"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Пливе човен, книжок повен!
Що може бути гірше, ніж багато дощу, - ще більше дощу. Або ж ціла повінь. На щастя, у Львові, хоч і дощить, але річки не розливаються, на човнах через вулиці пливти не треба, досить добротного дощовика і гумачків, щоб долати калюжі. Отож і до нас на Лемківську 15а, на мумі-трольську гостину приїхало-причалапало не мало, не багато – зо три сотні малюків. Хто з батьками, а хто і сам – кому недалеко було бігти.
 

У садочку під дощем бовваніла блакитна хатинка з червоним дахом, начинена дрібними предметами мумі-трольського побуду, самі мумі-тролі білими хмаринами пурхали поміж деревами і запрошували дітей зазирнути усередину хатинки, потанцювати під дощем, відвідати майстер-клас.
 
Я не знаю, що це було – напевно, магія чарівника, який нікому себе не показав, однак залишив свого капелюха, - бо ми, дорослі, раптом відчули, що все-таки ми діти, і розчинилися у цьому відчутті. Відтак, уже важко було зрозуміти, хто більше отримав задоволення, ми чи дітлахи, від усіх чарівних маніпуляцій зі створення різнобарвного мумі-тролячого суспільства. Творили з печеного тіста і солодких фарб, з пластиліну, блискіток, паперу, олівців, фломастерів, зі звуків дощу і шуму моря, з мандрівок уявними світами і просторами нашої країни. Так захопилися грою, що забули і про втому, і про набридливий дощ, і про тисняву.
 
Щоправда, не забули про конкурс і його переможців. Бо ж нам таких чудових робіт понадсилали з різних куточків України, що серце раділо. Нагороди отримали всі. Хоч, звичайно, були й визначені переможці найкращих робіт. Але ж кожна дитина доклала всіх своїх зусиль та емоцій і дуже вболівала за свого мумі-троля.
 
А діти в нас – це щось надзвичайне. От як би нам навчитися такої магії, щоб допомогти їм зберегти їхні дари і пронести зі собою в доросле життя – і їхню щирість, безпосередність, і радість, яка так миттєво спалахує в їхніх очах, і творчість, якою вони переповнені. Один хлопчик на нагородженні попросився читати вірша. Я вже приготувалася слухати щось дитяче, чотирирядкове. А тут він як став читати Шевченкове «Стоїть в селі Суботові» - так нас усіх і пригвіздив до підлоги, аж мурашки побігли по спині – така була сила та емоція в його дитячому голосі.
 
Ну і про човен. За ці два дні наш чудовий добротний книжковий човен наповнився більше ніж сотнею дуже добротних якісних дитячих книг від небайдужих дорослих і дітей, готових поділитися своїми книжковими скарбами з іншими дітьми, які їх дуже потребують. Але це ж іще небагато. Ми й надалі запрошуємо вас долучитися до цієї гарної ініціативи. Упродовж червня збираємо соціальну бібліотеку Мумі-троля. Отож не здивуйтеся, коли побачите наш човен десь на центральних площах – він уміє пливти навіть містом, у якому річку сховали під бруківкою. Бо то ж незвичайний човен, а чарівний. Щоразу на його борт піднімається все більше й більше цікавої літератури. І нехай собі пливе човен, книжок повен, до нових берегів!
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage