"Похований велетень" – новий літературний шедевр
Наприкінці листопада у львівському "Видаництві Старого Лева" побачить світ роман "Похований велетень", англійського письменника японського походження. Кадзуо Ішіґуро. Це друга книга цьогорічного лауреата Нобелівської премії з літератури, яка вийде українською.
"Я читала інші романи письменника, тому можу стверджувати, що "Похований велетень" - типова "Ішіґурівська" книжка, тобто вона анітрохи не схожа - ні сюжетом, ні історичним періодом, ні персонажами, ні проблематикою - на будь-що інше, що він досі писав", - розповідає перекладачка Тетяна Савчинська.
Про письменника кажуть, що він завжди в новому творі дивує читачів і критиків. Який сюрприз приготував у романі "Похований велетень"?
"Сюрприз буде для кожного інший, оскільки кожен шанувальник Ішіґуро має свої очікування від його нового роману. Хоча, припускаю, що оґри, дракони та ельфи, які зручно вмостилися на сторінках книжки, і які насправді виконують зовсім інше завдання, аніж може здатися на перший погляд, здивують багатьох.
Події роману відбуваються у Англії відразу після закінчення правління легендарного короля Артура. Сюжетна лінія розвивається навколо подорожі літньої пари - Акселя і Беатрис - які вирушають у довгу мандрівку землями, огорненими імлою, щоб знайти сина, якого не бачили вже дуже давно і якого ледве пам'ятають. Вони знають, що у мандрівці неодмінно натраплять на безліч небезпек, проте не можуть передбачити, як ця подорож відкриє їм темні й забуті закутки любові один до одного. Вони так само не здогадуються, що у дорозі їм зустрінуться воїн-сакс, хлопчик-сирота, і літній лицар, чиє минуле, як і минуле Акселя і Беатрис, складається лише з фрагментів.
Варто додати, що ця книжка належить до таких, які потрібно читати повільно і вдумливо. Припускаю, навіть, що через розмитість сюжету спочатку може виникнути спокуса взагалі закинути книжку подалі. Проте терплячих читачів чекає неабияка винагорода від Ішіґуро - справжнього майстра оповіді. Ба більше - "Похований велетень" з тих книжок, які при повторному перечитуванні відкривають усе більше і більше своїх таємниць. Щоб насолодитися цим романом сповна, потрібно піддатися його особливому ритму і цілком зануритися в алегоричний світ, який змайстрував автор".
Книга написана в стилі давньоангліської балади, які задачі це ставить перед перекладачем?
У цьому романі Ішіґуро чимало застарілої лексики, і мені доводилося багато працювати з відповідними словниками, щоб відтворити цей особливий стиль тексту. Сам роман також дуже метафоричний, тому було особливо важливо прочитувати задум автора на кожному рівні, щоб читачі перекладу могли помітити всі очевидні і - почасту - приховані ниточки, за які потрібно потягнути, щоб розплутати напрочуд різношаровий клубок сюжету.
Ішігуро - японець за походженням, але більшість його романів - на британському ґрунті. Чи дається в знаки його відсторонений погляд на європейську культуру, чи східний менталітет автора важко вловити в новій книзі?
У своєму новому романі Ішіґуро пропонує критичний погляд радше на всі пост-колоніальні суспільства, аніж на якусь культуру зокрема.
Що в цій книзі найголовніше, навіщо, на вашу думку, її читати?
Насамперед, важливо сказати, чого у цій книжці немає. Це роман не про пост-артурівську Англію, він не про лицарські поєдинки чи міфологічних істот. Автор використовує час і місце, де відбуваються події, як історичне тло, яке резонує з головними темами роману - пам'яті і забуття, тому що Артурівська доба - це період в історії Англії, який водночас і добре пам'ятають, тому що міфів та легенд про ці роки існує справді чимало, і забувають, оскільки фактів про цей час залишилося обмаль. Отож "Похований велетень" порушує важливе питання: як пам'ять формує національну ідентичність. Автор використовує забутий геноцид, який стався під час періоду, що увійшов в історію передусім як золотий вік лицарства, як потужний інструмент для дослідження цієї тематики.
Цю книжку також варто читати всім, хто задумується над важливістю не лише колективної, а й індивідуальної пам'яті. Ішіґуро підводить читача до розуміння справжньої ціни спогадів і їхнього впливу на наші рішення та стосунки з іншими. Він демонструє, наскільки звикло ми використовуємо спогади як складанку: потрібні фрагменти допасовуємо на наш смак, щоб вони відтворювали задуману нами картинку, а непотрібні - відкидаємо. Тому "Похований велетень" - це книжка водночас про важливість пам'яті і важливість забуття.
"Не відпускай мене" - наразі єдиний роман Кадзуо Ішіґуро в українському перекладі, який здійснила Софія Андрухович, - розповідає головний редактор "Видавництва Старого Лева" Мар'яна Савка. - Це дуже щемлива розповідь про любов і приреченість, про пошуки сенсу життя, про смирення і прощення. Це дуже людяна книга, однак героями є не зовсім люди, а людські клони – про що читач здогадується лише згодом. І спершу, коли знайомишся з ними, то не розумієш, чим вони інакші. Вони мислять як люди, мають такі ж емоції, закохуються, ревнують, страждають, малюють картини, читають книги, цитують поетів. Заклад, у якому зростають герої, чимось схожий на закритий коледж, інтернат. Єдине – вони не мають ні батьків, ні родин. Біля дітей є кілька виховників, та й ті дуже відсторонені.
Спільнота дітей, які потроху стають дорослими, залишена сама на себе. Інформація про те, що чекає їх у майбутньому, для них дуже неясна. Однак дорослішання неминуче, а разом з цим – усвідомлення того, що доля кожного з них має єдиний сценарій. Кожного чекають виїмки їхніх внутрішніх органів, аж до повного вичерпання, - так автор оминає слово "смерть". Таких закладів у країні чимало, однак той, у якому виховувалися герої роману, має славу елітного. Серед вихованців інших закладів побутують легенди про те, що його випускники мають шанс на іншу долю. Але насправді ніякого іншого майбутнього не існує, просто серед тих дуже небагатьох людей, які контактують з клонами, знаходяться ті, котрі в силу своїх людських якостей хочуть бодай дитинство і юність своїх підопічних зробити кращим. Майже таким, як у звичайних людей.
Роман ніби про немислиме майбутнє, яке, однак, може настати дуже несподівано. Адже людство у технологічному руслі розвивається бурхливо. Головне – не вилетіти за межі морально-етичної площини. Поки моральний закон всередині нас існує, доти ми не допускаємо ситуації, у якій поруч існуватимуть "люди" і "ніби люди". Однак терези дуже хиткі. Ми маємо завжди пам'ятати про те, що людство пережило нацизм і досі бореться з його наслідками. Отож для мене роман Кадзуо Ішіґуро насамперед про те, ким є людина в морально-етичній площині".
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно