"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Паоло Джордано: «Щодня я борюся з порожнечею, починаючи на чернетці новий твір»
У театрі ім. Леся Курбаса відбулася зустріч з відомим італійським письменником Паоло Джордано, що відвідав Форум Видавців на запрошення «Видавництва Старого Лева». Паоло та головний редактор ВСЛ Мар’яна Савка презентували львів’янам одразу два українських переклади творів автора – «Самотність простих чисел» та «Чорне і сріблясте». До розмови приєдналися перекладач обох книг Андрій Маслюх та їхній редактор Катерина Міхаліцина. До вашої уваги – кілька думок Паоло.
 
«Частину свого життя я працював фізиком і більшість часу проводив зі своєю родиною. Тож коли раптово на мене ринула літературна слава, я виявився зовсім не готовим, не знав як на це реагувати. Перші роки були наче іспитом, який я мав здавати щодня. Я був стресованим і напруженим, відчував, що це якийсь фейк. Думав: от я прокинусь, і усе це зникне. А зараз я дуже шкодую, що не насолодився першими роками після того, як вийшла «Самотність простих чисел».
 
«Чим я завдячую успіху «Самотності простих чисел»? Якби не ця книжка, то я ніколи б не зміг відвідати стільки чудових міст, зокрема Львів. Тому зараз я вдячний цій книзі – вона відкрила мені світ».
 
 
«Вже кілька років я не займаюся фізикою і тішуся з цього. Бо праця письменника - самотність, а праця фізика - це взагалі аскетизм, тим паче, що я вивчав фізику елементарних частинок. Перебуваючи у світі науки надто довго, ти перетворюєшся на дивака, а я, чесно кажучи, не був до цього готовим. Але і фізика, і письменницька майстерність має спільну рису : коли ти завершуєш книжку чи теорему – на секунду світ зупиняється. Це хвилина абсолютного задоволення».
 
«Я не знаю жодного серйозного читача, який любив би веселенькі книжки. Бо життя наше – трагедія. Якщо людина, він чи вона, присвячує своє життя читанню книжок, отже він чи вона шукає відповідей на запитання. Отже він чи вона розуміє певну трагічність нашого існування. Бо коли усе гаразд, ми легко пливемо за течією і не шукаємо відповідей, бо власне і запитань не виникає».
 
«Розгадка шаленої популярності «Самотності простих чисел»  – це описаний у ній біль дитинства, який більшість із нас виростаючи забуває. А книзі цей біль присутній і, читаючи її, ми раптом згадуємо травматичні моменти свого дитинства. Звісно, у книзі цей біль загострений, бо література схильна до гіперболізації. Одним із моїх найулюбленіших романів  є  «Злочин і кара». Я ніколи не забуду почуття, які він у мені розворушив. І оця емоційна формула, вбудована у структуру роману, є ідеальною схемою впливу літератури на читача».
 
«Я ніколи не дотримуюся дедлайнів і мої видавці дуже засмучені з цього приводу. У цьому (і не лише в цьому) наша відмінність з перекладачем. Перекладач має цілком конкретну ціль – текст, з яким він має боротися. А письменник працює з абстрактними речами. Щодня я борюся з порожнечею, починаючи на чернетці новий твір. Я не знаю, як поведуться мої герої, не знаю, як вони виглядатимуть врешті-решт».
 
 
«Стосунки із написаними книжками - наче стосунки з надрукованими фотографіями. Вони викликають часом сором, часом сміх, часом ностальгію і глибокі роздуми, але ти завжди знайдеш до чого придертися. І письменницький хист полягає у тому, щоб забрати з тексту моменти, за які тобі буде соромно років через 20. Саме тому для письменника дедлайн – річ небезпечна. Так, на тебе тисне багато речей, візьмімо хоча б страх забуття, але найгірше що може статися – це поквапитися і видати сирий твір».
 
«Письменник дуже і дуже рідко буває задоволений текстом, і я не виняток з цього правила. Але коли я писав «Самотність», то був абсолютно виснаженим  – приходив вночі після цілого дня в університеті і сідав за книгу. Тож я не мав сил по сто разів переписувати текст. Тепер, коли у мене є багато вільного часу, написати нову сторінку стає дуже тяжко. Мабуть, оця боязнь почати нову сторінку й виробила у багатьох письменників схильність до алкоголізму. Отже я, щоб не стати алкоголіком, щодня зачиняюся у кімнаті на 5-6 годин без інтернету. Часом можу півдня намотувати кола по кімнаті, перш ніж напишу бодай сторінку».
 
«Квітка, зображена на українській обкладинці «Чорного і сріблястого»,  – «стрелітція», або її ще називають «райські пташки» -  моя улюблена. Дизайнер не міг цього знати, бо, правду кажучи, квітка таки страхітлива. Власне у книзі є птаха, що приносить смерть, і ця квітка мені нагадує цю птаху».
 
Старий Лев висловлює подяку за сприяння «Італійському інституту культури у Києві» та безпосередньо Анні Пасторе.
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage