0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Олег Сенцов, «Другу також варто придбати». Уривок
Джим Гаррісон, головний герой книжки, господар дому, сидить у вбиральні й гортає майже «підпільні» журнальчики, його дружина — готує сніданок... Це мав бути звичайний день звичайних людей, та зненацька у місто розпочинається вторгнення: з глибин космосу, небайдужого до долі людської цивілізації, прилетів... рай. А хто ж не мріє про щасливий контакт із позаземним розумом і не вірить, що вищий інтелект — однозначно добрий? Навіть якщо його представники схожі на ящірок і прагнуть навернути землян — заради їхнього ж спасіння — до природного життя, а їхні методи щодалі більше нагадують «аборигенам» найстрашніші моменти земної історії.
 
LB.ua публікує фрагмент з нового роману Олега Сенцова «Другу також варто придбати».
 
Розділ 5
 
Летючий об’єкт, що без поспіху плив над дахами багатоповерхівок, мав іншу конструкцію, ніж ті, яких Джим бачив напередодні. Цей був значно менший і більш плаский, на відміну від учорашніх розпухлих велетів, але такого ж білуватого кольору, що вказувало на їхню очевидну спорідненість. Найбільше сьогоднішній дирижабль скидався на стиснутий із боків кабачок. Та головна його відмінність від старших братів полягала навіть не в розмірі чи формі, а в тому, що з нього линув звук, а на боку виднілося зображення. І це було зображення людини, яке рухалося й розмовляло. «А все­таки які вони схожі на людей!» — була перша думка Джима, коли він побачив цей летючий телевізор і зрозумів, що це таки телевізор. Картинка на ньому хоч і була трохи каламутна, зображення транслювалося наче крізь плівку й ледь посмикувалося, але той факт, що прибульці виявилися напрочуд схожими на землян­американців, був для Джима цілком очевидним. «Ми неодмінно знайдемо з ними спільну мову», — підбив він підсумок свого візуального контакту з представником позаземної цивілізації. Летючий «кабачок» тим часом продовжував виголошувати:
 
— Не бійтеся! — запевняла голова живого інопланетянина. — Вам нічого не загрожує!
Тираж закінчився
116 грн
У КОШИК Icon
Цивілізація руанців узяла під контроль вашу планету. Тепер ви врятовані!
 
Після невеликої паузи знову:
 
— Земляни! Не бійтеся! Вам нічого не загрожує! Цивілізація руанців…
 
Людина з «кабачка» повторювала цей текст по колу, здавалося, вже безліч разів, а Джим усе не міг вникнути в зміст слів «узяла під контроль». Не «вступила в контакт», не «прилетіла з дружнім візитом», а саме «взяла під контроль». Щось у цьому формулюванні не дуже подобалося Джиму, та він не міг утямити, що саме, і чіплявся думкою за те, що принаймні зовні прибульці дуже схожі на простих людей, а отже — усі вони зможуть якось домовитися. Проте триматися за цей рятівний гачок йому лишалося недовго, голос згори зруйнував цю надію:
 
— Земляни, зараз до вас звернеться Головна Самка! Земляни, зараз до вас…
 
Той, хто це казав, як виявилося — земний чоловік, зник, поступившись місцем зображенню якоїсь ящірки, а вона, злісно зблиснувши очима, почала видавати дивні, скреготливі й гавкітливі, звуки. Вона нагадувала Ґодзіллу, що живцем проковтнула цуценя, яке тепер зсередини гукало на допомогу. Слухати це було ще огидніше, ніж дивитися. Джим потупив погляд і побачив, що всі некликані покупці, які висипалися з магазину, а також ті, хто не встиг далеко від’їхати зі своїм хабаром, стоять із задертими головами. Джим подумав, що не варто відмовлятися від цього колективного перегляду, і вирішив додивитися позаземну телепередачу.
 
З другого погляду перший побачений ним інопланетянин нагадав Джимові суміш динозавра зі страусом — наче той, хто її вигадав, хотів, аби вийшло не смішно, але сталося саме так. Гавкіт монстра й почергове поблискування то лівим, то правим оком тривали, але очі при цьому не моргали, а голова постійно хиталася туди­ сюди. Зрозуміти, про що гавкає рептилія, було геть неможливо, але здогадатися, що ні про що хороше, було неважко. Хоча, можливо, інопланетяни саме так просять собі собачого корму.
 
Нарешті істеричний гавкіт припинився, почвара заткнулася, клацнула на прощання зубастим дзьобом і зникла — як поганий сон, після якого хочеться протерти очі. Потім знову з’явилося обличчя земного диктора. Те, що це був хтось із наших — адже чужі виявилися на нас зовсім не схожими, — стало для Джима цілком очевидним. Людина з летючого телевізора була абсолютно спокійна, наче щодня контактує з прибульцями. Хоча знімали їх напевно окремо — нормальний гомо сапієнс не зміг би й слова вимовити поруч із цим чудовиськом, місце якому — у клітці або ж у болоті, де, мабуть, його рідненька домівка. Диктор читав свій текст незворушним тоном, яким зазвичай сповіщають прогноз погоди, хоча в цьому прогнозі не було нічого доброго:
 
— Земляни! Ви заслужили звернення до вас Головної Самки. Ось переклад. Ми прибули, аби врятувати вас і вашу планету від знищення. Ваші правителі привели її до краю погибелі й були відсторонені нами від керівництва. Електрику, як одну з головних ваших бід, ми скасували. Залишайтеся у своїх домівках і очікуйте наступних розпоряджень. Не піддавайтеся паніці, грабункам та вбивствам. Скоро почне діяти тимчасова адміністрація.
 
