Правильні запитання: три книжки про великі пошуки
У дитинстві ми без упину ставимо запитання. А що це? Чому? А навіщо? Для чого?.. Допитливість – це наша особлива дитяча суперсила, що полягає у безмежному зацікавленні усім, що є, й усім, чого немає, на світі. Проте з часом ця здібність потроху згасає – нам починає здаватися, ніби ми вже все знаємо. Та часом лише одне запитання дитини здатне вивести нас на чисту воду – нічого ми не знаємо. І пошук відповіді зрештою може привести нас до ще більшої кількості запитань – але вже до самих себе. Історії трьох книжок цієї підбірки відбуваються в різних країнах, з різними персонажами, в різний час. Одначе є те, що їх об’єднує – бажання головних персонажів дізнатися щось про себе. Хто я? Чому я роблю те, що роблю? А головне – як допомогти найближчим звільнитись від своїх тягарів? Як зробити так, щоб вони перестали безкінечно ускладнювати те, що насправді є надзвичайно простим.
Софія Швагер, Букмоль
Кожна з цих історій припаде до душі як дітям середнього та старшого шкільного віку, так і дорослим, адже кожна написана легкою та зрозумілою мовою, має динамічний і захопливий сюжет… та хіба й можуть не сподобатися бодай комусь історії про дружбу, кохання, ельфів і русалок? А втім, кожна з цих історій має глибину, розгледіти яку можна у маленьких монологах, притчах, несподіваних запитаннях, які, хоч і здаються простими, дуже обережно зміщують фокус на щось неоднозначне, допомагають побачити звичні речі під незвичним кутом і замислитися про важливе.
Тираж закінчився
Вище за небо, Клаус Гаґеруп
Марі, дівчинка зі складним характером та гострим язиком, не особливо намагається комусь сподобатись. Навіть самій собі. Вона не любить своє ім’я, своє тіло, постійно дражнить свого ідеального брата та кепкує з однокласників. Та одного разу вона зустрічає подругу – таку саму гостроязику, однак старшу більше, ніж на 50 років, та ще й таку, яка викладає в її школі. Як і Марі, пані Ш’єр не намагається бути надто милою особистістю. І саме тому між дівчинкою та жінкою одразу ж встановлюється певний контакт.
Адже буває, що ми зустрічаємо когось такого, кого розуміємо повністю. Ми не знаємо, звідки береться це розуміння, але воно наповнює нас енергією і відчуттям, що ми не самотні. Мабуть, на світі є мільйони таких людей, і ці люди, не здогадуючись одне про одного, никають туди-сюди й чекають. Такі люди нечасто зустрічаються, але коли вже це стається, то щось дивовижнішого годі й придумати.
Якось серед забав та веселощів, що їх постійно влаштовують собі Марі та пані Ш’єр, виринає цілком серйозна історія – велика історія кохання шестидесятисемилітньої жінки. Александер Ларсен, в якого вона була закохана багато років тому, любив її так сильно, що його «кохання було вище на небо». Принаймні так він писав у листівках, які надсилав зі своїх подорожей.
83 листівки за п’ять років, а після – зникнення. Сороків років Пані Ш’єр носила в собі цю історію, щоб у свій день народження розказати про неї дванадцятилітній подружці. Ці події могли б і далі залишитись у минулому, якби за кілька днів від Ларсена не прийшла нова листівка, в якій після всієї цієї тиші він знову зізнається – «його кохання було вище на небо». А надсилає він цю листівку з острову, що його видно з будинку пані Ш’єр. Для Марі це ціла пригода! Адже ж обов’язково потрібно зробити все, аби її вчителька побачилась із коханням свого життя. Проте Марі не одразу вдається вмовити свою дорослу подружку вирушити на пошуки Александера Ларсена – гори, що схована від її зору, привида на горищі її думки, зачинених дверей перед кімнатою її серця. Однак одне влучне питання – це вже пів відповіді.
Вони вийшли з будинку. Вже почало світати. Панна Ш’єр замкнула двері і поклала ключ під килимок, що лежав біля дверей. Потім випросталася і якусь мить стояла й дивилась на замкнені двері.— Навіщо ви сюди приїхали? — спитала Марі.Панна Ш’єр на мить задумалася. Тоді її обличчя осяяла усмішка:— Якби я це знала, то, мабуть, не приїхала б, — відповіла вона.
Те, що починається як пошук привидів минулого, зрештою стає осмисленням сьогодення. Марі завжди вважала: «любов — препаскудна штука. Це вона мертво прив’язує людей одне до одного або до чогось іще. Чогось такого, як тривога, гнів і страх». Проте дівчинка переосмислює це, коли її подруга наражається на небезпеку, коли зустрічає Генрика, хлопця, якого не відштовхують всі гострі голки, що ними вона так любить пронизувати інших. Водночас, Пані Ш’єр починає розуміти, за чим приїхала на цей острів – за свободою, за можливістю звільнитись від свого сорокалітнього тягаря. І саме цей момент стає для неї новим кроком. Тепер її життя починається, як зізнається вона Ларсену. Це життя, в якому вона подорожує. І звичайно ж не сама, а зі своєю найкращою подружкою Марі.
Останній ельф, Сільвана Де Марі
Якщо мріяти досить сильно й досить довго, – якщо вщерть сповнитись вірою, – твоя надія справдиться.
