"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Петро Кралюк: «Гоголь палив «Мертві душі», щоб не видати свою агентурну діяльність»
Науково-популярна книга «Таємний агент Микола Гоголь» - тонка інтелектуальна провокація Петра Кралюка, яка ставить чимало гострих запитань до Миколи Гоголя (й без того, погодьтеся, суперечливої особистості). Чи був письменник, що так прагнув великоросійського визнання і спонсорства з царської скарбниці, шпигуном? Чи є наслідком агентурної діяльності нервові розлади Гоголя? Ким «редагувалася» повість Тарас Бульба та чому Микола Васильович кілька разів палив «Мертві Душі»? Письменник, філософ і науковець Петро Кралюк має особливу точку зору на ці питання.
 
Як Гоголь агентом царської охранки став. «Приїхавши у Санкт-Петербург, одразу після закінчення Ніжинської гімназії, Микола Васильович опинився у дуже непростій ситуації. Гоголь сподівався стати зіркою, опублікувавши свою романтичну поему «Ганц Кюхельгартен» і вклавши чималі гроші у видавництво цієї книги. Але «петербурзький дебют» обернувся для нього провалом. Тогочасна російська преса, у тому числі впливовий журнал «Московскій телеграфъ», доволі критично сприйняла книгу. Що зробив Гоголь? Викупив усі примірники книги, спалив їх і залишився без копійки.
 
 
За деякий час після цього випадку, посилаючись на депресію,  Гоголь їде у Німеччину. А восени 1829 року він зникає разом із «петербурзькими адресами». Як і багатьох дослідників, мене зацікавив цей факт: куди на три місяці подівся Гоголь? Я припускаю, що Микола Васильович провів цей час на Волині, де й відбулося його фатальне знайомство з Фадєєм Булгаріним – відомим російським письменником, журналістом і агентом Третього відділення імператорської канцелярії  Миколи І.
 
Вже після смерті Гоголя Булгарін дав свідчення, що саме він завербував Миколу Васильовича у царську охранку. Одне з таких свідчень було опубліковане у газеті «Северная Пчела», яку редагував і видавав Фадєй Булгарін, інше було знайдене у його особистому листуванні». 
Гоголь і польське питання. «Наставник» Миколи Гоголя Фадєй Булгарін розробляв на Волині «польське питання», бо сам був етнічним поляком. Після приборкання декабристського повстання у Росії, царська охранка активізувалася і чекала наступного удару, особливо з боку поляків. І, звичайно, Волинь була у зоні ризику: тут знаходилася Вища Волинська гімназія (колишній Кременецький колегіум єзуїтів) – один з основних осередків полонофільства у Російській імперії; у багатьох волинських містах існували польські масонські ложі, зокрема у Дубно. Швидше за все, Гоголь отримав завдання відвідати славетне місто Дубно. Чому я так вважаю? З першої публікації повісті «Тарас Бульба» видно, що Гоголь добре орієнтується на місцевості, детально описує підземні ходи, які були в Дубенському замку, пише про місцевий костел Бернардинів. Нехай хтось йому розповів про це…  Але він добре описує й волинські міста, що знаходились навколо. Згадує і Радивилівську митницю у романі «Мертві Душі», і верхівки Троїцького собору у Шумську – в повісті «Страшна помста» (після смерті Гоголя собор був зруйнований, а натомість зведений костел).
 
«Страшна помста» – це взагалі опис агентурної діяльності Миколи Васильовича на Волині. На початку тут з’являється козак Нікітка, який пиячить із польськими шляхтичами, потім він кудись випаровується, а у VIII розділі вже просто описуються шляхтичі, що готують повстання (хоча ці два моменти ніяк не вписуються у сюжет повісті)… Не думаю, що Гоголя було складно завербувати – сам він був русофілом та, як і більшість української інтелігенції того часу, хотів визнання у Петербурзі».  
 
Як Гоголь став великим російським письменником. «Зелене світло для Гоголя вмикається через два роки після ймовірної вербовки. У 1831-му виходить збірка «Вечори на хуторі біля Диканьки», а разом з нею – схвальна рецензія від Фадєя Булгаріна в «Северной Пчеле». Після чого почався немалий резонанс і розгорнулась ціла рекламна кампанія збірки. Зауважте, твір був опублікований після Листопадового повстання й, звісно, мав антипольський характер. Тобто Третє відділення працювало, пропаганда йшла на повну і для цього вдало використовувалися письменники. Треба зауважити, що Третє відділення займалося не лише шпигунством та пропагандою, а й «боролося з корупцією». Ані Гоголь, ані Булгарін не втрималися від спокуси описати у своїх творах агентурну роботу.  Наприклад, Булгарін написав відомий роман «Іван Вижигін», який дуже перегукується з «Мертвими Душами».
 
