Павло Коробчук: Третина «Ключових клапанів» – це особисті історії
Під час Книжкового Арсеналу відбулась презентація нового роману Павла Коробчука «Ключові клапани». Історії життя чотирьох шкільних друзів, що вплетені в історію української Незалежності, розповідають про дружбу і зраду, славу і звинувачення, хворобу і любов, музику й мужність. Разом із модератором зустрічі – письменником Олегом Коцаревим – говорили про те, як ми творимо історію та як історія творить нас.
«"Ключові клапани" – багатошарова книжка, – почав розмову Олег. – Вона переповідає політичну історію Незалежності України. Але що цікавіше – це майже 30-літній культурний зріз. Яку музику ми слухали усі ці роки, яке телебачення у нас було, зрештою, як змінювалися гроші. У книзі радісно і драматично водночас описано перехід від карбованця до гривні: герой дізнається про це вже під час пограбування і з подивом досліджує нові, невідомі для нього купюри. Тобто маємо не лише політичний контекст, а й смислові сфери».
«Дія роману охоплює 28-літню історію України, – розповів Павло. – Вже коли зріла ідея написати історію чотирьох героїв, зрозумів, що у нас немає романів, котрі охоплюють цілісно період від здобуття Незалежності і до наших днів. До речі, незбіги в історичних фактах зроблені свідомо. Фактаж ретельно перевіряв, наприклад, гуглив, чи жуйка «"Турбо" була вже у 1992 році або ж з’явилась пізніше. Вивчав архіви, щоб відтворити хронологію акції "Україна без Кучми"».
«Власне, "Україна без Кучми" – це несправедливо призабута сторінка. Шкода, бо ці події дуже вплинули на нашу історію. І мені імпонує, що Павло не вдається до чорно-білого висвітлення цього доволі суперечливого періоду», – зауважив модератор.
«Існує думка, що епохи розвивається не спірально, а етапами: кожен відрізок автономний і не є продовженням попереднього, – казав Олег. – Герої "Ключових клапанів" – різні у кожен з періодів, встигають побути і наївними, і розчарованими, і досвідченими».
«У книзі є два рухи часу: лінійний-хронологічний і спіралеподібний. Це, як море, що рівне до лінії горизонту, але хвилі на ньому закручуються і повторюються. Лінійність притаманна історії країни, а спіралеподібність – персонажам. Наприклад, батько головного героя втрачає ногу і через багато років, в силу зовсім інших обставин, його син також втрачає ногу. Також свідомо повторювані діалоги під час інтимних сцен. Я навіть намагаюся помістити у цю "спіраль часу" читача – щоразу повернути на початок розділу, відтак повторюваність дій надзвичайно важлива для цієї книги», – розповів автор.
«Читаючи «Ключові клапани», все ж пам’ятаємо, що художня книга – це не підручник з історії, – додав Олег. – Текст сповнений метафор, тут багато гри зі словом, особливо в діалогах персонажів. Це застереження я мушу вжити, зважаючи на українську традицію сприймати літературу як точне відтворення реальності. Книжка Павла демонструє відхід від цієї домінантної традиції. Роман Коробчука залишає читачеві лакуну, щоб самостійно подумати, проаналізувати і зрозуміти деякі події. Це важливо, бо тема історії зараз є суперактуальною для нас всіх (порівнюючи хоча би з 2000-ми, коли такої тотальної цікавості не було)».
«Якщо говорити про правду і вигадку у тексті, то роман на 1/3 складається з моїх приватних історій. Наприклад, історія з пограбуванням абсолютно реальна: це сталося з моєю сім’єю у 90-х, грабіжники вигребли посуд з серванту і виклали тарілочка на тарілочку, на підлозі лежали кучугури одягу – потім у тексті я порівняв їх з курганами. Я є барабанщиком, гітаристом і закінчив 4 класи фортепіано – тож мотив музики також взятий з мого життя... Ще третина роману – це історії моїх друзів, архівні матеріали. А решта – абсолютна вигадка. Хоча саме до вигаданих фактів найменше прискіпуються читачі».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно