікують. Мабуть цей твій абсолютно не історичний. Історія – це тло. Я мав на меті написати таку сагу, епопею, в якій зійшлося б багато чого. І показати, що цей клаптик української землі пов'язаний з багатьма подіями, родинами, етносами, які жили протягом якихось часів на цьому просторі. Мені хотілось показати в цьому романі «бруд життя», так як відбувається насправді, і тому, я думаю, його варто читати».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно