У своїй нові книжці «Сем, без проблем» Оксана Лущевська розповідає про хлопчика, який захоплюється бальними танцями, але батько знаходить йому «більш чоловіче» хобі — рукопашний бій. Опинившись в такій ситуації, Сем намагається вирулити з неї й дати собі раду і з виснажливими тренуваннями, і з сильнішим суперником, і навіть з майбутніми змаганнями з рукопашки.

Цією дитячою книгою з ілюстраціями Жені Олійник вже декілька місяців зачитуються українські школярі. А нещодавно Оксана Лущевська в прямому ефірі на фейсбук-сторінці «Видавництва Старого Лева» обговорила історію Сема з письменницею Ольгою Купріян.

Ділимося з вами деякими думками Оксани з цієї розмови.

ПРО ГУМОР І СЕМА

Сподіваюся, що ця книжка смішна, адже гумор — це доволі складна річ. Кожен сміється, як і з подібних речей, так і з різних. Однозначно можу сказати, що ця книжка легка. Вона легко написана і легко читається.

Щодо протагоніста, то вона писалася з Дзмітрия Бандаренка, мого чоловіка. Він родом з Білорусі, і все своє життя провів у Мінську. Він також ходив і на бальні танці, і на рукопашку. На танці ходив багато років — можливо, вісім. Він розповідав про це багато історій, і для мене як дівчинки з Тального це було доволі дивно. У Тальному тоді не було ні рукопашного бою (лише карате), ні інших секцій. А бальні танці були тільки по телевізору. Було дуже дивно слухати про його дитячі захоплення, і можна сказати, що ці розповіді надихнули мене побачити таку ситуацію для книжки. Обдумати, як її можна прописати. Тому що це дуже реальні ситуації, коли діти потрапляють на секції (чи не потрапляють на секції), які вони хочуть (або які не хочуть), і їм треба вміти вирулити. Для мене було питання, наскільки можна вирулити з такої ситуації, а не стати її заручником.

ПРО ОБРАЗ ТАТА

Мені вагомо відкоментувати образ тата. Коли я писала повість, то мала кілька думок, як би його пом’якшити. Зробити так, щоб тато теж змінився. Бо ж історія — це подорож персонажа. Подорож — рукопашний бій — вирулювання з цієї ситуації. І мені хотілося, щоб у цій подорожі змінився не тільки Сем, а й тато. Але я також розуміла — зважаючи на батька протагоніста, на свого батька й кількох батьків мого покоління — що ми передаємо у спадок багато патріархальних і строгих традицій. Тож я вирішила, що якщо тато не зміниться в цій книжці, то, можливо, це станеться в другій частині. Словом, потрібно було знайти правильне рішення.

Наразі мені би хотілося порадити батькам дивитися на своїх дітей з інших перспектив. Відірватися від свого досвіду. Від думки, що ми все знаємо. Адже у будь-якому дні ми знову нові й насправді не знаємо нічого. Будь-який досвід — навіть якщо у нас вже таке було — ми проходимо новими очима, новим тілом і відчуттям всього, що навколо нас. Важливо, щоб ми не наступали на ті самі граблі, коли виховуємо дітей. Щоб продовжували бачити все багатогранними перспективами. Дозволяли собі відходити від старих традицій пресингу і переконань, що тато і мама все знають.

ПРО СКЛАДНИЙ ЕПІЗОД ІЗ КНИГИ

У цій книжці є ситуація дуже серйозної неправди — підставляння хлопчика тренером для того, щоб вивести у лідери свого сина. Це ситуація, яка, на жаль, трапляється в реальному світі. Трапляється на людському рівні. Людина, не будучи готовою брати на себе відповідальність, просуває кудись іншу людину. Ця ситуація просування свого сина ціною іншого хлопчика і його участю в змаганнях — вона така доволі слизька. Можливо, батьки не будуть знати, як обговорити її з дітьми. Хоча обгворити, як на мене, дуже легко. Варто пояснити, що це природа людини. Людина завжди складна, і вона часто має різні моральні коди в різних ситуаціях. Діє по-своєму й інколи навіть не знає, чому. Буває, ми запитуємо дітей: «Чому ти так зробила?» А дитина висловлює вже свою теперішню думку, а не те, що вона думала в момент, коли це робила. Немає чогось абсолютно доброго і абсолютно поганого. Є складні ситуації, які потрібно обговорювати.

ПРО ПРОДОВЖЕННЯ ІСТОРІЇ

Я би дуже хотіла, щоб було продовження. Багато міркувала про це й обдумувала, що могло би трапитися з Семом, як би він повертався до бальних танців. Бальні танці, як казав протагоніст, дуже сформували характер.

Мені би хотілося якось на позитиві пропустити Сема через рукопашні бої (бо ж закінчується все тим, що вони йому все-таки світять), але підвести його до можливості вирішити самому про бальні танці. Наскільки б він хотів у них залишитися?