0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
Оксана Луцишина: «Любов і смерть – пара нерозлучна»

У вінницькій Книгарні «Є» в рамках літературного туру Оксани Луцишиної відбулася презентація нового роману письменниці «Любовне життя».

Формат презентації був доволі незвичним, адже роман вибудуваний за певною системою зв’язків із картами Таро, тож модератор зустрічі Олександр Вешелені побудував розмову із залученням цих містичних карт.

Оксана Луцишина розповіла про свою книгу та як до неї дотичні карти Таро. «Якщо говорити про Таро та роман, то це радше Таро виросло з історії, - розповідає письменниця. -  Воно насправді так не було задумано навмисно, я не формувала спочатку структуру, а потім історію; була історія, я почала її розповідати і раптом зрозуміла, що вона десь підпадає під ці архетипи».

Першою картою, яку витягнули під час презентації, була карта  «Перевернута смерть».

Оксана Луцишина:  Мій батько прочитав книжку, а мама зателефонувала мені і розповіла, що тато після читання не міг спати – думав про смерть. У книзі немає драматичних подій, вона не є надто трагічною, а смерть виступає швидше як символічний образ.

Олександр Вешелені:  А те плекання смерті, що виникає у героїні всередині себе, наскільки тобі йшлося про те, аби перевернути фокус смерті у нашому житті? Справді, смерті як такої в роман і немає, але вона ніби незмінна подруга головної героїні, особливо коли її реальна подруга зникає. Як пов’язані любов і смерть? Як вони крокують – поряд чи одна за одною?

О.Л:  Хто ж знає, що там на тому боці? Ми можемо тільки фантазувати, домислювати. І це загальнолюдська проблема. У книзі є застереження, адже ми часто легковажимо життям, навіть в жартах, у метафорах мови, а насправді це, з одного боку, нічого не означає, а, з іншого, як кажуть, слово – це замовляння. Якщо надто багато жартуєш на цю тему, воно може і проявитися.

Вважається, що любов і смерть – пара нерозлучна. Письменник, який намагається підійти до створення твору не з точки зору створення жанру, каже, що його твір – про любов і смерть.

Карта «Маг».

О.В.:  У романі під кінець першої третини раптом контроль героїні над реальністю абсолютно зникає. Хотів запитати про стани, які ти намагалася зафіксувати: стани сну та прокидання, виходу зі сну та реальність. Наскільки для тебе та реальність, яку ти переживаєш, є наповненою незрозумілим, дивним, страшним і магічним? Як ти ставишся до власних снів і чи любиш ти їх якось тлумачити?

О.Л.: Кажуть, що наше життя - це сон. Будь-яка релігійна думка, поезія, досвід нас пробуджує. Всі ці речі на нас впливають, навіть наші власні думки формують те, як ми сприймаємо світ. Насправді різниці між сном і дійсністю аж такої засадничої немає, з іншого боку, кажуть, що наші сни це відображення того, що ми прожили.

Раніше я занотовувала сни, потім почала забувати, але я думаю що вони щось додають до розуміння світу. Іноді це буває просто синхронність, я не можу сказати, що я дуже прислухаюсь до містичних традицій.

О.В.: Героїня є емігранткою, яка живе у США. Вибір такої героїні був свідомий? І чому?

О.Л.: Це  не був свідомий вибір. Це напевно момент особистого досвіду, адже я у США не відчуваю себе повністю своєю, це проявляється у якихось невидимих речах. Тому ти повертаєшся до того досвіду, звідки походиш.

Карта «Жриця».

О.В.: У цьому романі є певні моменти, які лякають болісною відвертістю. Наскільки біль в твоєму романі є важливим для сюжету? Наскільки відчуття болю є невід’ємним елементом того, як людина розвивається?

О.Л.: Всі це відчувають, просто не завжди про це можна говорити і не в кожному романі, посміятися, наприклад. А загалом мені хотілося пройти цією дорогою до кінця, бо буває так, що читаєш, і ти розумієш, що героям книги болить, болить, болить... А тоді автор вирішує, що читач злякається  і не буде дочитувати, додає веселіші сюжети, і твір в результаті виходить і не туди, і не сюди. Мені хотілося цього уникнути. Якщо уже людину болить, то нехай вже болить до кінця. 

О.В.: Мене дуже вразив момент, коли героїня раптом втрачає можливість нормально комунікувати зі своєю подругою. Чи є зіткнення з іншою культурою, поглядами моментом великої порожнечі, яку необхідно заповнити? Де межа розуміння власної мови та чужої? Де легше загубитися?

О.Л.: Це, звісно, легше зробити у чужій культурі.  Якщо хочеться загубитися, то там для цього є більше можливостей. Навіть найпростіші фрази можуть означати зовсім не те, за що ти їх сприймаєш. В іншій культурі  те, що для нас примітивізм, для них – ритуал та значущий обмін.

 

 

Вам може бути цікаво
Марія Титаренко: «Діти нас навчають. Навіть більше, ніж ми їх».
«Дівчина Онлайн» Зої Заґґ: уривок із книжки
Ми всіх тут знаємо: п’ять поетичних книжок «непоетичного» 2019-го
МВА за 10 днів
Сільбіґер Стівен
Виходить кулінарний записник за мотивами роману «Фелікс Австрія» та фільму «Віддана»
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати