0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Правила життя Паоло Джордано
Паоло Джордано – чудовий письменник, автор світового бестселера «Самотність простих чисел», наймолодший лауреат італійської премії Premio Strega Award, яку у літературному світі порівнюють з британським Букером. І так, саме з Паоло Джордано українські читачі матимуть змогу зустрітися вже цієї осені, під час Форуму видавців у Львові. До цієї прекрасної події «Видавництво Старого Лева» готує переклад нової книги автора – «Чорне і сріблясте». А поки що маємо змогу прочитати кілька цікавих речей, які про себе розповідав Паоло. 
 
***
 
Я вирішив почати писати першу книгу ще не маючи конкретної ідеї сюжету, бо коли я знаю, куди прямую, найчастіше поспішаю та не отримаю задоволення. Я мав віднайти сюжет у процесі написання. Я лише знав, що у книжці будуть кілька історій (їх було три на початку написання, а потім одну я прибрав), тримав кілька дрібних деталей та ніби стоп-кадрів у голові, які згодом мав з’єднати докупи. 
 
Якось я відправив одну свою коротку історію у відомий літературний журнал, який має назву «Nuovi Argomenti». Його працівники вподобали мій твір та вирішили його опублікувати. Коли прийшов підписати контракт з редактором журналу, я дав йому копію «Самотності простих чисел», і той порадив мені надіслати рукопис у найбільше в Італії видавництво – «Mondadori». Усе сталося дуже швидко. О пів на дванадцяту ночі мені зателефонував головний редактор видавництва. Він сказав мені: «Приходь завтра до нас. Ми маємо поговорити». Отож, усе сталося саме так, як можна лише мріяти… 
 
Насправді, усі ми – діти. Але ми мусимо бути відповідальними у такій кількості речей, що навіть порахувати не можемо. Навіть тоді, коли ми наодинці із собою, саме так. Але це завдання стає ще складнішим, коли поруч з нами хтось є. Особливо, якщо це діти. Не завжди легко давати собі раду з усім цим. 
 
 
Мабуть, було б легше у житті (і нудніше у літературі), якщо б кожна людина трималась однієї певної ролі. Але наші сучасні життя виглядають зовсім не так. На щастя, я повинен додати. 
 
Минуле науковця глибоко вплинуло на мій спосіб дивитися на речі, і, відповідно, на мою манеру письма. Подарувало мені увагу до дрібних деталей, маленьких чудес, які відбуваються навколо. І різниця між науковим та будь-якими іншими поглядами на реальність завжди в основі того, що я пишу. Здається, я завжди розділений навпіл чітким раціональним баченням світу та більш вільним, ірраціональним.  
 
Перед письменництвом я грав на гітарі і мріяв стати рок-зіркою. Але я мусив здатися, тому що занадто боявся сцени. Цього не станеться з літературою, адже книга не потребує «живого виконання». Так, звичайно, є живі перформанси після виходу книги, але це зовсім інша річ. У літературі я можу показати свою роботу тоді, коли відчуваю, що мені не буде соромно за неї. 
 
Вам може бути цікаво
13 романів – володарів Букерівської премії
«Танець недоумка» Ілларіона Павлюка: коли найбільші страхи оживають
Цікаво про серйозне: 5 пізнавальних книжок для сімейного читання
«Іван і Феба»: уривок із роману Оксани Луцишиної
Атмосферні історії Ольги Герасим`юк про людей, птахів і сонце
Казки під ялинку
stary_lev Стежити
дописів читачів