У світі, де живе ельф Йорш, вже котрий день ллє дощ. Повінь затопила все довкола. Та це не найбільша проблема. Залишившись без їжі, втративши усіх найрідніших і домівку, його існування та свобода ще й поза законом – люди заборонили ельфам жити поруч. Для них створили спеціальні гетто, які через повінь стали зовсім непридатними для життя. Тож Йорш із поради своєї бабусі вирушає у подорож, ступає на свій шлях виживання. І хоча він ще зовсім малий, хоча все навколо для нього нове, світ не особливо йому радий, бо ж люди неприязні до ельфів – вони заздрять їхнім здібностям, а ще більше – бояться. Н щастя, Йорш зустрічає на своєму шляху Сайру, жінку, яка, хоч і не одразу, але стає прихильною до нього. До них також приєднується грубуватий мисливець Монсер, і вже разом вони складають дивакувату компанію, члени якої не просто намагаються вижити та знайти причину повені, але й вчаться зживатися з поглядами та примхами одне одного.
– Чому ти капаєш?, – запитав у жінки маленький ельф.– Це називається “сльози”, – відповів йому чоловік. – Так ми плачемо.– Справді? А оте, що тече з носа й вона потім витира рукавом?– Це теж буває, коли плачеш.– Ми коли сумуємо, починаємо голосити, щоб інші чули наш сум і зробили щось, щоб його зменшити, – сказав малий з ледь прихованою гордістю. А сидіти на землі й пускати краплі з носа та очей, так що ті стають червоні, а ніс перестає дихати, і ти дихаєш ротом, – це наче самому навмисне робити собі застуду.– Таки так, – сухо відізвався на це чоловік.
Те, що на перший погляд здається наївністю, насправді є великою мудрістю малої істоти. Подібно до будь-якої звичайної дитини, ельф Йорш не вдається до іронії, яку вважає людською глупотою, не посягає на життя тварин, бо не можна їсти те, що думає, а головне – він просто радіє життю. І потроху вчить цьому Сайру та Монсера.
Книга Сільвани Де Марі має дві частини – «Останній Ельф» та «Останній Дракон», які утворюють цілу легенду. У цій фантастичній легенді знаходять своє місце два покоління людей та два покоління драконів, пророцтва, боротьба за владу, пошуки розуміння природи любові та дружби, знання, злості та страху. І посеред всього цього – один ельф, на позір слабка, однак внутрішньо сильна істота, якій понад усе хотілось би на когось покластись, почути слова «не хвилюйся, я з усім розберусь». Проте поряд таких немає, тому можливість допомогти іншим повсякчас сповнюють малого сил і рішучості.
Тут не було нікого більшого й сильнішого за нього, тільки він. Це краще, ніж нічого. Він тут. І цього досить. Він мусить іти до драконятка, вгамувати біль його ран, загоїти їх. Він не міг вилікувати власні рани, але рани інших – міг. Потім треба заспокоїти та розрадити малого, а відтак і себе. Заспокоїтися можна, звісно, і самому, але вдвох простіше: заспокоївши іншого, ти й сам стаєш спокійним.
Хвісторія Емілі Віндснеп, Ліз Кесслер
Було б добре мати когось, із ким можна разом заблукати,– думає Емілі Віндснеп. Вони з мамою живуть на човні з красивою назвою «Король морів». Оточені водами з усіх сторін, вони обидвоє, на прикрість, не вміють плавати. Але дівчинка просто марить морем. І таки вмовляє маму дозволити їй ходити на заняття з плавання. Хоча вона ніколи раніше не занурювалась у воду повністю, вже з першої миті в басейні вона почуває себе як удома. Проте стається ще дещо – прямо посеред заняття її ніби хапає судома і вона чимдуж вилітає з басейну. Вона нікому не розповість, що сталось насправді, поки сама не зрозуміє. Вночі, поки мама спить, вона ще раз занурюється у воду і все повторюється. Тільки тепер вона вже не боїться, вона вивчає цей стан – так, у воді її ноги перетворюються на хвіст. Так, вона може перетворюватися на русалку.
Мене досі вабило до тиші, що панувала під водою. Ця шовковиста німота ніби гралася зі мною, кликала, наче ми з нею мали спільну таємницю.
Це одне маленьке прояснення стає лише першим у низці багатьох інших. Вона має дізнатись, хто вона така? А ще – хто її батько, про якого мама ніколи не говорить?
Щоночі Емілі тікає з дому, щоб удосталь поплавати. В одну з таких ночей Емілі зустрічає Шону – іншу русалку, з якою майже одразу починає приятелювати. Саме вона приводить Емілі в русалячу школу. І тут вона дізнається про свого тата – Джейка Віндснепа – чоловіка-русала, який колись закохався в людину. Оскільки в морському світі це заборонено, Нептун розізлився і відіслав Джейка у в’язницю, позбавивши його можливості бачитись з донькою.
Інколи ти просто мусиш розрубати мотузки, що обмежують тебе, і зробити крок назустріч своїм фобіям.
Почувши одного разу ці слова по телевізору, Емілі вирішує спробувати знайти Джейка. Вона розплутує цей клубок, аби мама і тато могли знову бути разом. ДІставшись до його в’язниці, вона переконується, що вони все ще люблять один одного. Адже якби не так, мама не жила б у човні у морі, де колись давно вони були разом, а він не писав би їй тужливих віршів дванадцять років поспіль. Коли Емілі разом з її матір’ю та Шоною викриває Нептуна, вона питає його, чи справді варто досі жити за законами, які були написані тисячоліття тому? Чи любов і справді такий страшний злочин? Зворушений її словами, морський повелитель не лише відпускає її сім’ю, але й оселяє їх на окремому острові, де вони спокійно можуть жити разом.
Так, бажаючи зрозуміти хто вона, Емілі допомагає своїй сім’ї знову бути разом. Страх здатись в очах інших покручем перетворюється на гордість бути тією, ким вона є.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно