0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
«Повний безлад» Вуді Аллена. Уривок з книжки
У п’ятнадцять років Аллен Стюарт Кенігсберг почав писати газетні фейлетони й гумористичні мініатюри для нічних клубів і придумав собі творчий псевдонім – Вуді Аллен.
 
 
Ще не закінчивши школу, став співпрацювати з журналами New Yorker, Playboy, Evergreen і складав скетчі для гумористичних телевізійних програм. У кіно Аллен дебютував в 1965 році (йому було тридцять) як актор і сценарист, в 1969 році зрежисував свій перший фільм, а в 1977 у нього вже було чотири «Оскара». По фільму за рік, а то і два,  але істинної своєю пристрастю Вуді Аллен вважає твір розповідей.
 
Людині властиво помилятися, божеству — літати
 
Декілька місяців тому, захлинаючись від цунамі «поштового сміття», — воно щоранку після того, як я поснідаю копченими оселедцями, каскадом спадає у проріз моїх дверей, — я хапав ротом повітря, й тоді всеньке моє життя пробігало в мене перед очима чередою щемких кадрів. І лише наша ваґнерівська прибиральниця Ґрендель1, почувши приглушений фальцет із-під сили-силенної запрошень на мистецькі виставки, вимог пожертвувати на благодійність і обіцянок виграшу в конкурсі піратів, визволила мене з допомогою нашого порохотяга. Ретельно вкладаючи в алфавітному порядку нові поштові надходження в паперорізку, я помітив серед безлічі каталогів, які накидають вам усе: від годівничок до щомісячного постачання різноманітних кісточкових плодів і гесперидію — невеличкий безкоштовний журнал, що називався «Магічна суміш». Виразно орієнтований на нью-ейджівський ринок, він містив статті,
 
тематика яких варіювала від сили кристалів до голістичного зцілення та психічних вібрацій, а також поради щодо здобуття духовної енергії, привернення кохання та подолання стресу й щодо того, куди саме звернутись і які бланки заповнити для реінкарнації. Рекламні оголошення, які, схоже, було ретельно сформульовано так, аби убезпечитися від нелогічних претензій поліціянтів, котрі борються зі шахрайством, пропонували терапевтичні іонізатори та вихрові активатори води, а також продукт «Трав’яний ростибюст», розроблений, аби допомогти дамам збільшити їхні перса.
 
Не бракувало і психологічних порад від таких знавців, як-от «духовний інтуїтив», що звіряє свої одкровення з «консорціумом ангелів під назвою “Консорціум Сім”», чи одна краля, котру в стрип-клубі охрестили Селіною і котра пропонує «врівноважити вашу енергію, пробудити вашу ДНК і привабити до вас достаток». Звісно, вкінці всіх цих мандрівок до центру душі належиться невеличке відшкодування вартості марок та інших витрат, що їх, можливо, зазнав гуру в попередньому житті. Проте найдивовижніша з них усіх особа — це, напевно, засновниця та духовна очільниця «Гаторівського руху вознесіння на планеті Земля». Відома серед своїх послідовників як Ґабріела Гатор, самопроголошена богиня, котра, за словами її копірайтера, є «повнотою джерела, втіленою в людській подобі», ця ікона Західного узбережжя каже нам: «Відбувається прискорення кармічної відплати… На Землі настала духовна зима, яка триватиме 426 000 земних років». З огляду на те, якою суворою може бути довга зима, пані Гатор створила рух, аби вчити людей підноситись у «виміри з вищою частотою», де вони, певно, зможуть досхочу бувати на свіжому повітрі й грати в гольф.
 
«Левітація, миттєва телепортація, здатність матеріалізуватись і дематеріалізуватися тощо стануть частиною звичайних можливостей», — щедро обіцяє необачним зваблива реклама, стверджуючи, що «людина, котра сягнула вимірів із вищою частотою, здатна сприймати нижчі частоти, тоді як для тих, хто перебуває на нижчих частотах, сприйняття вищих вимірів недоступне».
 
Тут же наведено сповнений пристрасної хвали відгук якоїсь Плеяди Мунстар — таке ім’я викликало б у мене безмежне збентеження, якби мені останньої миті сказали, що так звуть хірурга, котрий робитиме мені операцію на мозку, чи, скажімо, пілота. Послідовники руху пані Гатор мусять відбути «принизливу процедуру», яка є частиною усталеної практики, щоби розчинити своє «его» й підвищити свою частоту. Оплати справжніми грішми не приймають, але за рабську відданість і продуктивну працю ви можете сподіватися на ліжко та на страву з органічних бобів мунг упродовж того часу, поки ви розширюватимете чи звужуватимете свідомість.
 
 
Я згадую все це, бо так сталося, що того самого дня, коли я виходив із «Гаммахер Шлеммер»2, виснажений нескінченним ваганням між вибором комп’ютеризованого пресу для качки3 та найделікатнішої в цілому світі переносної гільйотини, то наштовхнувся, наче «Титанік» — на старий айсберг, на Макса Ендорфіна, якого я знав іще з коледжу. Роздобрілий чолов’яга середніх літ із очима тріски й у пишній перуці, що творила об’ємну зачіску «помпадур», він потрусив мою руку й узявся розповідати про своє нещодавнє щастя.
 
— Ну, що тобі сказати, хлопче, мені нечувано пощастило. Я встановив зв’язок із моїм внутрішнім, духовним, «я», і відтоді живу як сир у маслі.
 
— Можеш розповісти детально? — запитав я, тільки тепер помітивши його елегантний пошитий на замовлення костюм, а на мізинці — перстень завбільшки з величеньку ґулю.
 
— Гадаю, мені не слід точити про це ляси з кимось із нижчої частоти, проте, коли вже ми так давно знайомі…
 
— Частоти?
 
— Я кажу про виміри. Тих із нас, котрі перебувають на верхніх регістрах, навчають не марнувати здорових іонів на смертних троглодитів, до котрих належиш і ти, — ну-ну, без образ. Не те щоби ми не досліджували й не цінували нижчих форм — завдяки Левенгукові, якщо тобі це про щось говорить…
 
Раптом із інстинктом сокола, що кидається на здобич, Ендорфін повернув голову в бік білявки у мікроміні-спідниці, — кралечка саме намагалася зупинити таксі.
 
— Зафіксуй цю з’яву з досконалою гримаскою, — сказав він, і його слинні залози запрацювали з потроєною силою.
 
— Судячи з її прозорої блузки, це, певно, якась фотомодель, — пискнув я, відчуваючи, як мене раптом кидає в жар.
 
— Дивися сюди, — мовив Ендорфін, після чого глибоко вдихнув і почав підноситися над землею.
 
На наше з «Міс липня» превелике здивування, він левітував, десь на фут зависнувши над П’ятдесят сьомою вулицею, перед самісіньким «Гаммахер Шлеммер». Шукаючи поглядом дротів, мила молода істота перемістилася зі своїм шоу ближче до нас.
 
— Гей, як ти це робиш? — промуркотіла вона.
 
— Тримай. Це моя адреса, — сказав Ендорфін. — Сьогодні ввечері я буду вдома після восьмої. Заходь. Відірвемося разом.
 
— Я приведу Петруса, — протуркотіла вона, опускаючи папірець із логістикою їхнього побачення у безодню свого декольте, і, поки Ендорфін поволі приземлявся, пішла геть, погойдуючи стегнами.
 
— Що це за трюк? — запитав я. — Ти що, Гудіні?
 
— Ну що ж, — зітхнув він добродушно, — якщо я вже опустився до розмови практично з парамецією4, то можу також викласти тобі всі подробиці. Майнімо до «Стейдж Делі» й умнімо кілька равликів, поки я тебе розважатиму.
 
Після того пролунав тріск, і Ендорфін зник. Я ж затамував подих і затулив долонею свій роззявлений рот, як перелякана сестра Ґіш5. Але через кілька секунд він з’явився знову, сповнений каяття.
 
 
— Вибач. Я забув, що ви, приземлені створіння, не здатні до дематеріалізації та телепортації. Це — моя помилка. Тож рушаймо на своїх двох.
 
Я все ще щипав себе, коли Ендорфін почав розповідати.
 
— Перенесімось у часі на півроку назад, коли Максом, синочком пані Ендорфін, аж тіпало через низку лих, які — коли ще й узяти до уваги його знесений вітром берет — перевершували біди Йова. Спершу та пишна булочка з Тайваню, якій я давав уроки анатомічної гідравліки, проміняла мене на пекарчука, потому я ввігнався задом свого «Ягуара» в читальню «Християнської науки» й у мене відсудили купу папірців із портретами мертвих президентів. А на додачу мій єдиний син від попереднього шлюбу-згуби кидає свою прибуткову правничу практику, щоби стати черевомовцем. Тож я, забембаний і сумний, блукаю містом у пошуках raison d’être6 — якогось, так би мовити, духовного осердя, — аж раптом, наче на послання з небес, натрапляю на цю рекламу в найновішому випуску «Ілюстрованих вібрацій». Заклад на кшталт SPA, який відсмоктує твою погану карму, підносячи тебе на вищу частоту, де ти нарешті можеш запанувати над природою à la Фауст. Зазвичай мені стає розуму не вестися на таке дурисвітство, та коли я виявив, що їхня шефиня — справжня богиня в людській подобі, то подумав: що тут поганого? До того ж це задурно. Вони не беруть грошви. Система тримається на певному різновиді рабства, та натомість ти одержуєш ці кристали, які наділяють тебе силою, і хоч цілий оберемок звіробою. Ох, я ще не сказав, що шефиня тебе принижує! Але це — частина терапії. Тож її посіпаки перестеляли мені простирадло не тим боком і чіпляли мені ззаду до штанів ослячий хвіст, про що я навіть не підозрював. Звісно, якийсь час я був посміховиськом, але от що я скажу тобі: це розчинило моє «его». І я раптом збагнув, що вже жив на землі раніше — спершу як простий бургомістр, а відтак як Лукас Кранах Старший… Чи ні…
 
Я забув… Можливо, що як Молодший. Хай там як, але одного разу я прокинувся на своєму вбогому ложі й відчув, що моя частота сягнула стратосфери. Довкола моєї потилиці сяяв отакенний німб, і мені відкрилось усе знання. Я маю на увазі, що я миттю виграв подвійну ставку в Белмонт-парку7, і тепер щоразу, коли з’являюсь у «Белладжіо» у Веґасі, то протягом тижня збираю довкола себе цілі натовпи.
 
Якщо я часом маю сумнів щодо якоїсь коняки чи вагаюся: взяти мені ще карту у блек-джеку чи зупинитися, то завжди є консорціум ангелів, із якими можна порадитися. Тобто як хтось має крила і створений із ектоплазми, то це ще не значить, що він не може комусь посприяти. Поглянь на цю грошву.
 
Ендорфін витягнув із кожної кишені по кілька грубезних пачок тисячодоларових банкнот.
 
— Ой, пробач, — сказав він, збираючи на хіднику рубіни, кілька яких випало з його піджака, коли він демонстрував мені купу «зелених».
 
— І вона не бере жодної винагороди за ці послуги? — запитав я, а моє серце соколом злетіло ввись.
 
— Ну, ти ж знаєш, як воно буває з аватарами. Усі вони великі честолюбці.
 
*Примітки
1Ґрендель — серія коміксів американського автора Метта Ваґнера (1961 р. н.), започаткована 1983 року (тут і далі — прим. перекладача).
2«Гаммахер Шлеммер» — нью-йоркський спеціалізований магазин, що торгує унікальними ґаджетами й ексклюзивними подарунками.
3Прес для качки — інструмент, який використовують у французькій кухні для витискання зі засмаженої качки соку, з якого готують соус до неї.
4Парамеції, або інфузорії-туфельки — рід мікроскопічних одноклітинних організмів.
5Сестри Ліліан (1893–1993) та Дороті Ґіш (1898–1968) — американські актриси.
6Raison d’être — сенс існування (фр.).
7Белмонт-парк — іподром у Нью-Йорку.
 
Вам може бути цікаво
«Прокрастинація», або витончене мистецтво відкладати справи на потім
Владика Борис Ґудзяк: «Сьогодні дуже важливо долати страх довірою»
«День народження ялинки»: передсвяткова читанка для дітей у Києві
5 дитячих книг, які надихають мріяти та не втрачати віри в себе
Графік роботи Старого Лева під час новорічно-різдвяних свят
Вірш дня. Костянтин Москалець
stary_lev Стежити
дописів читачів