0(800) 501 508
 
Цілодобово
Кошик 0 грн

Новина

по:
В період з:
О, якби ж то ви знали, як мене зустрічали в славнім місті Полтаві...

Перед земляками виступати особлива відповідальність: ану в аудиторії буде твоя вчителька, однокласник чи будь-хто, хто знає мене не як людину з телевізора, а пам’ятає як сусіда, шкільного товариша, словом, без «шкаралупи публічності». Здається, побоювання мої були марними, бо рідна Полтава зустріла автора «Смачної країни» не просто як свою дитину, а як улюбленого сина. За це дякую землякам!

У місті над Ворсклою за два дні спільно із «Видавництвом Старого Лева» ми били рекорди нашого презентаційного туру - провели три зустрічі з читачами в університеті економіки і торгівлі, обласній бібліотеці імені Котляревського та клубі «Villa Крокодила»; земляки придбали найбільшу кількість книжок з автографом у порівнянні з усіма попередніми презентаціями; на зустрічах побувала найбільша поки що кількість зацікавлених; на відкритих майстер-класах із приготування слобожанських фаршированих гарбузів ми нагодували найбільше людей; відбулися телевізійні зйомки двох програм, а сюжети про подію вийшли чи не на трьох телеканалах, що для порівняно невеликого міста не є мало. Поза кадром залишилося спілкування із колегами з газет. Звичайно, моє творче «его» було потішене. Тим більше, що полтавські колеги-журналісти зуміли вихопити з «потоку інтерв’ю» таке, про що в іншому місті не запитають і не зрозуміють. Наприклад, цитую сюжет телекомпанії «Місто»: «Народні рецепти та поради журналіст назбирав у подорожах країною. Книга має розділи – рецепти по регіонах. І тільки «полтавські страви» – списані із родинних кулінарних книжок. Костянтин Грубич тут народився. (Говорить): «За легендою, в «швидкій допомозі» на вулиці Сакко, бо мама якось так швидко мене почала народжувати, і в Залізничній лікарні просто пуповину перерізали. І, мабуть, через це я люблю рух, кудись їздити...».

Цікавинкою полтавських зустрічей став виступ першокласників Полтавської гімназії «Здоров’я» №14. Дівчатка у віночках та вишиванках із лише дітям притаманною щирістю продекламували вірш своєї вчительки Ірини Кислої про варенички:

О, якби ж то ви знали, як мене годували
В славнім місті Полтава і гостей пригощали!
Прокидалися рано господині рум’яні,
Борошно просівали, варянички катали.
Далі їх начиняли сиром, печінкою,
М’ясом з підливкою.
Вушка ліпили, в кропі топили,
Маслечком поливали, в сметані купали.
На стіл подавали, смачного бажали…
Їж вареники в сметані, будеш пишний і рум’яний!

 

До речі, дві години «дорослих» розмов шестирічки витримали, навіть не пікнувши. Лише наприкінці одна з них, Настя, поставила дядю Костю у цікаве становище, попросивши подарувати їй книжку. Значить, слухала уважно дитина, пройнялася, захотіла принести додому «предмет» обговорення. Тому автор подарував «Смачну країну» дівчинці з умовою, що книжка побуває у родинах подружок, які теж захотіли її почитати.

Вам може бути цікаво
Вільнюський покер
Журба Володислав
Ґавяліс Річардас
Scratch для дітей. Веселий вступ до програмування з іграми, малюнками, фактами і математикою
Марджі Маджед
Книги у кіно. Що читають Аквамен, Вінсент ван Гог та Сімпсони?
stary_lev Стежити
дописів читачів
Коментарі
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Опублікувати