0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Паоло Джордано: «Завжди, коли я сідаю писати, немовби повертаюся у дитинство»
 
Усі ми з нетерпінням чекаємо на приїзд італійського письменника Паоло Джордано в Україну та презентацію його книги «Чорне і сріблясте», яка відбудеться під час Форуму видавців у Львові. Перша книга автора - «Самотність простих чисел» - стала світовим бестселером та перекладена понад тридцятьма мовами. Що розповідав Джордано про свою першу літературну роботу? Якою бачить свою творчість у майбутньому? Чим для письменника є самотність? Знайдемо відповіді в інтерв’ю для видання BookBrowse.
 
- Ви фізик, і взялися за літературу. Що книга може розповісти нам такого, чого не здатна розповісти математична задача?
 
- Книги (а надто романи і поезія) можуть говорити нам про неоднозначність світу. У той час, як математичний доказ є або правильним, або неправильним, - література лежить десь між реальним і нереальним, і часто є наближеною до істини. Гадаю, що саме ця наближеність до істини робить книгу такою захопливою і гуманною.
 
- Що вам сказали ваші академічні консультанти, коли дізналися, що ви написали книгу?
 
- Ніхто нічого не знав, поки книгу не було опубліковано (навіть мої батьки нічого не знали). Тож першою реакцією кожного було: «Книга? І коли ж тобі випав шанс її написати?». Спершу мої консультанти були вельми доброзичливими: вони приємно здивувалися, побачивши моє обличчя в газетах і на книжкових вітринах. А потім, коли книга почала набувати популярності, деякі з них почали непокоїтися. Напевно, це було почасти тому, що я не мав змоги присвятити себе своїй роботі так само серйозно, як і раніше, а почасти й тому, що я проміняв наукову істину на більш сумнівне (на їхню думку) мистецтво. 
 
- Самотність - це історія двох друзів, чоловіка і жінки, яка розвивається протягом двадцяти п'яти років. Що було важче: писати з точки зору дитини, чи з точки зору жінки? Чому?
 
- Писати з точки зору жінки було набагато важче для мене. Дитячі голоси - ось що дається мені найприродніше. Гадаю, це щось глибоко пов'язане зі мною як письменником: завжди, коли я сідаю писати, я немовби повертаюся у дитинство, навіть коли описую 80-річного персонажа. З іншого боку, жіночий світ - це те, що я тільки спостерігав збоку і відчував опосередковано. І, якщо вже бути чесним щодо обох статей, то я мав позбутися певних спокус, страхів і пересторог, які провокує в мені жіноцтво.
 
 
- Вплив дитячого і підліткового досвіду на майбутні події є однією з ключових тем цієї книги. Чи є у вас спогад із дитинства, який позитивно чи негативно вплинув на ваш дорослий шлях? 
 
- Якби я мав щось подібне, я б у цьому, певно, ніколи не зізнався, а книга слугувала б мені формою сповіді. Чесно кажучи, я не пам'ятаю жодної великої  події. Може вона прихована дуже глибоко в моїй підсвідомості, хто знає? Проте маленьких щоденних подій достатньо, щоб вивчити і запам'ятати біль із дитинства. 
 
- Як щодо пам'яті про юнацький період?
 
- Найбільш автобіографічний момент книги - це саме мій шкільний досвід. Я приїхав із дуже тихого містечка неподалік від Турина і опинився у школі, переповненій дітьми так званого «вищого класу». Всі видавалися розумнішими і старшими за мене, а моєю першою реакцією на це був страх.
 
- Ви досить молоді, і це ваш перший роман. Чи є щось таке, що нові письменники можуть запропонувати своїм читачам, а натомість романісти-ветерани не можуть? 
 
- Я звик думати, що якась спонтанність і свіжість - це прерогатива тільки першої книги, коли ти ще й досі молодий і недосвідчений, і (в певній мірі) чистий. Потім я прочитав «Моя сестра, моя любов» Джойс Керол Оутс. Цей роман, написаний дуже досвідченою жінкою, якій понад сімдесят років, має більше спонтанності та свіжості, ніж роман будь-якого молодого письменника, який я будь-коли читав. Тож відповіді, ймовірно, немає. 
 
- Чи вплинув ваш літературний успіх на ваші наукові амбіції? Можливо, у вас виникла спокуса покинути фізику і натомість вдатися до богемного літературного життя?
 
- Це було більше, ніж спокусою. Нещодавно я завершив свою кандидатську програму і вирішив покинути фізику. Неможливо робити водночас дві настільки відповідальні справи.
 
 
- Про що ви хочете писати в майбутньому?
 
- Я якраз почав свій новий роман. Я й досі не знаю, яким він буде, але я впевнений, що знову зосереджу увагу на взаємозв'язку між різними етапами життя і віку. Але цей буде в основному з точки зору дорослої людини.
 
- Джозеф Конрад писав: «Ми живемо так, як і мріємо - на самоті». З іншого боку, Е. М. Форстер порадив нам «тільки підключатися». Ми бачимо, як Аліса та Маттіа долають ці суперечливі конфлікти. До речі, як гадаєте: наша самотність урешті-решт приводить нас одне до одного? Чи, може, вона нас навпаки розлучає?
 
- Намагаюся відшукати правильну відповідь. І це займе багато часу. Я міг би дати дві протилежні відповіді, залежно від дня (або навіть часу доби). Інтелектуально кажучи, я думаю, що життя - це самотність. Але ми можемо проводити час разом.
 
- «Самотність простих чисел» було продано у величезних кількостях на міжнародному рівні. Очевидно, що є сильний універсальний елемент у центрі цієї історії. Чи могли б ви стверджувати, що в її центрі є сильний італійський елемент? І якщо так, то в чому він полягає? 
 
- Коли я писав це, я був в основному під впливом американської літератури і зарубіжного кіно. Звичайно, події книги відбуваються в Турині - місті, де я народився і досі живу. Проте Турин насправді не має жодних визначених італійських рис - в цілому це дуже європейське місто, і я гадаю, що це посприяло універсальності книги.
 
Переклад інтерв’ю - Оксана Осмоловська 
 
Вам може бути цікаво
Чаротворці
Декаданс Гемінґвея, або Переможець не має шансів виграти
Маленька книжка про маленького хлопчика і його тата
Однакові чи різні? Геноміка
Вальдес Марія Елена
Берґна Моніка
stary_lev Стежити
1635 дописів 37502 читачів