Ольга Войтенко: «Читання допомагає зрозуміти себе та інших людей»
У четвер, 14 березня, у книгарні-кав'ярні «Видавництва Старого Лева» у Києві вперше презентували підліткове фентезі Ольги Войтенко «У світлі світляків. На порозі ночі». Про першу книжку із трилогії, її головних героїв, світ без світла, страх темряви та досвіди авторка розмовляла із редакторкою видання Наталкою Малетич.
«В історіях Олі Войтенко мені завжди імпонували фантасмагоричні моменти, своєрідний магічний реалізм, – розповіла Наталка Малетич. – Читач повністю занурюється у світ героїв – трьох підлітків, котрі шукають світло у темряві, без зв'язку зі світом та інтернету».
«Одно дня я опинилася без світла та інтернету, – розповіла про те, як виникла ідея книжки, Ольга Войтенко. – В сучасному світі ми не звикли до такого. Єдине, що залишається робити – це читати книжки. В такі миті починаєш думати, що таке життя цілком нормальне. Можна спілкуватися з рідними чи сусідами, пити з ними чай. Можна говорити, а не переписуватися. З цього досвіду і з'явилося оповідання, хоч я навіть не думала, що можу писати для дітей. Свою героїню Єву-Лізу вирішила поселити в схожі умови – світ без світла. Інші герої почали з'являтися по ходу, і зрештою оповідання переросло у щось більше – у трилогію».
Про досвіди та страх темряви
«За першою освітою я диригентка хору і музикантка. Під час навчання почала писати сценарії та долучатися до організації подій, потім навчалася на режисурі. Згодом взялася писати сценарії на телебаченні та зайнялася монтажем. Зрештою, почала писати, бо лише в цій професії я сама собі режисер і незалежна від інших думок. Тут допомагають досвіди із життя. Література – наче пазл, який складається із усього, що пережив раніше», – розповіла Ольга.
«У мене-підлітка немає нічого спільного із героїнею Євою-Лізою. Вона живе у світі, де є інтернет, який грає дуже важливу роль. У моєму дитинстві інтернету не було. Ми записували касети з радіо, читали книжки самі або їх зачитувала мама, – каже авторка. – Насправді дітей легко привчити до читання. Найперше прикладом батьків. Потім я це перевірила на своїй племінниці. Вона взялася за книжки, бо бачила, як я читаю».
Також авторка розповіла про страх темряви у дитинстві, який має і героїня твору Єва-Ліза: «У дитинстві я страшенно боялася темряви. Найперше через розвинену уяву. Коли ти не бачиш – можеш вигадати все, що завгодно. Навіть певний час спала з увімкненим світлом. Але головне, що у мене була сестра і кіт, які мене захищали від уявних небезпек».
Про життя із дислексією та важливість книжок
«У мене з дитинства були проблеми із читанням і письмом через дислексію. Я досі боюся читати вголос. Мої батьки-інженери із червоними дипломами довго думали, що зі мною не так. Раніше про це ніхто не знав. Мама змушувала вчити вірші на пам’ять. Гадала, що це покращить ситуацію. І це працювало. Зараз мені це не заважає бути автором, бо я не письменниця, а режисерка: бачу картинки, а потім їх переписую у текст», – авторка також поділилася тим, як це бути письменником із дислексією.
«Рей Бредбері говорив, що він отримав освіту в бібліотеці. Мені здається, це стосується багатьох. Читання допомагає зрозуміти себе та інших людей. У книжці ти можеш бути собою», – підсумувала зустріч Ольга Войтенко.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно