0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Після цих книжок – думаєш
Відповіді, які ми отримуємо від літератури, залежать від питань, які ставимо. Ця фраза належить Маргарет Етвуд, одній із найзнаменитіших сучасних письменниць західної цивілізації.
 
Оксана Щук, ЛітАкцент
 
Критикові, видавцеві, будь-кому із причетних до створення книжки — від ідеї проекту до вибудовування особливої аури довкола оприлюдненого твору — зрозуміла така теза. Книжка, зрештою, не обмежується текстом чи навіть першим накладом. Вона може перекладатися, перевидаватися, доповнюватися передмовами та післямовами, архівними матеріалами. Контекст важить так само багато, як і сам текст, і розкривати його — додаткове завдання. (На челенджі можна й не реагувати; так теж роблять).
 
Ілля Гурнік. Ієрихонські трубачі
 
Повна назва цієї книжки містить також і післямову Оксани Забужко, що розрослася у «документальну повість» «Код Гурніка: історія одного перекладу» — і, безперечно, розширить коло читачів та приверне додаткову увагу до видання.
 
Однак оповідки Іллі Гурніка, перекладені Стефаном Забужком з чеської ще у 1970-ті, варті уваги й самі по собі. Доречніше називати їх етюдами, цей термін пасує сюди якнайкраще з огляду на те, що Гурнік — насамперед композитор, для якого література стала додатковим полем для музичних вправ. Йдеться не лише про ритмомелодику тексту, збережену в українському перекладі. Чехословацькі ранні 1960-ті ідеально пасують як місце і час для письма про силу мистецтва. Тут Нерон має принести найвищу жертву богам в обмін на талант музиканта — і спалює Рим. Тут Шерлок Голмс намагається стати композитором з допомогою самої лише логіки. А митець обирає дружину залежно від того, як кожна з претенденток оцінить звуки його творів. …Ієрихон пав не тому, що фортечні мури рухнули від вібрацій голосного звуку труб; його мешканці самі запросили завойовників увійти і концертувати регулярно уже всередині міста, і так музика зблизила сусідні народи. Цей сюжет міг бути написаний лише до того, як радянські танки увійшли до Праги.
 
Українське видання «Ієрихонських трубачів» вийшло на останній хвилі культурного піднесення перед «закручуванням гайок», і перекладач вже розумів утопійність викладеного там. Оксана Забужко розгортає контекст існування тогочасного середовища інтелігенції, реконструює історію самого перекладу з точки зору дитини-спостерігача, що фіксує побачене й підслухане, а з роками постфактум осмислює усе, що відбувалося в родині та в країні. Такий історичний розріз робить оновлене видання — актуальним проектом з популяризації історії у кількох вимірах, а ще — помрію! — зразком для майбутніх структурно подібних книжок, де поєднувалися би тексти й контексти написання, перекладу, видання та засвоєння читацькою аудиторією.
 
Кадзуо Ішігуро. Похований велетень
 
Найсвіжіший роман найсвіжішого нобелівського лауреата в галузі літератури називають притчею і фентезі. Однак він, звісно ж, захоплює не лише прихильників жанрової літератури. А в сучасному українському контексті ця книжка здатна зрезонувати доволі сильно, адже зачіпає теми війни, примирення, травм і забуття.
 
Любителі артурівського циклу легенд упізнають знайомі декорації: дія твору відбувається нібито в часи, коли ще живі свідки завоювань славетного короля. Однак виявляється, що ці очевидці втратили пам’ять навіть про власне особисте минуле, не кажучи вже про історичні події. А їхні діти виростають необтяженими нагадуваннями про те, що раніше діялося на їхніх землях. Щоб повернути втрачені спогади, потрібно вбити дракониху, котра отруює диханням повітря — і тоді всі люди краю прийдуть до тями. Одначе чи справді потрібно знати все? Чи має людина пам’ятати все до найменших дрібниць? Забуття: це зло чи милосердя? Чим закінчиться конкретна історія племен саксів і бриттів у романі, і з чого вона починалася? Наскільки однозначні відповіді на ці та інші питання дає роман «Похований велетень»? Що точно: він збурює думки й почуття читача. Я, наприклад, роздумую над текстом Ішігуро вже другий місяць.
 
Ірина Славінська. Мої запасні життя
 
Есеїстика, мала проза — жанрове визначення цієї збірки нарисів може різнитися. Ірина Славінська — моя ровесниця, яка зростала і живе у ті ж часи, у схожому середовищі, що і я. Мабуть, ми читаємо схожі стрічки новин і часто одні й ті ж романи. Тому для мене її книжка є одним із перших висловів нашого покоління про себе у мемуарній формі. Тут дуже багато деталізованих описів, які переважають над авторефлексією. Дуже зрозуміле намагання зафіксувати якомога більше очевидних речей та спогадів, доки вони не стерлися, — обумовлене досвідом старших, які не встигли, не захотіли, не змогли своєчасно розказати нам про себе. Я би теж могла про це написати — бо це й мої сюжети та герої.
 
Для тих, хто пережив дев’яності, наївся радянщини у школі і потім витравлював її із себе, почув родинні спогади про Голодомор та Другу світову лише тоді, коли стало можна про це розказувати, формував та змінював світогляд синхронно з відкриттям архівів — це книжка, сповнена флешбеків і відчуття причетності до певної спільноти й генерації. Для інших — це ключ до розуміння таких, як ми: що відчували діти тоді, коли батьки боролися за виживання в умовах економічних криз і краху системи; чому ті, кому зараз за тридцять, не такі, як ті, кому нині щойно за двадцять або за сорок.
 
Як ми формулюємо питання, беручись за читання тієї чи іншої книжки? Як ми змінюємося після прочитання? Література не призначена для порятунку ні світу, ані окремих митців та читачів, однак вона точно здатна загострити відчуття і сфокусувати сприйняття дійсності. Читати ж бо теж треба уміти. Зрештою, як і розказувати історії.
 
Вам може бути цікаво
Книга-джойстик для родини, офісу та макроекономіки
Батько Вепр (колекція)
Даруємо знижку на дві книжки тижня від Надійки Гербіш!
«Нестерпна легкість буття»: коли для з’яви кохання достатньо шести випадковостей та однієї метафори!
Великі помилки з життя маленьких людей
«Митрополит Андрей Шептицький і принцип "позитивної суми"». Уривок з книги
stary_lev Стежити
дописів читачів