0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Ольга Герасим`юк: «Немає минулого, майбутнього і сьогодення»
Відома українська телеведуча, журналістка й письменниця Ольга Герасим’юк під час 26 Book Forum презентувала свою збірку есеїв та тревелогів «Я повернулася. Люблю». Всі історії авторка збирала понад десять років, починаючи ще з 2007-го. І лише нещодавно ці історії перетворилися у книгу, яка вийшла друком у «Видавництві Старого Лева». До вашої уваги – кілька цитат із події.
 
Я почала цю книжку словами, що цей день був такий, як і 100 років тому. Я вважаю, що часу не існує, немає минулого, майбутнього і сьогодення. Для жінок віку немає, вони не старшають, вони вдосконалюються. Я живу у тому відчутті, що все, що з нами відбувається сьогодні, вже було багато років тому, тільки ми трошки інакші, змінюються зовнішні атрибути.
 
 
Мені здається, що все почалося з випадку у дитинстві, коли я мало не втопилась. Я пішла з мамою на річку, де вона прала білизну. Вона прала, а я дивилася на дно. Якось зауважила, що навколо мене плавають рибки, тягнуться водорості, з рибками я наче знайшла спільну мову. А раптом все якось збурилося, мене закрутило  і я відчула, як мама мене підхопила, бо я вже опинилася на дні річки. А мені тоді було прикро, на кого ж я залишила тих рибок.
 
Моя мама казала, що у дитинстві, хоч куди б вона зі мною пішла, варто було їй тільки відвернутися, а я вже могла піти з кимось і говорити. Мені було завжди цікаво знати все.
 
Історія нічого не заховає. Переконана: якщо покопатися, то ми обов’язково знайдемо відповіді.
 
Розкажу, наприклад, історію про свого дідуся. Я його пам’ятаю досить сивим, його волосся було аж біле. Потім я дізналась, що дідусь посивів ще у молодості. Колись він був на кораблі, який вийшов із Кронштадта. Той корабель затонув, а мій дідусь вижив. Але він дуже довго чекав, поки його знайдуть, і за цей час посивів. Мене зацікавило, чому він опинився там. Я знайшла фото 1912 року з моряками – вони всі стояли суворі, і лише один моряк усміхався. Це був мій дідусь. Хоча це заборонялося. На фото був підпис – «Мінна школа». І так я дізналась, що мій дідусь вчився там і саме так потрапив на той корабель.
 
 
Чому я повертаюся? Відповідь на це питання також є у книжці. Колись мені малій дідусь постійно казав: «Муся (він так мене називав), ти завжди пам’ятай, що на моїй могилі мають рости квіти». Я тоді дуже сердилася на нього, злилась, грюкала дверима, бо не хотіла й слова чути про смерть. А потім я зрозуміла, чому він так казав. Йшлося про те, що треба весь час повертатися, аби посадити там квіти. Але не тільки у нього на могилі. Я думаю, що він мав на увазі саме це. Принаймні, я так це трактую.
 
Я ніколи не напишу ніякого роману. Я можу розповідати короткі історії, як у цій «Я повернулася. Люблю». Моє рідне місто Пирятин на Полтавщині у книжці впізнається на кожній сторінці і в кожному рядку. І ця книжка обов’язково повернеться і туди.
 
 
Вам може бути цікаво
Уривок із книги «Іван і Феба» Оксани Луцишиної
Богдана Бондар проведе майстер-клас з малювання у Києві
Літературний клуб Навиворіт: підлітки обговорять «Під скляним ковпаком» Сильвії Плат
Карибська кримінальна драма: Directed by Ernest Hemingway
Галина Вдовиченко презентує новий роман у Києві
Олег Сенцов: «Я пишу про те, що мені болить»
stary_lev Стежити
дописів читачів