0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Олег Сенцов: Ув`язнення розвинуло мене як письменника, але не сформувало
Сьогодні під час 27 BookForum відбулася презентація новинки від Олега Сенцова – двотомного видання, до якої увійшли щоденник «Хроніка одного голодування» та збірка малої прози «4 з половиною кроки». Зустріч модерувала Мар’яна Савка. А також згодом відбулася розмова за участі автора з Олесею Островською-Лютою про роль мистецтва у самопізнанні і саморепрезентації. Тож якщо ви пропустили прямі ефіри – не біда, ми обрали найцікавіші уривки з обох розмов. Про творчість в ув’язненні і не лише, про книги та майбутні фільми, про свою боротьбу та те, як в’язниця змінює людей, а також про те, чому варто прочитати двотомник – у нашому матеріалі.

Про письменництво під час ув'язнення
 
Я почав писати задовго до ув’язнення. Просто в цей період життя (а це багато часу – 5,5 років) я був в умовах, які тебе загартовують більше, ніж коли ти знаходишся на волі. Ув'язнення розвинуло мене як письменника, але не сформувало. Звісно, цей досвід змінив мене як автора. Я людина, яка завжди вчилася чомусь новому. Щодня намагався ставати кращим, працював над собою – у будь-якому становищі: у в'язниці чи на волі. Це була моя звичка. І в’язниця – це місце, де є багато часу, аби добре подумати над своїм життям. В’язниця мене змінила. Не тільки тому, що вона поставила мене в складні обставини, а бо просто був час поміркувати. Вважаю, що за ці майже 6 років я дуже сильно внутрішньо розвинувся. Писання у в'язниці – це був певного роду терапевтичний досвід. Тому що воно заповнювало час, відволікало від думок про щось жахливе. Це було як подихати свіжим повітрям, переключити негативні думки. І коли ти це завершуєш і бачиш якийсь результат, то розумієш, що немарно провів цей час. Зараз у мене зовсім немає відчуття, що я провів ці 5,5 років даремно.
 
Я намагаюсь писати про те, на чому розуміюся і що мені цікаво: якийсь свій досвід, досвід інших людей, те, що зі мною траплялось, що траплялось з іншими. І коли я пишу про інших людей: і в «Маркетері», і тут в «4 з половиною кроки» – я дуже добре їх знаю. Можливо, у цих розповідях щось є неприкращене, але це правда. Правда не завжди буває красивою. І про себе також намагаюсь писати максимально відверто. Творчість, на мій погляд, вона завжди інтуїтивна та ірраціональна.

Про боротьбу та гідність
 
5,5 років цієї рутини – це була боротьба за свою гідність. Система в'язниць влаштована на тому, щоб тебе принизити і зламати, зробити з тебе овоч чи худобу, яка просто киває головою. І тут я з ними воював кожен день за свою гідність. Це була головна боротьба. І цю боротьбу не можна було побачити ззовні. Люди, які перебувають на свободі, не розуміють, як ця система працює. Але якщо люди прочитають ці дві книжки («Хроніка одного голодування» та «4 з половиною кроки») – вони усвідомлять, за що була ця боротьба і як це все відбувалось.
 
Про життєвий оптимізм
 
Оптимізм у мене був завжди. Просто, опинившись у більш важких умовах, це стало найголовнішим, що підтримує.

Про випробування ув'язненням
 
У в'язниці такі ж люди, як і на волі: комусь не пощастило, хтось помилився, когось туди привела доля чи обставини. Ти був на волі – і ось ти в'язень. Ти не став іншою людино. Але в'язниця може зробити тебе іншим. В'язниця – це таке токсичне середовище, яке навіть з чогось світлого намагається зробити брудне. У мене це не перше випробування в житті, я був загартований складними ситуаціями. Але я собі ще з першого дня дав установку, що зроблю все, щоб залишитись людиною.
 

Про листи і підтримку
 
Я завжди відчував підтримку. Листів з Росії приходило більше, ніж з України. Це не тому, що з України мало писали, просто багато листів не пропускали: хтось писав українською, хтось прислав конверт з тризубом чи написом «Слава Україні». І це знищувалось. А з Росії приходили. І для мене це було так показово! Тому що коли приходили листи з України – марки були дуже різними, після Майдану з'явилось багато цікавих різноманітних яскравих марок. А російські всі були однакові – старовинна сіра будівля, схожа на в'язницю. У нас все яскраве і різноманітне, а у них – сіре і однакове.

Про нові проєкти та фільм «Носоріг»
 
Сценарій до фільму «Носоріг» був написаний ще 10 років тому. Потім він виграв декілька пітчингів: Держкіно, Одеського кінофестивалю. Це був потужний відомий проєкт, ми знайшли гроші, пройшли перепідготовку у 2013 році. Але коли мали стартувати зйомки – почалась Революція. Потім я потрапив до в’язниці. Зараз я вийшов, ми будемо розпочинати зйомки 1 жовтня. «Носоріг» – це кримінальна драма про 1990-ті роки. Це про нас у 90-ті, про цю епоху. Це був серйозний пласт, який нас змінив. Це життя ми показуватимемо як воно є, без прикрас. А головне – це кіно про людину, яка проходить якісь іспити, певний шлях, що її змінює, яка може повчитися на своїх помилках.
 
Мар’яна Савка про двотомник Олега Сенцова
 
Якимось дивовижним чином ці щоденники голодування є мотиваційною літературою. Читаючи про голодування, серйозне фізіологічне виснаження, оцю щоденну боротьбу, в якій ти не здаєшся, людина в певний момент знаходить для себе якісь опори. Бо у кожного з нас є свої випробування, якісь різного масштабу виклики, і дуже часто нам бракує віри, часто ми ламаємось, зробивши кілька кроків і не дочекавшись моменту нашої сили. Тому для мене ця книжка є ресурсом такої сили.
 
 
Вам може бути цікаво
Викрадення! Гаряче літо Ракети на чотирьох лапах (колекція)
Ракета на чотирьох лапах під прикриттям (колекція)
Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах (колекція)
Розшукується Ракета на чотирьох лапах (колекція)
Клуб червоних кедів. Ми the best! (колекція)
Клуб червоних кедів. Усе заради мрії (колекція)
stary_lev Стежити
дописів читачів