Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.
wishlist
Stary Lev Logo
На жаль, нічого не вдалось знайти за вашим запитом.

Ольга Войтенко: Дуже багато досвідів ми беремо з книжок
В межах 27 BookForum українські письменниці Валентина Захабура та Ольга Войтенко взяли участь у книгобатлі від модераторки зустрічі – блогерки Анни Полегенько. Занотували для вас кілька цитат з онлайн-зустрічі.
 
 
Валентина Захабура, авторка книжки «Лепрекони»:
 
Я почала писати ще в дитинстві. Тоді я писала фанфіки, хоч і не знала, що вони так називалися, і не думала, що продовжу писати в дорослому віці.
 
Мені хотілося писати книжки, які будуть однаково цікаві і дітям, і дорослим, написати про світ, в якому діти самі вирішують свої проблеми, показати світ дорослих очима дітей.
 
Герої моїх книжок налаштовані на те, щоб розуміти одне одного, допомагати одне одному.
 
Діти люблять реальні історії, менше люблять історичні. Або люблять історичне фентезі. Важливо, щоби з героєм книжки з самого початку можна було себе ототожнити: з проблемою, з дитиною, з підлітком, з дорослим. Якщо ми не хочемо і не можемо себе ототожнити з героєм, то нам ця історія не завжди подобається. «Лепрекони» – це книжка для дітей старшого віку – 8-10 клас. Тут я акцентувала на мові підлітків, не вживаючи сленгу, але намагалась передати підліткові імпульсивність та максималізм. В «Лепреконах» читачі впізнають і дітей, і дорослих, і кажуть: «О, це ви як мою маму описати» або «Ви майже як про мою дитину пишете». Тоді супер, я вгадала. Хоча багато чого списувала зі своєї родини.
 
Зникнення інтернету – це не так страшно, але, дивлячись на сучасних підлітків, я розумію, що їм це трошки важче. Мені здається, найцінніше, що ми маємо, крім інформації та вміння її здобувати з книжок, інтернету і навколишнього світу, є вміння комунікувати. Через COVID-19 ми обмеженні у спілкуванні, але, навіть перебуваючи в одному класі в школі щодня, діти можуть не спілкуватися одне із одним. Кажуть, що школа – це для соціалізації дитини, але дуже часто цього не відбувається. Коли я роблю різні активності для підлітків у бібліотеці, вони раптом дізнаються, хто яку музику слухає, хто любить ті самі ігри, дивиться ті самі фільми, хоча 9 або 10 років вчаться в одному класі.
 
 
Ольга Войтенко, авторка трилогії «У світлі світляків»:
 
Я почала писати в 2013 році і теж не думала, що й зараз писатиму книжки.
 
З самого початку, починаючи писати книжки, я була переконана, що підліток повинен бачити, що герої історії говорять так само, думають так само, поводяться так само, як і він. Тому я акцентувала на мові і на своєму досвіді, як я себе почувала в той момент.
 
У мене режисерська освіта, і я багато думаю про навколишнє середовище, тому мені здається, що дуже важлива мова та те, щоби підліток впізнавав себе у ній. З моєю редакторкою ми говорили про сучасну мову: не хочеться переступати літературні межі і канони з точки зору грамотності, бо підлітки це теж беруть до уваги, і хотілося би бачити чисту українську мову, але коли підлітки говорять в книжках літературною мовою, якою вони насправді не спілкуються в житті, то такого я би не хотіла для своїх творів.
 
Я не була підлітком, я була дорослою одразу, бо вчилася у двох вишах, з 15 років навчалася гри на фортепіано, в мене було багато навчання, і життям, звичним для підлітків, здається, я не жила. Підлітком я себе відчула років десь у 28, коли закінчила університет, працювала на кількох роботах, і зрозуміла, що я щось пропустила. Можливо, саме тому, я почала писати про підлітків, бо мені захотілося повернути це відчуття, коли ти ще все досліджуєш, коли в тебе ще немає великого навантаження.
 
У своїх книгах «У світлі світляків» я проводжу експеримент над підлітками: що було би, якби інтернет зник і їм довелося приділяти більше уваги одне одному та тому, що навколо них. Я би порадила підліткам не робити проблему в усьому, всюди можна знайти щось нове. Одна моя героїня усвідомлює, що за межами інтернету, виявляється, є прекрасний світ, в якому існує ліс, світляки, незвичні створіння. Я не проти інтернету, це лише допущення «а що якщо» і варіант, як могло би бути.
 
На відміну від героїв книг Валентини Захабури, в моїх творах діти відірвані від реальності, вони потрапляють в ситуації, коли зникають світло, інтернет і всі дорослі засинають. Підліткам доводиться вирішувати свої проблеми без допомоги дорослих і досліджувати цей світ і шукати всі відповіді на питання самостійно. Мої герої-підлітки не ходять в школу, бо мають проблеми більш глобального характеру. В першій книжці вони ще не знають, наскільки це глобально, але далі починають дізнаватися незвичайні речі про цей світ.
 
 
Підліткам я раджу читати все, що подобається, і не ділити літературу на фентезі, реалізм, література високого чи низького рівня. В підлітковому віці я читала майже все, що потрапляло мені до рук. І мені здається, що сформувати свій світ і смак можна лише читаючи багато різної літератури. Якщо вам не сподобалась одна книжка одного жанру чи автора, то цілком імовірно, що може сподобатися інших. Дуже багато досвідів ми беремо з книжок.

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage