0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Оксана Лущевська: «Ми, дорослі, створюємо міф безтурботного дитинства»
Хто ж не любить історій від письменниці Оксани Лущевської? Читачі книжок Старого Лева добре пам'ятають пригоди Сашки і Діани із «Задзеркалля», спілкування Ксені та Еріка з книжки «Друзі за листуванням», «Історію Віти Т.» зі збірки оповідань «Чат для дівчат» та навіть книжечки-білінгви для найменших. Нещодавно з'явилася нова книжка Оксани – «З води у воду» в оформленні художниці Оксани Були. Історія стосунків наполегливої плавчині Данки, добродушного велосипедиста Боді та скейтера-хулігана Скретча точно не залишать книголюбів байдужими. Тим паче, що «живуть» ці герої зовсім поруч та й проблеми їхні нам дуже знайомі. То, може, ця розповідь про когось із нас? Дізнаємось у авторки книжки Оксани Лущевської.
 
Світлини - зі сторінки авторки у Facebook
 
– Оксано, місцем дії нової книги «З води у воду» є ваше рідне місто Тальне на Черкащині. Як часто зараз там буваєте? І що спонукало обрати саме його для книги?
 
– Тальне – дуже гарне містечко, районний центр Черкаської області. Воно знаходиться на Шевченковому шляху. І час від часу до Тального приїжджають туристи. Ми маємо замок графа Шувалова, його мисливський будинок і пречудовий лісопарк з водоспадами та графськими криницями. Також у нас відновлено Музей історії, або, як він ще називався раніше, Музей трипільської культури. Мій дядько, професор Вадим Мицик, довгий час завідував ним… Тобто Тальне  – місто культурне і красиве. Але також багато чого занепадає саме з економічного аспекту. Мені дуже хочеться, щоб до міста приїжджало більше відвідувачів. Це завжди сприяє відновленню, пожвавленню міста.
 
А ще я розумію, що присутність міста на літературній мапі – це присутність аспектів соціального життя міста і життя сучасних дітей в такому. Це привідкриває нас, українців, одне одному. Мені самій хочеться читати більше дитячих книжок про українські міста і дарувати такі книжки дітям. Книжки з чіткими локаціями дуже зближували б нас, читачів.  
Доки я навчалася в докторантурі, то літала до України, а зокрема і до Тального, двічі на рік. Зараз маю певні обставини, за яких не можу літати часто. Але я збираюся. Дуже хочеться! Я завжди зустрічаюся з дітьми в школах і бібліотеках – це тааак прекрасно! Думаю, що їм буде несподівано дізнатися про книжку, де події розгортаються саме в Тальному. А юним читачам у різних містах і селах України буде цікаво довідатися про Тальне і його цікавих мешканців.  
 
 
– Окрім казкових пейзажів міста, описаних з великою любов'ю, місто постає читачеві з іншого боку – маленьким, з нерозвиненим середнім бізнесом, де люди страждають від браку роботи та від матеріальної скрути. Чому вирішили додати гостросоціальності в текст?
 
– На жаль, це реалії будь-якого малого міста. Малі міста занепадають разом із гострими соціальними подіями і, відповідно, економічними кризами. У такому місті не дуже легко знайти роботу, відповідно, люди роз’їжджаються на заробітки. Також закриваються певні бізнеси, відкриваються нові магазини чи кав’ярні… Рух відбувається, але динаміка невелика. Коли я приїжджаю додому, то завжди помічаю, що з’являються якісь класні «настроєві» магазинчики, облаштовуються і розробляються парки, розчищаються річки та ставки. Це все малими кроками і часто зусиллями волонтерів. 
 
– Чи не забагато соціальних проблем хвилює 10-річну героїню книжки (адже дитинство асоціюється з безтурботністю)? Маю на увазі переживання Данки стосовно Сашка, що повернувся з війни, батькового безробіття, відсутності туристичної галузі у містечку...
 
– Якось на класі з дитліту, який я викладала у Джорджіївському університеті, одна вчителька зазначила, що вона остерігалася говорити з дітьми про соціальні реалії, доки не дізналася, що в частини класу батьки працюють на кількох роботах, щоб виживати; ще в когось у класі – батьки розлучені; ще в когось – насилля в родині; ще в когось – батько чи мати несе службу на військових територіях… Тобто ми, дорослі, створюємо міф безтурботного дитинства. 
 
Двоє чудових дівчаток із Тального, до прикладу, віком Данки мають у родині дуже хворого тата, який не може працювати, а мама їхня працює на двох роботах, а ще й влітку їздить на заробітки. Вона лишає дітей самих доглядати за татом. Такі реалії у багатьох родинах загалом не тільки в малих містах. А й у великих. Утім, вони часто лишаються непомітні для дитячої літератури. Але зараз відбувається зміна бачення, якою має бути дитяча література. Ці дискурси добре зрушує журі «Рейтингу критика: найкращі дитячі та підліткові книжки року»
 
Дитинство – це не пора безтурботності. Бути дитиною складно, а бути дитиною у маленькому містечку в Україні – взагалі дуже нелегко. Але книжка не про соціальне тло. Книжка містить багато захопливих цікавинок. Данка і Бодя повноцінно займають свої будні великими цілями і мають масу різноманітних хобі. Данка і Бодя, їхнє життя, стосунки – це основне. А от те, що соціальне тло таке, – то ж воно так і є.  
– Завдяки безлічі деталей, прописаних у тексті, ваші герої чудово візуалізуються: чітко бачиш Данку, що закладає біляве волосся за вухо, чи як летить на скейті хуліган-Скретч. Звідки берете образи героїв? Вони мають прототипів? 
 
– Прототипи – синтез, якісь певні риси характеру дітей, яких я знала чи знаю. Я намагаюся бути спостережливою, багато працюю з дітьми. Переписуюся з дітьми. Бачу їхні інтереси. Читацькі інтереси особливо. Я веду кілька онлайн-курсів читання і онлайн-клуб Joyful For Reading Club. Коли я писала про Данку, то думала про одну тальнівську дівчинку. Не знаю, чи вона себе впізнає, цікаво було б дізнатися. Пошвидше б у Тальне! :)
 
– Чи повторюють герої книжки ваші дитячі мрії, чи читають вони ваші комікси, або ж носять ваші улюблені футболки? 
 
– Учора в книгарні, тут у Шарлотті (штат Північна Кароліна), бачила хлопця років 12-13 у футболці з суперменом (такий ще, як ми дивилися в 90-х, тепер – це ретро) із книжкою класики під рукою – «Убити пересмішника» Гарпер Лі. Цей образ я наводжу як приклад того, що від мого дитинства змінилося багато, але й водночас не так і багато. Коміксів я не мала. Один якийсь діснеївський. Навіть не згадаю який. А футболки з надписом у мене з’явилися вже у старших класах. Тобто – ні, герої вже інші.
 
Але, як бачите, ми завжди маємо певне синтезування – від ретро до сучасного. Персонажі книжки «З води у воду» сучасні. Такі, як нині діти Тального. Я чула десь у відгуку, що таке дитинство було в 90-х. Знаєте, а в Тальному багато речей не змінилося. Звісно, ми всі маємо телефони, більше маємо комп’ютерів у родинах, але економічно люди наскільки небагаті, що деякі компоненти (пересування по місту без батьків… в автобусах чи пішохідно) – це реалії, які вже часом у Києві чи, може, й у Львові здаються «ретровими» і олдскульними. Та книжка про сучасне Тальне і його дітей, і тому ми бачимо культуру мураліста і графітчика Скретча, ми бачимо байкера Бодю, ми бачимо Данку-плавчиню – це великі мрії, які досяжні незалежно від локації, бо ці юні персонажі вже активні. Вони ідуть до своїх цілей. Знаєте, діти з менших міст часто не вірять у свої сили. І хочеться, щоб вірили та йшли впевнено до них. 
 
– Данка спочатку досить грубо поводиться із малим ромео Бодею, хоча й не розуміє, як ранить його почуття. Власне, хочеться зачепити тему дитячої жорстокості, що останнім часом все частіше почала обговорюватися в українській літературі. Письменники почали писати про булінг (досі розкритий переважно з перекладної літератури). Варто чи ні описувати різні грані дитячої поведінки і як щодо побоювань, що це може призвести до наслідування? Яких тем бракує вітчизняній дитячій та підлітковій літературі, на вашу думку?
 
– Дитяча література – це розмаїття дитячого досвіду (реалій у родині та соціумі, захоплення, уяви та фантазії, усіх емоцій та почуттів, які властиві дитині на тому чи іншому етапі розвитку). Уникати реалій не потрібно. Навіть найкращі зразки фентезі, скажімо, «Хроніки Нарнії» К. С. Льюїса відтворюють нам реалії дитини. Просто залежить, як викладаються реалії в книжці, а також у якому форматі і жанрі. Не думаю, що діти будуть наслідувати. Звісно, що складні тематики варто обговорювати. 
 
У нас зараз добре розвивається сектор дитячої літератури (про це згадує Оксана Хмельовська для Громадського), але бракує різноманіття тем і форматів. Гадаю, наші видавництва дозрівають і невдовзі сформують свої бачення і напрямки.
 
– Мова героїв дуже жива, пересипана сленгом і русизмами, якими оперують сучасні діти та підлітки. Це, з одного боку, зближає читачів з героями книги, а з іншого – завжди є ризик прогадати з якимось словечком, адже сленг швидко застаріває. Як ви досліджували це питання, де шукали «носіїв мови»?
 
– Дослухаюся до дітей. Записую. Але це справді дуже складно. Я найбільше перепитую своїх бета-рідерів і редакторів, чи таке чують, чи так кажуть… 
 
– Які відгуки читачів на книжку «З води у воду»?
 
– Одна з читачок намалювала мені ілюстрацію до книжки. Сказала, що ця історія сподобалася їй більше, аніж книжка «Невгамовна Кейті» Сьюзен Кулідж. Це приємно. 
 
А ще одна читачка написала  таке: «Коли вперше я побачила цю книгу, мене дуже зацікавила назва і я вирішила її прочитати. Зазвичай  книги я читаю протягом  кількох днів, але цю я прочитала за один вечір.  У книзі мені дуже сподобалось те, що вона поділена на маленькі розділи, і коли я читала назви розділів мені вже було зрозуміло, про що буде йти в цьому розділі. А ще дуже великий плюс це  малюнки, хоча мені 13 років, але всеодно я люблю, коли в книзі хоча б є декілька малюнків і це заохочує прочитати книгу…»  
 
На жаль, досі я не чула відгуків від самих тальнівчан. :)
 
– Ви займалися білінгвами для українських дітей, перекладами українських книжок для американців. Над чим працюєте зараз?
 
– Нещодавно переклала англійською книжку «Хто росте в саду» Каті Міхаліциної («Видавництво Старого Лева», 2017) , яку чудесно проілюструвала Оксана Була. Завершила переклад ще однієї книжки Джулії Дональдсон та Акселя Шеффлера «Місце на мітлі» для «Читаріума». Нині дописую свій текст для книжки «Це зробила вона» (для «Видавництва»). Розробляю кілька серій (нон-фікшн і художку) для одного українського видавництва. Працюю над біографією Ігоря Сікорського для «Братського». Також завершила кілька рукописів, які писала впродовж кількох останніх років. Дилогію про дослідження жуків «Жук і жук», пригодницьку і мотиваційну, для серії «Читальня» (видавництво «Ранок»). І ось закінчила один – найсвіжіший і найнеочікуваніший для себе рукопис, що називається «Опікуни жирафів», він дуже дорогий моєму серцю.
 
Також, просто для себе, працюю над інформаційною книжкою (нон-фікшн) про тварин-читачів. Це моє емпіричне дослідження, яке я хочу цікаво викласти у книжку для дітей. 
 
 
 
Коментарі
Image CAPTCHA
Введіть символи які зображені на малюнку
Опублікувати