Оксана Забужко: «Війна зіграла роль тригера, який почав наше перезавантаження»
У четвертий день 25 Book Forum письменники Аскольд Мельничук, Оксана Забужко та Мар'яна Савка говорили про еміграцію, травму біженства/бездомності/втрати ідентичності, про «кармічні гріхи батьків, що падають на дітей», і той образ Америки як країни «посланців горя» – нащадків тих, хто втікав через океан не від хорошого життя, – якого в нас досі ніхто не розгледів...
Еміграція/біженство
Аскольд Мельничук: «Я донедавна дуже часто мішав слова емігрант і біженець. Мої родичі не були емігрантами, вони були змушені покинути країну. І мене все життя цікавило, як дивилися на тих, хто залишив свою країну, ті, хто залишилися в ній.
Питання біженців дуже актуальне і сьогодні, а не лише в контексті минулого, через усе, що діється у світі. Зараз теж є дуже багато біженців, і не тільки з Європи. Тепер вони є в багатьох країнах Сходу, і в Україні теж. Бо емігрант – це людина, яка з різних причин, проте за власною волею вирішила переселитися. А біженець вимушений це зробити. Тому біженці інакше ставляться до нового світу, в який потрапляють. Так було з моїм родичами. Змушені покинути рідну землю, вони ціле життя були готові повернутися, якби двері відчинилися їм назад. І ми, їхні діти, виростали в атмосфері, наче живемо на валізах, бо от-от випаде нагода вертатися до «старого» краю.
Така позиція створювала складнощі в тому світі, де ми опинилися. Моя перша мова була українською, а англійську почав вчити в школі. І родичі не дозволяли нести додому цю нову мову. Наче в мене було дві різні ідентичності».
Оксана Забужко: «Те саме в Києві 60-70 років діти української інтелігенції мали з російською мовою. І це був той самий досвід намагання вберегти в сім’ях свою ідентичність, культуру, мову перед пресінгом імперії, котра чекала на дитину надворі, у школі, війську…. Проте, як і Аскольд Мельничук пише в своїх творах, родина, намагаючись захистити дітей від цього «пресу», ризикує стати токсичною до такої міри, що руйнує саму сім’ю як інститут».
Про українську травму
Мар’яна Савка: «Якщо ми говоримо про сучасний стан: через роки токсичності, які нам довелося пережити в часи радянщини і яка всім можливими чоботами наступала на українську ідентичність, то ми всі є дітьми цієї епохи. Але в кожного свій відсоток цього в крові.
Зі змінами інформаційних систем, відкритістю суспільства ми творимо нову українську ідентичність. З одного боку, вона має в своїй основі закапсульований досвід минулого. А з іншого, відкриває новий портал і пробиває собі майбутнє. Я думаю, що це пробиття відбулося під час Революції гідності. Саме тоді почалося творення нової ідентичності».
Оксана Забужко: «Я згодна, що війна тут зіграла роль тригера, який почав наше перезавантаження. Бо досвід не далекої травми, а нинішньої – унікальний. Це перша війна ХХІ століття, війна в умовах інформаційного суспільства, за якою можна стежити в соцмережах. Війна, де бійці пишуть пости про все, що з ними відбувається, і всі події висвітлюються скрізь».
Америнське/Українське
Аскольд Мельничук: «Я все стараюся порівняти мій американський побут з українським. Знаю, що на Америку дивилися люди як на країну можливостей та свободи. Але я свідомий того, що у нас є тепер 11 мільйонів біженців з Центральної Америки, Мексики, які вимушені з дуже близьких нам причин – війну, насильство – покинути свою країну, бо хочуть почуватися безпечно. Приїжджають до країн, які на них накладають свої закони й очікування, наприклад, зобов’язання говорити іншою мовою. Цей досвід недалекий до того, який пережили українці».
Мар’яна Савка: «В Україні давно спостерігається домінування недержавної мови. І попри те, що зараз навіть наш президент висловлює стратегічний курс на розвиток української мови, однаково переважає російська. Але це питання вибору і ставлення до цієї ситуації. Ми намагаємося захищати українську мову, творити культурний україномовний простір і в цей простір втягувати щоразу більше людей, котрі робитимуть вибір на користь української.
Аскольд Мельничук: «В Америці до недавнього часу була складна ситуація з українською мовою. Ми хотіли нею говорити і щоб світ знав взагалі про існування такої мови й нації. Проте це було вкрай важко, бо тоді світ не відрізняв Україну від Росії. Це змінилося за останні 20 років, особливо останні чотири».
Оксана Забужко: «Так само тепер інше й сприйняття США. За ті три десятиліття, що Аскольд присутній з українською темою в американській літературі, світ змінився. Бо 30 років тому ми були зашуганими. А десь там на обрії височіла така прекрасна Америка та її ідея свободи. За ці роки Америка накопичила чимало болячок, які тепер починають вилазити назовні».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно