"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."
"На жаль нічого не вдалось знайти за вашим запитом."

Нобелівська й Букерівська лауреатка Еліс Манро – вперше українською
Уже три десятиліття канадську письменницю Еліс Манро називають кращим у світі автором оповідань, а її твори перекладені двадцятьма мовами. Для українського читача її відкриває «Видавництво Старого Лева»  збіркою оповідань «Забагато щастя», яку з англійської переклала Євгенія Кононенко.
 
Еліс Манро критики охрестили колись «домогосподаркою від літератури», проте це не завадило неперевершеній майстрині короткої прози здобути Нобелівську премію. Працюючи в жанрі, що його багато хто вважає недостойним «великої літератури», письменниця зуміла досягти достоту несподіваних результатів. Її проза змальовує непримітних з першого погляду людей, без якихось захмарних амбіцій і грандіозних життєвих планів, втім, від страхітливого фаталізму і парадоксальних вивертів їхніх доль аж мороз продирає шкіру. І водночас оповідання позбавлені щонайменшої сльозогінності, притаманної «дамській прозі», щонайменшого проповідництва чи повчальних висновків.
 
«Манро має абсолютно точний дар співпереживання  такий, що вас вправно втягує в зовсім інший світ»,  «The New York Times Book Review».
«Забагато щастя»  перша збірка оповідань Еліс Манро українською. Це десять неймовірних історій від всіма улюбленої Манро, де вона з притаманною їй доступністю й легкістю зображає цілий комплекс подій та емоцій, непередбачуваних шляхів та поворотів, у яких чоловіки й жінки вживаються зі всім, що трапилось із ними в житті. А інколи й перевершують самі себе.
 
 
 
В об’єктиві оповідань Еліс Манро  життя крупним планом, у якому авторка вміє вхопитися за найважливіше, виокремити основну подію і почуття чи місце, яке здатне все пояснити. Ведучи безкінечний внутрішній монолог, її герої (а найчастіше, звісно,  героїні) безкінечно програють в собі цю платівку: спогади про дитинство, шлюб, дітей - побачене і не забуте.
 
«Неймовірна десятка… З цією збіркою вражаючих коротких оповідань Манро знову демонструє свою плідну уяву та вишукану письменницьку майстерність»,  «USA Today».
 
Стриманість, демократизм, правдивість і справжність, розуміння найтонших відтінків жіночої психології, здатність викликати душевні потрясіння  основні, але далеко не всі ознаки стилю великої письменниці. Манро змальовує напрочуд реалістичних персонажів. Жінки різного покоління та суспільного становища, їхні друзі, кохані, родичі й діти  здається, серед героїв можна впізнати своїх сусідів. Або й себе самого.
 
«Витончено, навіть геніально, майстерно… Передано з інстинктивною проникливістю»,  «The Seattle Times».
Еліс Енн Манро народилася 10 липня 1939 року в Онтаріо. Вийшовши заміж за майбутнього батька своїх дочок, вона покинула навчання в університеті і присвятила себе сім’ї. Та потяг до літератури, схоже, не відпускав Еліс. 1963 року вона відкриває книгарню, що зветься «Книги Манро». А 1968-го видає першу збірку оповідань «Танок щасливих тіней», за яку її удостоєно Премії генерал-губернатора, найвищої літературної відзнаки Канади.
 
За все життя Еліс Манро не написала жодного роману: вона наполегливо працює в жанрі короткої прози, філігранно удосконалюючи свою майстерність. Персонажі оповідань Манро  переважно домогосподарки, викладачки вишів чи звичайні вчительки, покинуті жінки та жінки-розлучниці, люди не надто виразні й, на перший погляд, геть не яскраві. Її безсторонні оповіді здатні шокувати парадоксальними розв’язками, але ніколи не викликають до персонажів осуду,  радше зроджують спокійну констатацію: «Ось. Саме так усе і сталося…». Крім трьох генерал-губернаторських, Еліс Манро — лауреат Букерівської та Нобелівської премій.
 
 
 
 

Коментарі

Щоб залишити коментар, необхідно

imageimage