Обережно! Книги з вірусом подорожей
Літо – це ідеальний час для мандрів, якщо вірити стрічці в «Інстаграмі» або дописам у «Фейсбуці». Та якщо сам у подорож не поспішаєш, радимо тобі книжки, які точно мотивують до пригод.
Ірина Ладика, Studway
«Перехожі. Південно-Східна Азія» Богдана Логвиненка
Автор ділиться своїми спогадами з мандрів Таїландом, В’єтнамом, Малайзією та Сінгапуром. Книжку написано у вигляді блогу – більше сотні записів на 1-2 сторінки. Богдан подорожував автостопом, спілкувався з місцевими жителями, намагався пізнати країну глибше, аніж пересічний турист.
«Що більше подорожуєш, то краще вмієш вчитися і черпати щось із подорожей. Яскравішими стають країни, в яких уже був. Краще володієш мовою жестів, мовою володіння і прийняття. Стаєш відкритішим і швидше йдеш на контакт. Ставишся до всього простіше. Пізнаєш глибини – а не лише щось поверхневе, розраховане лиш на туристів, однакове у всіх країнах світу. Повертаєшся у країни, у яких уже був і не осягнув усього, тільки пробігся – майже випадково отримав штамп у паспорті».
«Лексикон інтимних міст» Юрія Андруховича
Патріарх української літератури точно допоможе вибрати, куди вирушити цього літа. Він розповідає 111 історій про 111 міст, які він відвідав. Там є і Київ, і Львів, і Єнакієве, і Нью-Йорк, і Варшава, і Москва. Хоча всі назви розташовано в алфавітному порядку, це зовсім не туристичний путівник. Це – щира оповідь про власне розуміння цих міст, про емоції та враження, які в них пережито й відчуто. Ти зможеш дізнатися, які місця варто обов’язково відвідати, а які навпаки ліпше оминати.
«Слово “Одеса” так і тягне за собою свій особливий шлейф, надто ж серед тих, котрі ніколи її не бачили. Скільки вже разів траплялося так, що я мимохідь вимовляв “Одеса”, а мої співрозмовники тут-таки починали тремтіти від збудження. Про Одесу знають у всьому світі. Точніше, нічого про неї не знають, хоч і знають її. Тобто правильніше буде казати, що про Одесу не знають, але в усьому світі. Тому що всі на світі знають про неї, особливо з фільму Серґєя Ейзенштейна. А я знаю про неї, починаючи з літніх вакацій 1969 року…»
«У дорозі» Джека Керуака
Цю книжку називають ліричним романом мандрів, адже вона оспівує «людей дороги», тих, хто вічно в дорозі. Саме такі люди є головними героями цього твору: вони мандрують, курять травку, п’ють і відверто розмовляють до ночі. Їх усюди супроводжує джаз. Утім, ця історія не така безтурботна, як видається з першого погляду.
«Ми поїхали в Нью-Йорк – я вже забуваю, що то була за справа, ніби до двох кольорових дівчат, але дівчат там не було; вони мали з ним зустрітися у кафешці, проте так і не з’явились. Ми пішли на його стоянку, бо він там мав ще декілька справ: перевдягнувся в сараї на задньому дворі, причепурився перед щербатим дзеркалом і все таке, аж доки ми не рушили далі. То був вечір, коли Дін познайомився з Карло Марксом. Сталося щось грандіозне, коли Дін зустрівся з Карло Марксом. З того моменту я дуже мало бачив Діна, і мені було трохи шкода. Два їхні гострі розуми одразу сподобались один одному. Перетнулись два проникливі погляди – святий пройдисвіт зі світлим розумом і поетичний пройдисвіт з темним розумом, тобто Карло Маркс. Їхні енергії зустрілися лоб у лоб, я в порівнянні з ними був ідіотом і не міг триматися з ними на рівних».
«Життя Пі» Янна Мартеля
Ти, мабуть, бачив однойменний фільм, але ми дуже радимо прочитати книжку. Головний герой – хлопець на ім’я Пі, син власника індійського зоопарку. Він разом з батьками й купою диких тварин вирушає до Канади, але корабель зазнає аварії. Так на маленькій шлюпці залишаються тільки Пі, а також тигр, гієна, мавпа й зебра. Це твір про вимушену мандрівку океаном, про випробування на міцність і боротьбу за виживання.
«А до моря я повернувся сам, почуваючись трохи винуватим, одначе не міг протистояти поклику могутніх хвиль, що, шубовснувши, простягалися до мене сумирними брижами припливу, легко ловлячи індійського хлопчину, який і не збирався опиратися своїми ніжними ласо».
«Подив і тремтіння» Амелі Нотомб
Кожна подорож – це зіткнення різних традицій, менталітетів і культур. Це видно вже на рівні різних міст, годі й казати про різні країни. Головна героїня, Амелі, народилася в Японії, та коли їй було три роки, її сім’я переїхала до Бельгії. Усе життя вона мріяла повернутися на Батьківщину, і от доля дарує їй шанс – річний контракт до Токіо. Так дівчина на власному досвіді відчула, що таке зіткнення культур.
«Найлогічнішим було би подати заяву про звільнення. Проте я не могла зважитися на такий вчинок. В очах людини західного світу в цьому не було нічого принизливого. В очах японця це означало втратити обличчя. Я перебувала в компанії не більше місяця. А тим часом я підписала контракт на рік. Піти через такий короткий час – це покрило б мене ганьбою і в їхніх очах, і в моїх».
«Подорож» Іди Фінк
Мандрівка, яку описано в цій книжці, зовсім не типова для нас і взагалі для сучасності, але вона була звичною для євреїв часів Другої світової. Дві сестри подорожують на межі життя й смерті, де вони стикаються з арештами, примусовою працею, переховуванням, втечами та переслідуванням. І все-таки їхня подорож завершується життям. Особливість книжки в тому, що її написано в стилі «постмонологу»: одна із сестер розповідає про все, що вони пережили.
«Ніхто з нас тоді не думав про подорож, а проте хвилині, що якраз і є її початком, вторує глухе дудніння коліс потяга й нічну тишу розтинає свист паротяга. Донедавна ніхто з нас не знав, що відлуння залізничної станції з відстані трьох кілометрів чути в містечку так виразно, бо всі потяги зазвичай приїжджали й від’їжджали за дня. Це новий час приніс зі собою нічні від’їзди, не передбачені жодним розкладом руху, а нічна тиша визволила оті свисти і приглушений, немовби підземний, стукіт коліс».
«Листи з Литви/Листи зі Львова» Мар’яни Савки та Маріанни Кіяновської
Навіть якщо вірші не твоє, ця збірка поезії зможе надихнути на мандри. Спробуй її перечитати лише заради особливого настрою подорожі. Дві поетеси, до того ж хороші подруги, писали щодня одна одній листи. Перша – зі Львова, друга – з Литви. Вони описували свої будні, свята, відчуття, думки, власні міста.
«Вино в Паланзі – це таке вино,
Як ностальгія, золота й багряна,
Просякла в негулке подвійне дно.
Це – раптом голе дерево. Це – рана.
Це – тріщина на порцеляні. Чи –
Жест пам’яті,по вінця і сухої…».
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно