Ностальгія з ноткою піратства
Вайброу Іан
08.07.2014
Здається, збігло вже кілька століть відколи я на запросини Старого Лева гостював у Львові під час Дитячого літературного фестивалю. Скажу чесно, доти я мало що знав про це місто, а увесь мій український досвід обмежувався відвідинами однієї з київських міжнародних шкіл.
Львів полонив мене: він був тепліший, приязніший за Київ, не такий розбурханий, і взагалі – нагадав про чар провінційних французьких містечок своїми кав’ярнями на бруківці, вишуканими ресторанами, старими будинками, церквами, скверами і затіненими вулицями. А на самому фестивалі, що відбувався в Палаці мистецтв, життя аж кипіло – натовпи радісної дітлашні, що, прагнучи докопатися до істинної суті речей, повдягалась у костюми улюблених персонажів, співала й танцювала, гасала поміж книжковими стендами, а потім з’юрмилася у залі, аби відбути із запрошеними гостями жвавий діалог у вигляді потоку запитань та відповідей.
Пригадую кілька речей, що справили на мене особливе враження. Передусім, це тепло й доброта тих, хто мене приймав: Мар’яна, Катерина та всі працівники «Видавництва Старого Лева» справді дуже постаралися, щоб я почувався як удома і щоб мої книги отримали розголос – для цього вони навіть влаштували мені ТВ-сніданок, під час якого ми трохи подуркували з ведучими ранкового шоу. Розчулив мене й натовп учителів молодших класів, які, серед інших, прийшли у свій вихідний – в суботу та ще й по обіді! – в чудову незалежну книгарню «Є», щоб допитати мене про те, як воно, писати для дітей. А ще мене вразили пластуни-виховники, котрі вигадали для своїх пластунят цілу серію завдань і об’єднали їх у квест за мотивами пригод Малого Вовчика. Ну і, звісно, самі пластунята, які так весело й винахідливо зуміли впоратися з усіма труднощами.З часу моїх відвідин Україна багато пережила, іноді навіть здавалося, що вона балансує на межі громадянської війни з усіма її жахіттями. На початку революції, що мала на меті повалення режиму президента Януковича, я отримав кілька розпачливих повідомлень з київського Майдану, написаних Володимиром Чернишенком, який був серед письменників та студентів, що протестували проти відмови президента підписувати угоду про асоціацію з Європою. Найдужче я боявся, коли довкола Майдану почали коїтися всі ті бридкі речі, і коли крайньо-праві групи взялися тиснути на людей, притлумлюючи помірковані голоси студентів та письменників. Згодом розпочалася російська інтервенція в Крим, яка стала періодом безпорадності для західної частини країни, а тоді до влади прийшов президент Порошенко і підписав угоду про асоціацію із Заходом. Звісно, це спровокувало невдоволення Росії та російських речників на сході й півночі, яким ця угода геть не до вподоби.
Ці події постійно викликали тривогу й досі породжують острах – але підбадьорливі й життєствердні мейли від друзів зі Львова переконали мені, що, принаймні у Львові, люди усвідомлюють, якщо життя не може бути цілком нормальним, то його все одно варто проживати позитивно і з надією в серці. Тож книги перекладаються, видаються, читаються. І доки звичайні люди виражають себе, міцно тримаючись за те, у що вірять, і продовжують жити, я схильний сподіватися на перемогу здорового глузду та поміркованості, а ще – на проблиск світла в кінці тунелю.
Отож, дякую Старому Левові за вірну підтримку й за те, що дарує українським читачам нові пригоди Маленького Вовчика, а саме його «Піратську книжку». Ураааау!
Коментарі
Щоб залишити коментар, необхідно