Гоголь весь час палив рукопис «Мертвих Душ», останній том так і не був надрукований.  Чому він це робив? Критики переконані, що Микола Васильович був дуже вимогливий до себе. Але ж це неправда – він видавав навіть свої незавершені твори, як от у збірнику «Арабески». На мою думку, Гоголь намагався прибрати з твору моменти, що видавали його агентурну діяльність». 
Хто й для чого замовив «Тараса Бульбу». «Не можна говорити, що повість «Тарас Бульба» писалася на замовлення. Але можна стверджувати, що її друга редакція значно сильніше звучить у великоросійському шовіністичному дусі, порівняно з першою, що з’явилась на сім років раніше. Так, твір вимагав доопрацювання і друга редакція вийшла кращою у художньому сенсі. Але, очевидно, без підказок не обійшлося, бо з’явилися моменти про царя, про те, як козаки помирають за Росію-матушку…  Думаю, Гоголь все-таки писав про Русь і споконвічно українські землі, але як були потрактовані його слова – це вже інше питання». 
 
Картина Олександра Бубнова
 
Що можна Гоголю, те іншим – зась! «Коли п’єсу «Ревізор» прочитали у цензурному комітеті – розгорівся скандал. Гоголю закидали, що він компрометує Російську імперію та чиновництво. Були заклики заарештувати письменника. Але Ніколай І чомусь приходить на прем’єру постановки «Ревізор» і показово аплодує з ложі. Після цього аплодують й усі інші. «Ревізор» обертається театральним успіхом для Гоголя. За дивним збігом обставин після цього Гоголь їде за кордон (зверніть увагу: більшість російських письменників, включно з Пушкіним, на той час – невиїзні).
 
А він – людина скромних прибутків, весь час нарікав на гірку долю і просив грошей, жив та харчувався по друзях…  Як гадаєте, звідки взялися кошти на поїздку? Цар-батюшка великодушно виділив Гоголю 5 тис. рублів (для порівняння – гімназійний вчитель на рік отримував 300 рублів і вважався заможною людиною). Коли мені російські критики розповідають як високо Ніколай І цінував письменницький талант Гоголя, я їм пригадую історію про Кондратія Рилєєва – дуже талановитого поета, якого Ніколай І стратив на шибениці. 
Отож, необмежений у коштах Гоголь їде у Париж, де спілкується з польськими емігрантами, зокрема – з Богданом-Юзефом Залєським, Адамом Міцкевичем. Розповідає там, як він любить Польщу й ненавидить Росію. А потім благополучно повертається у Петербург і (о, диво!) ніхто його не притягує до відповідальності».
 
У Петербург верхи на чорті. «Гоголівський сюжет – угода з чортом, яку він все-таки підписав, – обернулася для письменника внутрішнім конфліктом, параноєю та психічними розладами. Деякі дослідники відверто говорять, що наприкінці життя він страждав від шизофренії, хоча медичного підтвердження цьому немає… На початку 19 ст. малоросійське дворянство (як і сім’я Гоголя) опинилося біля розбитого корита. З одного боку, воно відчувало прив’язаність до Імперії і водночас розуміло, що це вже не їхнє. Мабуть, Гоголь переживав щось подібне, ідучи працювати у царську охранку, бо роздвоєння особистості присутнє не лише у його житті, а й в літературі... Особливо, якщо аналізувати два варіанти повісті «Тарас Бульба».
 
З одного боку, твір надзвичайно патріотичний, де Тарас Бульба - герой, що б’ється проти ляхів і навіть вбиває рідного сина за його перехід на бік ворога. Але це все зовнішній антураж. Пам’ятаєте, як називався кінь Бульби? Чорт. У першій редакції книги на Січ їде 13 козаків – «чортова дюжина». І таких моментів у повісті дуже багато. Крім того, образ сина Андрія є не негативним, а навіть героїчним. Він набагато кмітливіший, аніж його старший брат. Андрій не принижується і не просить у батька пощади. А Бульбу письменник відверто називає синовбивцею. У Гоголя завжди так: є верхній «офіційний шар» твору, а під ним ще кілька підводних течій». 
Фрагмент ілюстрації Ольги Іонайтіс
 
Чий Гоголь? «Попри усю суперечливість особистості Гоголя я не став би викидати його з українського літературного процесу. Микола Васильович – представник української інтелігенції, він творив високохудожню класичну літературу і є одним з небагатьох наших письменників, хто відійшов від сільської тематики».
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage