Олена Стяжкіна: Україна навіть у колаборантів асоціюється зі свободою
У четвертий день 28 Book Forum у Львові відбулося відкрите інтерв'ю з письменницею Оленою Стяжкіною! Про книгу «Смерть лева Сесіла мала сенс», про рани, які досі болять, про нашу війну, мовне питання, Донбас, людські життя з Оленою Стяжкіною говорив письменник і перекладач Андрій Бондар.
Кілька думок із розмови занотували для вас:
Про травму у центрі книги «Смерть лева Сесіла мала сенс»
Андрій Бондар: Ця книжка мене вразила. Я досі перебуваю під впливом. Якби мене попросили коротко розповісти про що вона, то я би сказав, що це спроба подолання травми. Це спроба описати травму, знайти її джерело і художньо її осмислити.
Олена Стяжкіна: Якби мені йшлося сказати про що ця книга, то так: це історія про прописування, намагання подолати, говоріння про травму. Це спроба обмежити її. Оскільки біль не має кордонів, не має вербаліки. А якщо поставити знак, то це створює певні межі. Тоді щось з цим вже можна робити, якось працювати.
Але якщо говорити не в компанії однодумців, то я би рекламувала цю книгу як історію сімей, мелодраму, історію людей, які з нічого постають масштабними героями, або навпаки зменшуються до чогось дрібного. Між тим вони закохуються, грають в казино, водять тролейбуси… Вони всі різні. Але так, це книга про травму.
Про героїв книги «Смерть лева Сесіла мала сенс» та їхні імена
Андрій Бондар: У книзі дітей називають на честь німецького комуніста. Я це прочитав, як певний пакт з дияволом. Люди йшли заради якихось цінностей на те, аби вкрасти імена своїх дітей. Так вони наче символічно продали цих дітей системі. Це якесь таке пізнорадянське завершення, пародійне. Але все одно це пакт з дияволом.
Олена Стяжкіна: Це історія про те, як батькам запропонували за якусь винагороду назвати дітей на честь німецького комуніста Ернеста Тельмана, і батьки на це погоджуються, а це 1986 рік, тобто система вже хитається, а люди ще називають дітей на честь когось із системи. Це найкращий спосіб сказати, що було цінним для цієї системи.
Але ця історія реальна. Я її списала: коли у містечко Чистякове було перейменовано на Торез, туди мала приїхати французька делегація. І на честь Моріса Тореза одній жінці запропонували назвати двійню. Врешті мама погодилася: дівчинку назвали Тереза, а хлопця Моріс. Я цю історія знала давно, вона мене так вражала постійно. Зрештою родині дали телевізор і якийсь килим. І коли французька делегація мала їхати, то ці килим і телевізор стали забирати, а породілля бігла за автобусом і кричала: Поверніть! І оскільки це було на очах французів, то їй ці речі таки повернули.
Люди у моїй книзі були іншими. Один з тих, хто погодився назвати дитину на честь комуніста, переживав трагедію: його дружина померла при пологах, і він мабуть і не чув, що йому запропонували. Інша дівчина не мала чоловіка – її позиція була вкрай прагматична. Тож свою доньку вона назвала Тельмою. Тобто вони не погані люди.
Про мову в книзі
Андрій Бондар: Текст написаний двома мовами. З другої частини книги українська займає все більше місця. Але обидві мовні стихії відповідають за якісь свої певні настроєві, ідеологічні речі. Українська з’являється там, де є тема України. Хтось залишається українцем, хтось залишається з «совком», хтось – ні там, ні там.
Про війну на Донбасі
Андрій Бондар: Олена показує складні перипетії радянської ідентичності, які гостро проявлені на тлі війни, що почалася на Донбасі. Війна в структурі роману посідає важливе місце, вона має свою функцію. Війна – це завжди порушення порядку, але вона також оголює таку цікаву річ: підводить людину до риски, за якою людина мусить собі сказати, хто вона є. І оця безжальність в романі мені подобається. Тут речі названі своїми іменами, Олена дає розуміння читачеві, хто ворог. І зараз в часі гібридної війни важливо повторювати людям, хто є ворог. З одного боку ця книжка безжальна, з іншого – милосердна. Бо тільки через любов і ненависть можна дійти до справжньої суті людини. За цією книжкою зокрема можна вивчати антропологію людини радянської.
Олена Стяжкіна: Я думаю, що війни на Донбасі не можна було уникнути. Якщо подивитися на ХХ століття, то тут вимальовується картина нерозривності Першої і Другої світової воєн і тих подій, які відбуваються зараз. Впродовж ХХ – на початку ХХІ століття іде світова війна, у підґрунті якої – руйнація імперій. І оскільки цей процес проходить не швидко, не одночасно, то він не закінчується. У Першій світовій була повна руйнація Австро-Угорської імперії і напів руйнація Російської імперії. І у Другій світовій війні знову була руйнація імперій. Після цього в інший спосіб руйнується Британська імперій. Далі так званий соціалістичний табір. І тут залишаємось ми. Ми – останні в цьому соціалістичному таборі, у цій імперській пастці. І ми намагаємося поставити в цьому крапку. Така наша місія. І допоки не буде зруйновано Кремль, що як зомбі іде по вулицях і його завдання наїстися кров’ю та зробити це якомога більше, допоки не буде зруйнований цей Карфаген сучасної епохи, уникнути цієї війни не можна.
Про життя у ДНР та вільну Україну
Олена Стяжкіна: Зараз у ДНР немає життя, і що далі, то менше там можна жити. Зараз там такі умови, в яких можна тільки вмирати. Там страшна епідемія ковіду, яку не визнають як епідемію і як ковід. Лікувати нема кому, немає вакцини. Прекрасна Леся Літвінова передає на територію Донецька і Луганська кисневі концентратори, щоб рятувати життя українських патріотів. Але навіть не в ковіді справа. На цій території, як і в будь-якій окупації, взагалі нема майбутнього. Ні прописаного Кремлем чи місцевими колаборантами. Є один день, який може завершитися бомбою, шо прилетіла тобі в будинок. Чи вечір, у який тебе після комендантської години забрали – і ти зник. Шахти вмирають. Заводи випилються на метал. Є діти… Найбільш оплачуваний репетитор там зараз – з української мови. Українську мову витиснули. Але чому вчителі з української мови досі не опинилися десь в підвалах? Бо навіть діти колаборантів мають вивчити українську мову, щоб жити у вільній Україні, а не опинитися в Росії. Тому вчителі вчать і патріотів, і тих, хто хоче просто втекти з тієї території.
Зараз Україна навіть у колаборантів асоціюється зі свободою, з вільним життям. І цей пошук свободи все ж штовхає людей на зміни. Пошук кисневого концентратора, і в метафоричному значенні теж, штовхає на зміни.
Про час у книзі «Смерть лева Сесіла мала сенс»
Олена Стяжкіна: У цій книзі немає лінійної історії, тут час перебивається. Але це такий задум. Бо будь-яка травма порушує лінійність. Ти ніби живеш в очікуванні чогось. І цей перерваний час розбиває життя. Наче я розбила посуд об землю, а потім намагалася зібрати з нього щось інше. Тому кожний та кожна з читачів побачить там свій шматочок порцеляни. Той, який буде найгострішим чи найтупішим. Тому книжка така. Щоб захотілося її дочитати, зібрати ці фрагменти, зробити зі мною з них якусь красиву брошку чи щось інше. Мені хотілося б зробити так званий ремонт золотом цієї війни: склеїти цей посуд, може навіть не по стиках фрагментів, а з різних шматків, але щоб ці рани бути видимим. Нехай ці шрами склеєного посуду будуть золоті, а не криваві. Аби дивитися на них як на виріб мистецтва, але пам’ятати, з чого він створений.
Про проговорення минулого
Олена Стяжкіна: Ми взялися до роботи з минулим. Пропрацьовуємо травми Голодомору, Голокосту, винищення культури... З цим минулим ми працюємо, а з пізнорадянським – ні. Ми за замовчуванням погодилася на думку, що пізнорадянське порівняно з Голодомором – це добре. Але коли ми так порівнюємо, то це як вибір між поганим і гіршим. Ми порівнюємо свій час не з подібним у Франції, Німеччині чи США, а з Другою світовою і Голодомором. Звісно, ложка борщу ліпша, ніж її відсутність. Умовно: у Союзі нам давали квартири. Але не платили зарплату, за яку ви могли обирати, як хочете жити. Оце порівняння і робота з минулим – це величезний борг істориків і борг нас, сучасників. Ми не хочемо згадувати ці страшні черги, цю ковбасу невідомо з чого, бо нас це травмувало. Легше забути, замовчати, але все воно існувало і продовжує впливати на наше сприйняття життя та життя наступних поколінь. І нічого не вийде змінити, поки ми не почнемо проговорювати і пізнорадянське минуле теж.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно