Оксана Луцишина: «Головним переживанням твого життя може бути не любов, а дружба»
У п’ятницю, 18 грудня, у київській Книгарні «Є» відбулася презентація нового роману Оксани Луцишиної «Любовне життя», що вийшов у «Видавництві Старого Лева». Цією зустріччю завершився літературний тур авторки Україною, у рамках якого Оксана відвідала Ужгород, Львів, Вінницю, Харків та Київ.
Оксана Луцишина про:
- написання англійською та українською
Англійською я пишу в основному академічні тексти. Іноді щось намагаюся написати прозове, але художнє письмо – це не стільки слова, скільки асоціативні зв’язки між ними. Я досить самокритично ставлюся до себе як до потенційно англомовного письменника власне тому, що боюся, що ці зв’язки у мене розвинуті не так добре. Я вважаю себе частиною української культури, вона мені набагато ближча. У якомусь сенсі «Любовне життя» - це роман про вигнання, про стан перебування в іншому середовищі, яке є тобі чужим.
- ключ до роману
Там він справді є. Це карти таро, які там не для гадання, а радше як символи, як медитативні засоби. Тут я переслідувала дуже багато цілей одночасно. По-перше, цей ключ не для всіх. Це така частина, яку варто читати тільки людині, що сама пише, яка є професійним «гравцем в бісер». «Гра в бісер» - це, як ми знаємо, роман Германа Гессе, де описана професійна інтелектуальна конструкція, дуже містична гра, і кожен собі сам це якось перекладає.
Частково це було зроблене для того, щоби показати умовність будь-якого жанру. Насправді роман – це лише жанр, він не вміщує людський досвід. Кожен, хто пише, знає: ніби все сказав, але не зовсім те, що збирався. Мені хотілося показати умовність всього, як певну філософську неможливість сказати так, щоб тебе почули, бо всі ми постійно одне одного не повністю розуміємо. І поставити ці два тексти один навпроти одного як дзеркала, аби в них утворилася нескінченність.
Це перше. А друге – це якась така гра з нашою критикою, в нас критика досить своєрідна, щоб не сказати сильніше, і дуже часто вона навіть не намагається нічого відчитати, письменник десь сам змушений щось пояснювати. Це діалог із критиками у такому сенсі: ну добре, ви мені хочете щось сказати, але спочатку ознайомтеся зі списком літератури. Бо, щоб написати роман на 200 сторінок, потрібно прочитати 200 книжок, у нас же критики думають, що можна взагалі нічого не читати, у тому числі й роман, який вони рецензують.
- «Любовне життя»
Це роман про те, що коли ти живеш не там, де народився, у багатьох сенсах та існуєш ніби сам по собі. Розмовляючи з людьми, не зовсім розумієш усі культурні коди, у тебе зовсім інший контакт з природою, ти довго до неї звикаєш. І це все накладає відбиток на емоційне життя, і на любовне життя так само. Бо власне у нашому любовному житті ми дуже відкриті й вразливі, переважно не розуміємо, що відбувається. А якщо це все ще переломлюється через якусь іншу культуру, воно набуває досить загрозливих форм.
Це історія також про жіночу дружбу. Ми ж знаємо, що жіночій дружбі відмовлено в цінності, бо жінки ж, вони для чого дружать? Щоб потім відбити у іншої чоловіка. І вони не можуть любити одна одну, тобто немає цього розуміння, що насправді головним переживанням твого життя може бути не любов, а дружба. Як жінці жити з цим міфом любові, який, власне, їй нав’язаний? У той час як дружбу вона собі створює сама, і це живе, це справжнє, це зрозуміле.
- сам любовний роман
Любовний роман - це формула. Ми знаємо романи, де все розвивається за певним сценарієм. Сценарій постійно однаковий. І, читаючи роман, ти завжди опиняєшся у певному руслі. Мені хотілося показати читачеві, що це не зовсім так, що може бути інакше, що ми не обов’язково маємо бути заручниками того, коли нам кажуть, кого і як ми повинні любити.
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно