0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Перекладаючи і редагуючи Бріджит Джонс
Коли декілька місяців тісно «спілкуєшся» з такою цікавою особою як Бріджит Джонс (нехай навіть це просто літературне редагування), ти хоч-не-хоч, а зачаровуєшся нею, дратуєшся через її імпульсивність, співпереживаєш їй, вболіваєш за неї. Дуже вже Брідж харизматична! А коли ми з перекладачкою Оксаною Мельник завершили наше «листування на полях тексту», мені захотілося трохи поговорити не у форматі редакторських правок, а розпитати Оксану, як вона прожила весь цей час із книжкою «Бріджит Джонс. На межі здорового глузду», і як вона впоралася із численними перекладацькими викликами цього твору: легкого для читання – це безсумнівно, і лише на позір легкого для перекладу.
 
Ольга Ренн, редакторка спецпроєктів «Видавництва Старого Лева»
 
ОР: Чому, на ваш погляд, Бріджит Джонс стала такою популярною? Я б сказала — феноменально популярною!
 
ОМ: Мабуть, не просто тому, що багато хто з молодих (а навіть не дуже молодих жінок) упізнає в ній себе й починає вірити, що, як і вона, зможе поступово вирішити власні проблеми (схуднути, знайти товариство для подорожі, завоювати хлопця мрії, зробити кращу кар’єру). Гадаю, завдяки тому, що Гелен Філдінґ зуміла зобразити щодення головної героїні, переплетене з долями її коліжанок і друга, з такими жартами й саме тією часткою іронії, яка захоплює читачок різної літератури. Це той складник, якого частенько бракує іншим представницям писань жінок про жінок. Тут немає сентиментальності як такої, тож якщо де-не-де й надибаєте щось подібне, це буде «стьоб», приховані глузи, від яких вас так чи інакше знову розбере сміх. Кожен знаходитиме в романі про Бріджит своє: кумедні відгуки на тогочасні мюзикли-музику-книжки, інформацію про тогочасні бренди одягу, прикладну географію лондонських кафе-пабів-крамниць.
 
ОР: Книжки про Бріджит Джонс — це чик-літ (жанр масової жіночої літератури, – ред.), така собі жіноча легка проза. Чи легко перекладати такі легкі книжки? Що було найскладніше?
 
ОМ: Там справді легка канва — так би мовити, підклад сюжету та діалогів, часом певні фрази перекладалися вже автоматично. Проте ця легкість чи не на кожній сторінці приховувала підводні камені, серед яких різні алюзії, натяки, явні чи неявні цитування, причому і з масової культури, і з «високої полиці». Як книжка про повсякдення, і перша, і ця друга частина «щоденника» головної героїні занурені в топоніміку Лондона, у життя його вуличок і провулків, у те, що мешканка цього міста могла дивитися по телевізору, що лунало на радіо, який одяг продавався в магазинах, які марки продуктів вона несла додому з супермаркету чи від батьків. Можна було дещо узагальнювати, але мені видався цікавішим такий підхід, коли вдалося максимально зберегти деталізацію побуту, до якої вдавалася авторка. При цьому у тексті є багато приміток, без яких багато що просто не прочитувалося б. Переді мною теж поставала дилема: додавати до оригінального тексту ці «мініпідвальчики» і «відгалуження» чи залишати розшуки читачам. Я вирішила спинитися десь посередині, аби зробити читання книжки комфортним. У цій «легкій» книжці чи не найскладнішим було надати виразності мовленню персонажів, «обдарувати» їх слівцями, які би не уподібнювали їхнє мовлення. І тут згодилося спілкування з багатьма людьми, мова яких запам’ятовується, і звичка звертати увагу на ці фрази, слівця, примовки тощо.
 
ОР: Мені здається, що особливим викликом у цьому перекладі був гумор. Британський гумор часто зав’язаний на соціальному і культурному контексті. Як ви з цим упоралися?
 
ОМ: Чи я з цим упоралася, скаже читач. Можу лише поділитися якимись перекладацькими прийомами й метою, якої мені хотілося досягти за їхньою допомогою. Мабуть, перекладаючи саме цю книжку й редагуючи попередню, я наблизилася до розуміння зсередини, що ж таке той британський гумор. Скільки всього може бути заховано просто в імені (скажімо, такому звичному для вуха, як Чарлі чи Джонні), яке є у персонажа, у новотворах, які він використовує в мовленні, у навмисних чи мимовільних помилках, яких припускається у розмові або на письмі. Гумор саме цієї книжки великою мірою тримається на прізвиськах, які персонажі постійно дають одне одному, а на цих прізвиськах і грі з ними може базуватися розмова, до них маємо відсилання далі в тексті. Їх не перекладеш, калькуючи, бо не буде смішно, тому я також намагалася вдаватися до мовних ігор і до таких слів, які б закарбовувалися в пам’яті, були «смачними». Нерідко треба було вигадувати інші жарти замість тих, які в англійському тексті ґрунтуються на омонімії англійської лексики (наприклад, twins — і «близнята», і «парні ліжка»; bottom — «дно» і «задниця»), але так, аби оригінал залишався в полі зору. Також не раз поверталася до перекладу віршованих приповідок, рядків пісеньок, до яких вдаються то Бріджит, то її шеф Річард Фінч: за двома рядочками тексту ховається іноді по годині (а то й не по одній) роботи. Наприклад, якщо у Гелен Філдінґ алюзія на фольклорну пісеньку, я теж намагалася стилізувати уривочок під народну творчість, якщо примовляння до зарядки, римувала щось відповідне. А ще ж уривки якихось відверто еротичних поезій, віршика, що мав містити масні натяки і водночас алюзію на примовку до рольового танцю.
 
Особливо на рівні гумору я дуже вдячна за співпрацю літературній редакторці, тобто вам (Ользі Ренн – ред.). У багатьох випадках ви сміливо витягали з моїх нотаток і надавали перевагу далеко не загальновживаним слівцям, завдяки яким діалоги ставали ще смішнішими. Не раз ви також зауважили, що стилістичний засіб, трансформований в іншу мовну систему, вже не прочитується, а навіть запропонували, від яких слів можна відштовхнутися, аби домогтися потрібного гумористичного ефекту. Це те, що запам’яталося з нашої співпраці й, безперечно, пішло на користь текстові.
 
ОР: Дякую, Оксано, це були справді цікаві пошуки! А ще мені цікаво, як ви давали собі раду з сексуальними слівцями. У книжці багато розмов про любощі, багато сексу і, звісно ж, це все присмачено дрібкою гумору.
 
ОМ: Насамперед, правду кажучи, я занурилася в словники, але тут був нюанс: намагалася врахувати те, що книжку написано наприкінці 1990-х, себто й наші слівця мали бути приблизно того часу. Тобто то була така собі реконструкторська робота J. Щоби не втрапити у пастку власної любові до нової чи незнаної лексики, перевіряла різні вислови на своїх коліжанках і друзях, іноді такі бесіди провокували в нас напади реготу. Поза тим, доводилося стежити, кому саме (передусім якій віковій категорії) вкладено в уста певні репліки, яке маркування мають ті чи інші слова (скажімо, чи це нейтральна лексика, чи сленгова, чи взагалі її табуйований шар).
 
ОР: Який ваш улюблений найсмішніший момент у книжці «Бріджит Джонс. На межі здорового глузду»? Зізнаюся, моїх є два: це епізод з «майтелесами» для моделювання фігури і це абсолютно провальне інтерв’ю Бріджит з Коліном Фертом.
 
ОМ: У мене, мабуть, робоча поїздка Бріджит до Лестерширу, звідки вона мала увімкнути ефір із розпорядником Кворну, найдавнішого полювання на лисиць у Великій Британії. У цьому епізоді є все: прізвиська, діалоги, побудовані на грі слів та непорозуміннях, сплески емоцій, а врешті його продовжує реакція на появу відеосюжету Марка Дарсі після приїзду Бріджит додому.
 
ОР: Що вас дратує в Бріджит? А що в ній ви полюбили?
 
ОМ: Дратує надмірне захоплення Бріджит Марком Дарсі із фільму «Гордість і упередження», її сліпе дослухання до численних мотиваційних книжок, оця некритичність, а ще те, що ця кобіта ніколи не вкладається в часові межі, себто вписатися в реченець і вчасно виконати найдрібнішу дію (бодай з’явитися на ранкову робочу нараду) — явно не її сильна риса. Крім того, за що б не взялася, Бріджит конче потрапить у якусь дурнувату ситуацію, найбезглуздіша — ой, я навіть вагаюся між тією, де вона бере інтерв’ю в Коліна Ферта й тією, коли поліція допитує її у зв’язку зі скаргою сусідів на сморід у коридорі.
 
Не впевнена, що полюбила її, радше заприятелювала, от як із сусідкою, з якою довго живеш у доволі тісному спільному просторі і згодом починаєш бачити в собі якісь її вади чи позитиви, у розмовах із друзями кажеш: «На моєму місці Бріджит сказала б, що…». А взагалі, неправда, як перекладачка я таки полюбила її за те, що мусила багато до чого дошукуватися, купу всього з’ясовувати і перевіряти, а це саме те, що в перекладі вабить і провокує, поза допасовуванням слів. З іншого боку, як людині, якій доводилося спостерігати за своєю країною після перемоги на виборах невігласів-«чарівників», мені було куди легше переживати цей час із Бріджит, з якою принаймні увечері перемикалася на незвичну для себе манеру висловлюватися й без докорів сумління зверталася до тих шарів лексики, яка не належить до мого, скажімо так, «денного» сегменту висловлювань.
 
Вам може бути цікаво
Книги Творчої майстерні «Аґрафка» з автографом та знижкою -15%
Маламандер
Ермос Джордж
Бут Том
Тейлор Томас
Трикутник Зевса
stary_lev Стежити
дописів читачів
Матеріали по темі
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати