Олег Сенцов: «У кожної людини можна чогось навчитися, попри її посади і регалії»

22.09.2019

На 26 Book Forum у Львові завітав кінорежисер Олег Сенцов з презентацією своєї нової книжки «Маркетер», написаної під час незаконного утримання у російській колонії. Під час заходу – за участі головної редакторки «Видавництва Старого Лева» Мар’яни Савки, віце-президентка Українського ПЕН Тетяни Терен, письменника, президента Українського ПЕН Андрія Куркова, акторки Римми Зюбіної, керівниці Центру громадських свобод Олександри Матвійчук – говорили про силу тексту як явища літературного та правозахисного, про 86 українців, ув’язнених в Росії, і більше 200 у полоні на території Окупованого Донбасу, про власне пережиття непростої історії нашої країни. До вашої уваги кілька цитат кінорежисера:

Я давно запланував книгу «Маркетер», вона довго визрівала. Коли у працівників колонії був період «зимових канікул», я зрозумів, що час цієї книжки настав. І так співпало: 11 оповідань з’явилось за 11 вихідних днів. Ця книжка в деякій мірі є продовженням «Жизні», де йшлося про моє дитинство, – тут описані 90-ті, мої студентські роки. Але водночас вона інша, бо у «Жизні» фокус був на мені (розповідь велася від мого імені), а у «Маркетері» – на моїх друзях, знайомих.

«Жизню» я писав у 30 років – про дитинство. «Маркетера» писав в 40 років – про себе 20-річного. Я завжди намагаюсь писати чесно. Для цього має минути певний час, щоб максимально абстрагуватися від своїх тодішніх переживань.

Добре пам’ятаю, як почав писати «Жизню»: була ніч, я переживав перехідний період – від бізнесу до творчості. Так само і з «Маркетером»: текст накопичився у мені, а потім сів – і написав. У «Маркетері» – 93-й рік, я приїхав із села, вступив у Сімферопольський ВНЗ на маркетинг. Але ніхто з нас, студентів, не знав, на кого ми вчимося – слова «маркетолог» не існувало, тому ми називали себе «маркетерами». У книжці буде детально описано про те, як ми стали «маркетерами» і не стали «маркетологами». Втім, немає змісту цей сюжет переповідати, переконаний, що книжку треба читати, а фільм – дивитися.

У Львові не почуваю себе як в гостях, часто тут бував, маю багато друзів. Бачу, що Львів змінюється в кращий бік. Зараз для мене це найбільш європейське місто України.

Кіно для мене важливіше і ближче. Першочерговіше, аніж література. Зараз збираюсь дозняти свій фільм «Носоріг». Це кримінальна драма. Ми завершили препродакшн, але відзняти не встигли (Олега заарештували у 2014 му. – ред). Тож почнемо спочатку, зі зйомок.

Дякую усім, хто писав мені. Для арештанта листи – це найважливіше. Паперові листи з України майже не доходили, краще приходили з Росії і з Європи. Це не державна політика – конфісковувати листи, це особиста ініціатива виконавців на місцях, пропаганда в дії. Онлайн-листи – через «ФСИН-Письмо» – набагато краще приходять. Пишіть. На них дуже чекають.

Моральними авторитетами для мне є багато людей. Вважаю, що у кожної людини можна чогось навчитися. Незалежно від посади і регалій.

Є рукописи – готові тексти, – які планую за рік презентувати у Львові. Зокрема, про роки полону. Не люблю загадувати на тривалий час, але такі плани є. У мене зараз є 15 зошитів з моїми щоденниками, оповіданнями, рефлексіями. Перші 4 роки нічого з написаного не передавав. Боявся, що не дійде (хоча згідно з законом, не мали права конфісковувати). Хотів після повернення сам набрати на комп’ютері і відредагувати. Але розумів, що час іде... Й невідомо, чи вдасться мені їх коли-небудь опублікувати. Тому з’явився «Маркетер», який набрала моя колега Анастасія Чорна і відредагувало «Видавництво Старого Лева».