0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Олег Сенцов: Ув`язнення розвинуло мене як письменника, але не сформувало
Сьогодні під час 27 BookForum відбулася презентація новинки від Олега Сенцова – двотомного видання, до якої увійшли щоденник «Хроніка одного голодування» та збірка малої прози «4 з половиною кроки». Зустріч модерувала Мар’яна Савка. А також згодом відбулася розмова за участі автора з Олесею Островською-Лютою про роль мистецтва у самопізнанні і саморепрезентації. Тож якщо ви пропустили прямі ефіри – не біда, ми обрали найцікавіші уривки з обох розмов. Про творчість в ув’язненні і не лише, про книги та майбутні фільми, про свою боротьбу та те, як в’язниця змінює людей, а також про те, чому варто прочитати двотомник – у нашому матеріалі.

Про письменництво під час ув'язнення
 
Я почав писати задовго до ув’язнення. Просто в цей період життя (а це багато часу – 5,5 років) я був в умовах, які тебе загартовують більше, ніж коли ти знаходишся на волі. Ув'язнення розвинуло мене як письменника, але не сформувало. Звісно, цей досвід змінив мене як автора. Я людина, яка завжди вчилася чомусь новому. Щодня намагався ставати кращим, працював над собою – у будь-якому становищі: у в'язниці чи на волі. Це була моя звичка. І в’язниця – це місце, де є багато часу, аби добре подумати над своїм життям. В’язниця мене змінила. Не тільки тому, що вона поставила мене в складні обставини, а бо просто був час поміркувати. Вважаю, що за ці майже 6 років я дуже сильно внутрішньо розвинувся. Писання у в'язниці – це був певного роду терапевтичний досвід. Тому що воно заповнювало час, відволікало від думок про щось жахливе. Це було як подихати свіжим повітрям, переключити негативні думки. І коли ти це завершуєш і бачиш якийсь результат, то розумієш, що немарно провів цей час. Зараз у мене зовсім немає відчуття, що я провів ці 5,5 років даремно.
 
Я намагаюсь писати про те, на чому розуміюся і що мені цікаво: якийсь свій досвід, досвід інших людей, те, що зі мною траплялось, що траплялось з іншими. І коли я пишу про інших людей: і в «Маркетері», і тут в «4 з половиною кроки» – я дуже добре їх знаю. Можливо, у цих розповідях щось є неприкращене, але це правда. Правда не завжди буває красивою. І про себе також намагаюсь писати максимально відверто. Творчість, на мій погляд, вона завжди інтуїтивна та ірраціональна.

Про боротьбу та гідність
 
5,5 років цієї рутини – це була боротьба за свою гідність. Система в'язниць влаштована на тому, щоб тебе принизити і зламати, зробити з тебе овоч чи худобу, яка просто киває головою. І тут я з ними воював кожен день за свою гідність. Це була головна боротьба. І цю боротьбу не можна було побачити ззовні. Люди, які перебувають на свободі, не розуміють, як ця система працює. Але якщо люди прочитають ці дві книжки («Хроніка одного голодування» та «4 з половиною кроки») – вони усвідомлять, за що була ця боротьба і як це все відбувалось.
 
Про життєвий оптимізм
 
Оптимізм у мене був завжди. Просто, опинившись у більш важких умовах, це стало найголовнішим, що підтримує.

Про випробування ув'язненням
 
У в'язниці такі ж люди, як і на волі: комусь не пощастило, хтось помилився, когось туди привела доля чи обставини. Ти був на волі – і ось ти в'язень. Ти не став іншою людино. Але в'язниця може зробити тебе іншим. В'язниця – це таке токсичне середовище, яке навіть з чогось світлого намагається зробити брудне. У мене це не перше випробування в житті, я був загартований складними ситуаціями. Але я собі ще з першого дня дав установку, що зроблю все, щоб залишитись людиною.
 

Про листи і підтримку
 
Я завжди відчував підтримку. Листів з Росії приходило більше, ніж з України. Це не тому, що з України мало писали, просто багато листів не пропускали: хтось писав українською, хтось прислав конверт з тризубом чи написом «Слава Україні». І це знищувалось. А з Росії приходили. І для мене це було так показово! Тому що коли приходили листи з України – марки були дуже різними, після Майдану з'явилось багато цікавих різноманітних яскравих марок. А російські всі були однакові – старовинна сіра будівля, схожа на в'язницю. У нас все яскраве і різноманітне, а у них – сіре і однакове.

Про нові проєкти та фільм «Носоріг»
 
Сценарій до фільму «Носоріг» був написаний ще 10 років тому. Потім він виграв декілька пітчингів: Держкіно, Одеського кінофестивалю. Це був потужний відомий проєкт, ми знайшли гроші, пройшли перепідготовку у 2013 році. Але коли мали стартувати зйомки – почалась Революція. Потім я потрапив до в’язниці. Зараз я вийшов, ми будемо розпочинати зйомки 1 жовтня. «Носоріг» – це кримінальна драма про 1990-ті роки. Це про нас у 90-ті, про цю епоху. Це був серйозний пласт, який нас змінив. Це життя ми показуватимемо як воно є, без прикрас. А головне – це кіно про людину, яка проходить якісь іспити, певний шлях, що її змінює, яка може повчитися на своїх помилках.
 
Мар’яна Савка про двотомник Олега Сенцова
 
Якимось дивовижним чином ці щоденники голодування є мотиваційною літературою. Читаючи про голодування, серйозне фізіологічне виснаження, оцю щоденну боротьбу, в якій ти не здаєшся, людина в певний момент знаходить для себе якісь опори. Бо у кожного з нас є свої випробування, якісь різного масштабу виклики, і дуже часто нам бракує віри, часто ми ламаємось, зробивши кілька кроків і не дочекавшись моменту нашої сили. Тому для мене ця книжка є ресурсом такої сили.
 
 
Вам може бути цікаво
Знижка 20% на книги Жоеля Діккера!
Асєєв Станіслав
Гнутись, а не ламатись: історії про сильних жінок
Від гарячих точок до хутора Обирок: виходить книжка Валерія Пузіка!
Дебют Мілана Кундери: що трапляється, коли «Жарт» змінює долю?
Я бачив його живим, мертвим і знову живим
stary_lev Стежити
дописів читачів