Усе. Ні тобі «добридень», ні «до побачення». Після невеликої паузи трансляція повторилася. За той час, поки Джим і решта землян слухали внизу дресировану ігуану та її перекладача, теледирижабль устиг пролетіти деяку відстань, тому, аби дослухати трансляцію до кінця, глядачам і слухачам довелося обійти будівлю. По закінченню деякі особливо допитливі чи то нетямущі громадяни, а також ті, хто не застав початку цієї, без сумніву, захопливої, а головне — доленосної передачі, наче євреї за Мойсеєм, пішли за повітряним «кабачком», який усе віддалявся. Однак левова частка глядачів помчала назад у супермаркет, аби продовжити його спустошення з подвійною силою, адже з усього почутого зробила головний висновок: грабувати все­таки не можна навіть при інопланетянах, і ця дармова лавочка може скоро зачинитися, можливо, навіть за допомогою масових розстрілів, — отже, треба поспішати.
 
Залишившись сам на задвірках магазину, Джим присів на якийсь ящик і спробував опанувати свої думки та почуття. Основний лейтмотив його вкрай хаотичних роздумів можна було виразити однією короткою фразою: «Оце тобі й на!». З усього повідомлення Джима чомусь найбільше спантеличив вираз «скасувати електрику» — як це можливо, якщо всі знають, що електрику можна тільки відключити?
 
 
Ці невеселі думи Джима перервала група молодиків, які пройшли повз нього до заднього входу в супермаркет із залізним стовпом, вочевидь видовбаним десь неподалік. Хлопці, не змовляючись, як техніки на пітстопі «Формули­1», почали з допомогою цього тарана спритно виносити нещасні двері; ті були готові вже після другої подачі здатися на милість нападників, прос то не знали, як це зробити, і тільки жалібно вищали від кожного нового удару. Один зі зломщиків — явно лідер, який не брав участі у фізичній роботі, як і належить начальству, — подивився на Джима. Останньому відразу стало недобре від того погляду, бо він умить збагнув: якщо прибуде поліція, саме він — Джим — виявиться в очах гангстерів тим, хто їх здав, і покарання буде вкрай жорстоким, а головне — воно може відбутися вже зараз, превентивно. Джим швидко схопився на ноги й ще швидше дав драла; він повернувся до головного фасаду магазину, де продовжувався ще відвертіший грабунок, але де, через дивно влаштовану людську психіку, він почувався в більшій безпеці. Проте навіть там Джим раптом так засумував за домівкою й навіть за Деборою, що майже побіг у той бік, звідки, як йому здалося, він прийшов пів години тому.
 
 Поступово, щоб не привертати зайвої уваги, він перейшов із легкого алюру на звичайний поспішний діловий крок. Він шукав очима знайомий платан — як вказівник дороги додому, а його все не було. Джимові здалося, що він десь не там повернув праворуч, тому на наступному перехресті він повернув ліворуч. А потім зрозумів, що оскільки рухається тепер у зворотному напрямку, то повертати треба було, навпаки, праворуч, — і, виправляючи свою помилку, Джим двічі повернув ліворуч. Попетлявши ще деякий час навколишніми вулицями, він збагнув, що остаточно заблукав. Де його будинок, а головне — де він сам, Джим уже геть не уявляв. Його трохи нудило, і він знесилено присів на капот якоїсь покинутої автівки — добре, що вони в асортименті стояли практично на кожному кроці. «Топографічний ідіот» — таким було одне з численних прізвиськ, які Дебора подарувала своєму чоловікові, і в теперішній ситуації Джим не міг не визнати певної об’єктивності своєї дружини. Він безперестанку дивувався: як можна було, багато років їздячи одним і тим самим маршрутом, так погано вивчити його околиці й примудритися заблукати тут за першої ж нагоди? Розпитати було ні в кого: покинуті автомобілі та приблудні пси були не надто балакучі. Перехожі ж, ні з візками, ані без, також не траплялися — схоже, все місто кинулося скуповуватись у ті місця, де росли продуктові магазини або, хоча б, ювелірні. А поряд із Джимом був лише магазин спортивних товарів, не дуже­то популярний серед мародерів […]
 
Вам може бути цікаво
Даруємо знижки на комплекти різдвяних книг
Олег Сенцов та Сергій Жадан: розмова про щоденник голодування та збірку тюремної прози
«Містельфи» Галини Вдовиченко: Магія і фантастичні істоти біля кожного з нас
Старий Лев запрошує на горнятко зимового настрою і майстер-класи для дітей!
Книги Творчої майстерні «Аґрафка» з автографом та знижкою -15%
Маламандер
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати